Що таке Святая Святих і як Богородиця змогла туди увійти
Про внутрішнє значення свята Введення, його історичні аспекти та значення для кожного з нас – міркує протоієрей Володимир Долгіх.
4 грудня Православна Церква святкує Введення в храм Пресвятої Богородиці. Перші відомості про ці події нам дає апокрифічне «Протоєвангеліє Якова», написане у другій половині II століття. А ось саме святкування цієї події починається і того пізніше, лише з VIII століття. Однак же все це нітрохи не зменшує важливості торжества, про значення якого й хотілося б сказати кілька слів.
Самі події свята, в порівнянні з їх смисловим навантаженням, відходять дещо на другий план. Митрополит Антоній Сурожський говорить, що сила таких свят, як Різдво або Воскресіння Христове укладена в згадуваній події, тобто найважливіше значення для спасіння людства має саме те, що сталося: втілення Сина Божого і Його перемога над смертю.
У випадку ж із Введенням все трохи по-іншому. Тут важливіші внутрішні, а не зовнішні події. Саме свято подібне іконописному образу, коли смислове, символічне й духовне наповнення превалює над графічним зображенням.
За великим рахунком можна сказати, що в подіях Введення можна вбачати відображення самої суті всякої релігії.
Треба сказати, що досі існують дискусії про те, наскільки історично реально було входження Дівчинки у Святая Святих, куди допускався лише первосвященик, та й то раз на рік. Суперечка тут йде не про гідність Богородиці, а про те, як це було б сприйнято тодішнім суспільством і які наслідки могло мати. Але знову ж таки, якщо ми відвернемося від сухого, так, в принципі, і безглуздого, теоретизування, то і сама «проблема» буде знята.
Свято Введення «повідомляє нам щось більш значне, – каже митр. Антоній Сурозький, – більш важливе про Божу Матір, ніж фізичний Її вступ у Святая Святих, яке було заборонено й Первосвященику. Це день, коли Пресвята Діва, що досягла тієї ранньої зрілості, яка робить дитину здатною особисто переживати, особисто сприймати й відгукуватися на таємничий дотик благодаті, коли, досягши цього віку, вона вступила дійсно в Святая Святих – не дійсне Святая Святих храму, в ту глибину Богоспілкування, яку історично Храм собою зображував».
Ось, що важливо – «глибина Богоспілкування». В Старому Завіті ми стикаємося з думкою про трансцендентність Бога, про розгорнуту прірву між Творцем і творінням, а тут бачимо близькість Господа до людини, адже зовсім небагато залишається до з'єднання двох природ в Особі Спасителя.
За великим рахунком можна сказати, що в подіях Введення можна вбачати відображення самої суті всякої релігії. Ритор Лактанцій стверджував, що термін «релігія» походить від латинського religare, що означає пов'язувати, з'єднувати. Блаженний Августин пішов ще далі і вживав термін «reeligere» – возз'єднання. Таким чином, справжнім релігійним досвідом є досвід зустрічі з Богом, з'єднання з ним або, точніше, відновлення втраченого зв'язку.
Мало хто з вірян стане з цим сперечатися, але ось який цей досвід – залишається таємницею для кожної людини. Точніше це містичний, суб'єктивний і особистий досвід окремої душі, який вкрай важко описати будь-якими словами.
Згадаймо, як автор Третьої книги Царств намагається передати явлення Бога пророку Іллі в гірській печері: «Великий і сильний вітер, що роздирає гори і нищить скелі перед Господом; та не у вітрі Господь. Після вітру землетрус; але не в землетрусі Господь. Після землетрусу вогонь; але не у вогні Господь. Після вогню віяння тихого вітру, і там Господь» (3Цар. 19, 11-12).
Господь чутний у тиші серця.
Дивовижні слова, вони кажуть нам, що не у зовнішніх примусових і страхітливих умовах відбувається зустріч людини з Богом, а «після вогню віяння тихого вітру», Господь чутний у тиші серця. «Не насилує нас Бог, не примушує вірити в Себе, не змушує відчути Себе, – вигукує отець Олександр Шмеман, – та тільки ось у цьому непомітному, майже невідчутному, віянні зустрічаємо ми Його – не як боязкі залякані раби, а як вільні люди».
