Про найскладніше духовне питання
Багато з нас, вступаючи на шлях християнської віри, вивчаючи Святе Письмо, зіткаються з постулатом, який абсолютно не готові прийняти і зрозуміти: прощення ворогів.
Всі внутрішні налаштування нашого єства, наше виховання, почуття праведного гніву і справедливості противляться цьому, кажуть нам про абсурдність цієї заяви і неможливість виконання запропонованого завіту.
Чому ворога потрібно прощати? Якщо людина зробила нам боляче, підло обійшлася з нашими близькими, зрадила нас, вона повинна бути неодмінно покараною, як мінімум нашим до нього презирством і непрощенням.
Але християнські істини говорять про згубність непрощення і помсти. Наголошують на чудодійній силі прощення і любові до своїх ворогів. Але як їх можна полюбити і головне: за що?
Безумовно, на першому етапі мова йде не про гарячу любов, яку ми природним чином відчуваємо до своїх близьких і рідних, друзів, добрих приятелів.
Тут мається на увазі любов-співчуття, як розуміння того, що людині, яка вчинила проступок, впала морально, духовно, важко підніматися, важко ставати знову людиною, це нестерпний і болісний процес, на який можуть піти роки, а то й усе життя – і вона сама себе вже цим покарала.
Наше ж засудження та санкції – безглузді. Образа найжахливішим і руйнівним чином шкодить тільки нам.
Прощення і співчуття потрібні не нашим ворогам, а нам з вами, нашій душі, яку ми, щоразу вивільняючи від образи, злості і гніву, рятуємо і оновлюємо.
Тому і приділяється така увага прощенню. Все Євангеліє просякнуте духом любові, говорить про дбайливе ставлення до ближніх, ворогів, один до одного.
Без любові наше життя припиняється. Ми можемо ще жити на автоматі якийсь час, але справжнього життя, бурхливого, наповненого світлом і красою вже немає. Ми подібні перекритому струмку, знеструмлені і знекровлені.
Поки ми любимо, ми живемо. Як тільки зло вкрадається в наше серце під приводом справедливого гніву або належної відплати, ми вмираємо.
Кожен відгук на зло – смерть для душі, відгук на добро – відродження.
Любов завжди смиренна, вона не підноситься, не надимається, не оцінює. Вона ніжно наділяє і просочує все наше життя.
Любов єднає не створених один для одного людей, абсолютно різних і несхожих. Любов відкриває нам в інших образ Божий. Любов терпить і породжує тільки добро.
Любов не можна вимагати навзамін, це завжди дар згори. Ми можемо тільки прагнути до любові всім своїм серцем.
І Господь у потрібний час незаслужено і тихо обдарує нас нею.
