Уроки любові: чи може кожен із нас стати частиною Священної Історії?

29 Вересня 2019 16:16
153
Вірою і старанною молитвою можна досягти справжніх чудес. Фото: з відкритих джерел Вірою і старанною молитвою можна досягти справжніх чудес. Фото: з відкритих джерел

Все, про що ми читаємо в стародавньому патерику, має втілення і в сучасній історії Церкви.

«Іісус промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе» (Мв. 22, 37-39) – з Євангельського читання в 15-ий тиждень по П'ятидесятниці.

Писати про заповіді любові до Бога й людей – все одно, що розмовляти про халву. Тільки солодше в роті від цього не стає. Любові, на відміну від догматичних формулювань, неможливо дати визначення. Її неможливо придбати як професійний навик. Її не можна «засвоїти» за допомогою читання книг. Про неї неможливо розповісти, її можна тільки показати.

Дізнатися про присутність любові однієї людини до іншої ми можемо тільки тоді, коли вони почнуть проявляти її назовні. Добрі, ласкаві слова, турбота, подаровані квіти, ніжний погляд кажуть, що він або вона люблять один одного. За цими зовнішніми ознаками, вірніше, по духу їх прояву ми можемо вивчати природу любові і намагатися засвоїти її характер. Точно так само проявляється і любов до Бога. Ось лише деякі приклади.

* * *

Неосвічений грек Ілля Панагоулакіс із маленького містечка Каламата утримував таверну й заробляв тим, що продавав алкоголь похиленим до дна життя п'яничкам. Він нікого не боявся й нікого не поважав. Жив безладно і розпусно. В 1902 році, коли Іллі було вже 29 років, помер його близький друг. Він пішов до нього на похорон і вперше в житті від початку до кінця уважно прослухав чин поховання. Від почутого Ілля жахнувся. Після цього він продав таверну й майно, роздав всі борги, просив на колінах вибачення у всіх, кого образив. Свою спорожнілу кімнату завісив чорними шторами, поставив у кутку скелет, який нагадував би йому про смерть, і почав вести подвижницький, відокремлений спосіб життя.

Першим мотивом його дій був страх. Але в міру духовного дорослішання й молитви страх смерті й суду перетворився в глибоку щиру любов до Бога. 15 років Ілля жив, як стародавні отці-пустельники. Він не їв м'яса, риби, яєць і не пив молока. Щосереди і п'ятниці не їв взагалі. У його келії не було навіть ліжка. Він спав – і то дуже мало – на дошці, покладеній на землю.

Ілля не мав ніякої освіти, навчившись тільки писати і рахувати. Поступово до нього стали стікатися тисячі людей. Його просте нехитре слово, що виходило від гаряче люблячого Бога серця, запалювало тією ж любов'ю серця інших людей. Батьки боялися пускати своїх дітей до Іллі, бо всі вони потім хотіли стати ченцями. Командир військової частини, яка перебувала неподалік від місця, де ходив Ілія, забороняв солдатам відвідувати святого, бо вони потім відмовлялися по середах і п'ятницях їсти їжу, приготовану на пісному маслі.

Праведний Ілля помер від туберкульозу в 45 років в 1917 році. Він пішов із цього світу в славі святого, залишивши після себе сотні духовних чад. Учні Іллі прославилися святістю життя. Це преп. Іоаким (Ніколаідес), архім. Іоіл (Яннакопоулос), архім. Хризостом (Папасарантопоулос) та ін.

* * *

У 1963 році відійшла до Бога схимонахиня Марія, мати преподобного Єфрема Катунакського. Її син бачив сходження своєї матері на Небо, як палаючий вогненний факел, супроводжуваний ангелами. Палата, де помирала Марія, наповнилася пахощами. Лікарі подумали, що хтось намастив померлу духами. Але це було не так. Її мощі скоро стали виділяти миро.

Але хто вона була в миру? Бідна селянка, мати чотирьох дітей, простодушна і малоосвічена жінка. Вікторія (так її звали до постригу) мала дві важливі чесноти – величезну любов до людей, які її називали людиною з великим серцем, і надзвичайне терпіння і смиренність. Живучи часто в злиднях, вона давала милостиню всім, хто просив її допомоги. Більшість її духовних подвигів так і залишилися нам невідомими. Єдине її прохання до Божої Матері було про те, щоб померти черницею. І Богородиця виконала її прохання.

* * *

Одружений сім'янин Мисаїл, який справив величезний вплив на духовне становлення відомого грецького святого Ієроніма Егінського, пройшов по життю ніким не поміченою тінню. Простий, строгий і лагідний, він вдень працював, а вночі молився, ховаючись від людського погляду. Але як він молився! Його серце так спалахувало любов'ю до Бога, що він забував і про себе, і про те, де він перебуває і скільки минуло часу. Завдяки цій «забудькуватості», жителі його села були свідками того, як Мисаїл по два дні нерухомо стояв на колінах з піднятими до неба руками, рясно проливаючи сльози. Все його обличчя і одяг були мокрими від сліз.

Коли Мисаїл дізнався, що його в такому положенні бачили односельці, то став йти для усамітненої молитви далеко в гори. У храм приходив на службу, тихо стояв у притворі з низько нахиленою головою, а потім непомітно йшов після відпусту. І тільки явлення Ангела, який дав йому благословення вчити розумної молитви інших людей, примусило Місаїла відкрити своє дарування іншим християнам. «Бажання і старанність ведуть до духовної досконалості. Якщо людина захоче, то може стати святою. Святість виходить від Бога, як нагорода за подвиг і працю», – навчав Мисаїл Ієроніма Егінського.

* * *

Я б міг списати ще сотні сторінок, наводячи приклади людей, які жили і живуть у наш час любов'ю до Бога і людей. Мені знайомий нині здоровий старець, який досяг міри великих древніх ісихастів у чистій розумній молитві. Я знаю заміжню світську даму, матір двох дітей, яка займається серйозним бізнесом і є досить відомою особистістю, але… головним діянням її життя є розумна Іісусова молитва. Щоночі вона є у цьому занятті. Не менше тисячі молитов із сотнею земних поклонів і трьомастами Богородичних молитов – це її звичайне правило. Вона має споглядальний досвід, про який писали Калліст Ангелікуд і Григорій Синаїт. А Бог, у відповідь на віру і любов до Нього, творить в її житті чудеса не менше тих, про які ми читаємо в Євангелії.

Про все це я пишу лише з однією метою – спонукати і себе, і своїх читачів до спасительної праці й подвигу, поки для цього ще є час. Адже все, про що ми читаємо в стародавньому патерику, має своє втілення і в сучасній історії Церкви. Більш того, поки ми живі, кожен із нас може стати частиною цієї Священної Історії. Потрібно тільки дуже сильно захотіти.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також