Ми бачимо, що Богородиця вже в трирічному віці здатна пережити досвід зустрічі з Богом і прийняти Його, бачимо, що Вона дійсно «обраний сосуд» і в Її особі все людство стає за крок до свого спасіння. З перших миттєвостей свого життя, наставлювана матір'ю і батьком і наставляється ангелом, Пресвята Діва вступає в глибини чистоти, споглядання, молитви, благоговіння, любові й безмовності. Все це становить справжнє й набагато важливіше, ніж Ковчег Завіту, Святая Святих.
Святитель Григорій Палама, що склав одне з перших великих слів на Введення, пише про найвищі обдарування маленької Діви Марії дозволили їй увійти в настільки близьке спілкування з Богом: «Вона ж і в цьому (ранньому) віці будучи наповненою божественною благодаттю і не позбавлена зрілого розуму, більш ніж інші усвідомлювала значення того, що відбувалося тоді щодо Неї, і тим, що було в Її силах, показала це: так що не стільки Її вели, скільки Сама по Собі приступає до Бога за своїм почином, як би природно окрилюється до священної і божественної любові і вважає за жаданий і за гідний Її (Діви) вхід у Святая Святих і мешкання там».
У подіях свята Введення ми бачимо початок зростання Тієї, Якій належить стати вмістилищем невміщуваного Бога, але це ще й образ того, куди нас кличе Господь – у Святая Святих.
Святитель Григорій ще більше поглиблює свої роздуми й говорить про те, що первосвященик провидів в Отроковиці благодать, що перевершує всіх, а тому й удостоїв Її більше, ніж всіх інших і переконує всіх вітати те, що відбувається за Божого сприяння та з явної Його волі. Далі, містичну Святая Святих, він зображує тією думкою, що Діва Марія не тільки раз туди входила, але безліч разів і не на малі періоди часу, щоб жити там, як запрошена Богом. Все це знамення небесних обителей, що мають відкритися завдяки Їй, підготованих як вічне мешкання «віруючим Її Преславному Синові».
У подіях свята Введення ми бачимо початок зростання Тієї, Якій належить стати вмістилищем невміщуваного Бога, але це ще й образ того, куди нас кличе Господь – у Святая Святих. Звичайно ж, в силу «отрути» циркулюючого в «жилах» нашої душі зараз ми не здатні на це, але кожному з нас доступне покаяння.
Важливо пам'ятати, що «Чесніша Херувим і найславніша без порівняння Серафим» була і залишається людиною, з такої ж плоті й крові і з такою ж душею як кожен із нас. Так, святість Її життя вже ніколи не буде нам доступна, але Вона назавжди залишиться орієнтиром і помічницею на шляху сходження до справжнього Богоспілкування.
Праведні Іоаким і Анна – зразок батьків і святість їхньої Дочки багато в чому була визначена святістю їх самих.
Ще один, що мимоволі читається між рядків, аспект свята – це виховання дітей. Розвивати цю велику тему ми, звичайно ж, зараз не станемо. Багато хто з нас і так розуміють, що праведні Іоаким і Анна – зразок батьків і святість їхньої Дочки багато в чому була визначена святістю їх самих.
Відзначимо лише, що, за словом владики Антонія, події Введення це заклик «до кожної матері і до кожного батька, щоб із ранніх років – з миті, коли дитина може щось вже якщо не розумом зрозуміти, то чути серцем, сприймати чуйністю, прийняти благодать – сказати і нашим дітям: вступи благоговійно, трепетно в ту область, куди ніякі двері – ні церковні, ні розумові, ні інші не вводять, а тільки безмовне, трепетне предстояння перед Богом, – та Святая Святих – з тим, щоб вирости в повну міру зростання Христового, уподібнитися Матері Божій і стати храмом, місцем вселення й Святого Духа, й Господа в таїнствах, і стати дітьми нашого Небесного Отця. Амінь!».
