Біснування – природний стан сучасного світу
Тема Євангельського читання цього недільного дня, що розповідає про те, як Господь вигнав легіон бісів із Гадаринського біснуватого, виходить далеко за межі самої Євангельської історії.
На тему біснування написано чимало розумних і хороших книг. Але більшість із них знаходяться в рамках вузької антропології і не дають більш широкого розуміння цього явища.
Колись, дуже давно, викладаючи релігієзнавство в одному з вузів, я вважав, що народні уявлення давніх людей, які відносили до біснування всі види божевілля, паралічу, епілепсії і навіть фізичних хвороб, є наслідок їхніх забобонів і нерозвиненості медицини. Але з віком і досвідом, я став потроху змінювати свої погляди.
Шаманські культи, настільки чудово досліджені в працях Мірча Еліаде, для яких скрізь і у всьому існував тільки світ духів, вже не здавалися мені настільки примітивними. А китайська й взагалі східна медицина, яка зовсім інакше розуміє природу людини, теж не настільки наївна й дурна, якою її бачить освічений європейський медик. Західна наука, що залипла в матерії, безсумнівно, бачить причини всіх наших проблем тільки в ній самій. Тому і лікує людину виключно за допомогою хімії і скальпеля. Але не виключено, що алеутський або африканський шаман може бачити світ набагато глибше, ніж професор медицини будь-якого європейського університету.
Церква також вчить нас, що хвороби і сама смерть – це наслідок гріхопадіння.
Біблія нас вчить тому, що світ – це те, що Бог створив з нічого. Тобто по своїй суті все навколо нас, включаючи нас самих, є втілене в часі ніщо, яке міститься творчою енергією Бога. У Божому Творінні присутнє як Добро, так і Зло. Але Зло не є витвір Творця, це мутація Добра, яке набуло злої богоборчої волі. Церква також вчить нас, що хвороби і сама смерть – це наслідок гріхопадіння, а отже, є дія енергії зла на пошкоджену природу людини, яке проявляється, в тому числі, і у вигляді хвороб.
Для стародавніх народів це зло, що входить у природу людини, не знеособлювалось, воно мало розумну силу і з ним потрібно було якось домовлятися. Стародавні магічні лікувальні практики були свого роду різновидами договору між шаманом і тими духами, які відповідали за певні хвороби. І ця практика, як би ми сьогодні сказали, «працювала» і давала свої результати. Цьому є безсумнівні докази. Магія має владу й силу, особливо там, де їй не протистоїть сила Божої благодаті.
До пришестя Христа в світ людина була в повному підпорядкуванні злих духів. Але після того, як вона отримала можливість оновити свою природу в таїнствах Хрещення та Миропомазання, занепалі духи вже не мають тієї влади, яку мали до Христового Воскресіння. Вони перестали діяти на людину зсередини, але можливість впливати на її тіло, вражаючи його хворобами, впливати на психіку в тій мірі, в якій це їм попускає Бог, у них залишилася. Особливо, коли сама людина своїм життям створює для цього всі умови.
Магія має владу і силу особливо там, де їй не протистоїть сила Божої благодаті.
Тепер від самої людини багато в чому залежить те, що з нею відбувається в її житті. Святий Порфирій Кавсокалівіт вчить про те, що світ добра й зла має ніби хвильову природу. «Якщо ми налаштовані на добро, ми «ловимо» добро. І навпаки, якщо наш приймач перебудувався на зло, ми будемо ловити хвилі зла». Про те ж говорив і старець Паїсій Святогорець. Ми також бачимо, що дух людини може бути ніби «заразним» і передавати навколишнім енергію свого внутрішнього стану, заражаючи при цьому тих, хто перебуває поруч.
Близькому родичу однієї нервовохворої людини отець Порфирій порадив бути обережним, щоб не заразитися. На питання, як це може статися, адже ця хвороба не заразна, він відповів: «Це не зовсім так, як ти кажеш. Нематеріальні мікроби неврастенії літають, подібно до комарів, нападають на душу й заражають її. Добре допомагати нервовій людині. Але, надаючи допомогу, ти повинен благодаттю Христовою захистити свою душу від зараження».
«Якщо ми налаштовані на добро, ми «ловимо» добро. І навпаки, якщо наш приймач перебудувався на зло, ми будемо ловити хвилі зла».
Вплив середовища, виявляється, теж може бути заразним. Коли лікар працює в психіатричній клініці, то його робота може позначитися і на стані психіки самого медика. Те ж саме можна сказати й про тюремних працівників. Навпаки, життя в присутності духоносного старця робить його учнів причетними до тієї енергії благодаті, яка виходить з обоженого серця духівника.
