Що б ви зробили, побачивши чудо?
4 листопада (22 жовтня ст. ст.) Церква згадує чудо, що мало місце в першому тисячолітті християнської історії.
Сім юнаків з Ефесу, що служили в армії язичницького імператора, молитовно готувалися до мученицького подвигу. Для цього вони усамітнилися в печері. Господь навів на них міцний сон, якому судилося тривати довго. Дізнавшись, де ховаються отроки, воїни за наказом імператора заклали печеру цеглою. Християни, присутні при цьому, сховали серед каменів табличку з іменами отроків і обставинами їхньої, як усі думали, кончини.
Через майже 200 років юнаки прокинулися, не підозрюючи, що вони проспали стільки часу. Цегляна стіна, якою були замуровані сповідники, вже обвалилася. «Житіє семи Отроків Ефеських» докладно викладає кумедний момент, коли один із юнаків пішов у місто купити хліба, й з подивом побачив хрести на будівлях, виявив храми, почув розмови з поминанням Господа. Коли він запропонував продавцеві хліба монету двохсотрічної давності, його заарештували, підозрюючи в тому, що він знайшов старовинний скарб і всі скарби привласнив собі. Після ж того, як юнак показав печеру з іншими отроками і була знайдена табличка з їхніми іменами і датою їх «смерті», люди зрозуміли, що сталося диво. Через кілька днів юнаки знову заснули, і вже смертним сном.
Якраз був час правління царя Феодосія молодшого (408-450), при якому з'явилися єретики, що заперечують воскресіння мертвих. Дане диво мало напоумити тих, хто не мав віри у загальне воскресіння.
* * *
Випадок з Ефеськими отроками піднімає питання про значення дива для зміцнення віри. Наскільки диво здатне когось у чомусь переконати, змінити його світогляд?
Христос попереджав про те, що пошук чудес і знамень для зміцнення віри – шлях невірний: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть» (Мф.12, 39). Йому вторить апостол Павло: «знак не для віруючих, але для невіруючих» (1Кор.14, 22).
Однак ми знаємо, що Сам Христос творив багато чудес, і апостол Павло теж. Взагалі в стародавній Церкві чудеса були одним із засобів переконання грубих язичників в істинності християнства. Якби не чудеса, апостольська проповідь навряд чи досягла б такого успіху.
Теперішня людина набагато складніша, ніж людина давнини.
Отже, християнство не відкидає чудо як необхідне у деяких випадках втручання Бога в людське життя, для спасіння самої людини. Інша справа, як людина може сприйняти диво, наскільки воно здатне допомогти їй у вірі і духовному житті.
Так, у перші століття християнства було багато чудес, і всі вони «працювали», тобто приводили людей до віри. Теперішня людина набагато складніша, ніж людина давнини. Людська природа не змінилася, але зазнали змін психіка людини, її душевний склад, її світоглядні парадигми. Свідомість людини змінилася з релігійної на секулярну. Й на нашого сучасника диво вже діє зовсім не так, як на древніх. Для нього диво – це просто якийсь кумедний фокус.
Люди все більше втрачають цілісність, стають роз'єднаними зсередини й зовні, втрачають самих себе. І коли така, внутрішньо розбита, ні в що не віруюча людина зустрічається з божественними чудесами – швидше за все, вони їй нічого не дадуть. А, можливо, навіть зашкодять їй, за її гордістю.
З церковної історії можна знайти безліч історій, коли безбожники й атеїсти стикалися з явними Божими чудесами – і вони нічого не давали їхньому очерствілому серцю. Якщо в душі таяться гордість, невіра, розпуста, смуток, пристрасть до мирських благ – чудо не зможе викреслити в такій душі іскру віри, тому що в ній немає каменю, здатного дати цю іскру.
Згадується фраза з фільму Тарковського: «У них органу немає, яким вірують».
Згадується розповідь з книги «Материнський плач Святої Русі». У 20-х роках минулого століття хтось із народних комісарів проводив атеїстичну бесіду з людьми. Увійшовши в раж, він похулив Бога і сказав: «Якщо Бог є, нехай Він мене в цю хвилину покарає». Тут же вбіг у кімнату переляканий денщик і повідомив страшну новину: син комісара грав у батьковому кабінеті, знайшов пістолет і випадково застрелив сам себе. І що ж, увірував чи після цього атеїст? Ні. Приписав подію, і залишився при своїх переконаннях.
Чудо може вплинути на людину, в якій є якісь передумови віри. Але якщо їх немає – диво безсило. Пригадується фраза з фільму Тарковського: «У них органу немає, яким вірують». Якщо людині не потрібен Бог і вона не хоче вірувати – ніхто й ніщо не змусить його стати віруючим.
Тому-то й мало чудес сьогодні в порівнянні з давниною – тому що людина зіпсована й Божі чудеса не сприймає.
Для справді ж віруючої в чудесах зовсім немає потреби. «Я в знаменнях не маю потреби, – писав святитель Ігнатій (Брянчанінов). – ...Чому це? Тому, що навчився вірувати благодаті Божій і без знамень. Невіруючий потребує доказу; але я, віруючий, анітрохи не потребую ні доказу, ні знамення; хоча не говорю іноземними мовами, але знаю, що я очищений від гріха».
«Жодне з чудес не може бути порівняне з дивом мого спасіння»
Цікаво задати самому собі запитання: якби я побачив диво, як би воно на мене вплинуло? Звичайно, важко уявити себе в тій ситуації, в якій не був, але щось підказує: ніяк. А що б я зробив, якби побачив диво? Нічого. Якщо віруєш, то будеш вірити й без дива. Якщо не віруєш, і Бог тобі не потрібен – диво не допоможе.
Найголовніше чудо й так відбувається постійно на наших очах – це диво зміни людини в Церкві. Коли блудник стає стриманим, скнара – щедрим, п'яниця – тверезим, гордий – смиренним, гнівливий – тихим, грішний – святим. «Жодне з чудес не може бути порівняне з дивом мого спасіння» – говорив святитель Григорій Богослов. Кому потрібні чудеса – нехай зверне увагу на це диво – чудо зміни людини у Христі, – яке відбувається ось вже 2000 років.
Нехай сім отроків Ефеських помоляться сьогодні про те, щоб з нами сталося головне диво на землі – таїнство зміни життя за Євангелією, і спасіння нашої безсмертної душі. Адже всі чудеса в світі звершуються Богом тільки для цієї мети – щоб усі ми дійшли до пізнання Господа. Цього дива бажаю й собі, і всім нам.