Найголовніша лайка диявола з людиною ведеться на полі думки і почуття. Ми мало звертаємо уваги на те, що одержимість людини дияволом далеко не завжди має ту форму, яка була нам описана в моделі поведінки Гадаринського біснуватого. Людина може підхопити диявольський вірус у вигляді ідеї, мрії, оціночного судження, і почати будувати свою агресивну демоноподібну модель поведінки згідно з тим вірусом, який підчепив його розум. Притому ці віруси можуть сіятися сатаною, як епідемія, і мати характер масового потьмарення умів безлічі людей.
На цьому думко-епідемічному принципі будуються всі революції. До яких би плачевних результатів вони не призводили, люди, інфіковані вірусом революційного мислення, до покаяння вже не здатні. Всі біди і проблеми вони будуть бачити тільки в одному – в недостатньому революційному натиску, навіть якщо він буде знищувати їх самих.
Найголовніша лайка диявола з людиною ведеться на полі думки й почуття.
Але й для людей, що живуть, здавалося б, духовно тверезо, думка є головним джерелом бісівської інфекції. Те, що я далі напишу, для багатьох може здатися дивним і незрозумілим, але я буду говорити не від себе, а озвучу думку одного сучасного нам духоносного старця, що за свій багаторічний подвижницький досвід вивчив всі тонкощі духовної лайки.
Хто має вуха чути – почує. Йдеться про те, що людина, яка йде до спасіння, повинна намагатися робити все можливе, щоб відмовитися від будь-якої форми думкодіяльності. Так чи інакше, в нас будуть проникати погані думки. Однієї такої думки достатньо, щоб душа покрилася мороком. Увага духовної людини має бути прикута тільки до одного – до Христа. Жити так, щоб розум ні на мить не відривався від Христа, є, по суті, вищий пілотаж православної навігації. Реакція на весь зовнішній подієвий ряд повинна бути не розумово-рефлекторна, а молитовна. В той час, коли розум буде жити у Христі, розум може займатися зовнішніми життєвими справами, але при цьому він буде вільним від помислів.
Жити так, щоб розум ні на мить не відривався від Христа, є, по суті, вищий пілотаж православної навігації.
Нам усім дуже важко, а часто і нестерпно важко переживати немочі і хвороби свого тіла. Смуток і відчай при цьому нерідко атакують душу. Ось що з цього приводу пише старець: «Поки в розумі зберігаються думки про хворобу й біль, зберігаються й муки. Подібні помисли перетворюють життя на пекло. Якщо хочеш покінчити з душевними муками й стражданнями, прагни раз і назавжди позбутися цих думок. Все це є поганими звичками нашого розуму чіплятися за цей світ, а наше тіло також являє собою частину цього світу. Лише позбувшись подібних прихильностей за допомогою наполегливої і настирливої молитви, ми прийдемо до перших проблисків нашої істинної природи духу і його свободи у Христі. Біль не піде, але прихильність до болю, чіпляння до нього нашого розуму, зовсім зникне…»
Це дуже складне завдання. Своїми зусиллями, вчить старець, цього досягти неможливо, тут потрібна допомога того, «кому все можливо суть». Але отримати цю допомогу можна тільки тоді, коли щодня, щомиті будеш відривати липучки своїх думок від тієї землі, куди їх весь час тягне.
«Помисли – це кулі зла, якими нас убивають».
Постійне стояння в молитві з нерозбірливими помислами – ось суть духовної лайки християнина. Постійно – це «не час від часу», а завжди, скрізь і в усьому. Тільки таким чином будь-яка пристрасть переплавляється в молитву. «Помисли – це кулі зла, якими нас убивають». І стріляє в нас ними диявол не зрідка, а постійно. Відповідно і відповідна кулеметна черга у вигляді невпинної молитви також повинна в нас ніколи не замовкати.
Світ сьогодні став тотально біснуватим. Люди забули просту істину. Що б вони не придбали в цьому світі і що б не втратили, результат завжди буде дорівнювати нулю. Ми тримаємося за світ і намагаємося якомога твердіше стояти на ньому своїми ногами, в той час як це коротке життя нам дане лише для того, щоб встигнути здобути в своїй душі благодать. Якщо це нам вдасться хоча б малою мірою, то погані думки згаснуть у наших душах, як іскри полум'я в воді. Такій людині вже не потрібно боротися з помислами, тому що вони в ній вже не народжуються. Спасіння – це безглузде перебування в благодаті Духу Святого. Саме цей стан в Православ'ї називається безпристрасністю. Все те, що лежить нижче цього рівня, в тій чи іншій мірі, безсумнівно вимагає духовного лікування й зцілення.
