Помісні Церкви і Україна: Румунська Православна Церква

Після антиканонічних дій патріарха Варфоломія увага всього православного світу прикута до України. Від позиції Помісних Православних Церков багато в чому залежить майбутнє не тільки українського, а й усього світового Православ'я.

СПЖ починає цикл про взаємини Української Православної Церкви з Помісними Церквами.

Румунська Православна Церква відіграє в Україні виключно важливу роль. Як близькі сусіди Українська і Румунська Православні Церкви мають багатий історичний досвід взаємодії. Не завжди він був позитивним, але завжди дозволяв нашим Церквам знаходити вихід, ґрунтуючись на Євангелії і Священних канонах Православної Церкви.

Згідно з останнім переписом населення, в Україні проживають більше 150 000 румунів і 250 000 молдаван, яких багато хто вважає єдиним з румунами народом. В основному вони живуть в двох прикордонних з Румунією областях – Закарпатській та Чернівецькій, складаючи в останній більше 12% населення. Ці території в різний час належали Румунії (Валахії), молдавським князівствам, Османській, Руській і Австро-Угорській імперій, входили до складу Радянського Союзу.

Згідно з останнім переписом населення, в Україні проживають більше 150 000 румунів і 250 000 молдаван, яких багато хто вважає єдиним з румунами народом.

Це створює історичні передумови для оскарження канонічної приналежності цих територій між Румунською та Руської Православними Церквами.

У 1995 р. Священний Синод Румунської Церкви доручив своїй Бессарабській митрополії піклування над східною румунською діаспорою, тобто етнічними румунами, які проживають на території України і Молдови. А в 2007 р. в складі цієї митрополії відкрили три єпархії: Бельцськую, Південно-Бессарабську і Дубосарську, які територіально охоплюють частину Чернівецької та Одеської областей.

Священний Синод Української Православної Церкви заявив протест проти таких дій. Конфлікт не врегульовано до сих пір, що не заважає, втім, Румунській та Українській Православним Церковам перебувати в братському євхаристійному спілкуванні і здійснювати досить інтенсивну міжцерковну взаємодію.

Не можна не сказати про святого апостола Андрія Первозванного, якого обидві Церкви шанують як свого першозасновника.

Згідно з церковним переданням, святий апостол Андрій побував і на землях сучасних України і Румунії, несучи людям проповідь про воскреслого Христа.

Ще одним святим, який об'єднує Румунську й Українську Церкви, є один з найвідоміших подвижників XVII століття, преподобний Паїсій Величковський або, як його називають в Румунії, – Паїсій Нямецький. Його однаково можна вважати представником як Румунської, так і Української Православних Церков, а також Руської Православної Церкви.

Святий Паїсій здійснив величезний вплив на духовне життя багатьох поколінь православних християн. Він відродив ісіхастську традицію розумного діяння, переклав з грецької безліч творів святих отців-подвижників і всім своїм життям показав, що і у XVIII столітті можливе досягнення тих духовних вершин, на які сходили стародавні подвижники. Все сучасне чернецтво на землях Румунії, України, Молдови, Росії та багатьох інших країн без перебільшення зобов'язане йому своїм відродженням.

Як сказав російський історик Георгій Федотов, «Паїсій Величковський стає отцем російського старчества. Безпосередньо пов'язана з ним Оптина пустинь і Свято-Успенська Саровська пустинь стають двома центрами духовного життя: два вогнища, біля яких відігрівається змерзла Росія».

Преподобному Паїсію Нямецькому зобов'язані цим і Києво-Печерська лавра, і Глинська пустинь, і Нямецький монастир, і багато інших обителей, в яких відновили старече окормлення ченців і мирян.

Паїсій народився в Україні, Полтаві в 1722 р., і відійшов до Господа в Румунії, в Нямецькому монастирі в 1794 р., ставши ще однією сполучною ланкою між православними наших країн.

З 2016 року Румунська церква подарувала віруючим Полтави частинку мощей преподобного Паїсія Величковського. На батьківщину преподобного святиню привіз архієпископ Ясський, митрополит Молдови і Буковини Феофан.

А в 2017 р. з благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела Румунській Православній Церкві передали частинку мощей святої великомучениці Варвари для єдиного в Європі канонічного православного храму на честь цієї святої, який знаходиться на глибині 240 м в соляній шахті міста Тиргу-Окна.

Необхідно згадати і про ще одного святого, який об'єднує румунський і український народи. Це святитель Петро Могила, або Петру Мовіле в румунській традиції.

Святитель Петро був сином господаря Валахії і Молдавії Симеона Мовіле, який правив цими землями на початку XVII століття. Він народився в 1596 р. Здобувши освіту, вирішив присвятити себе служінню Богу і прийняв чернечий сан. У 1627 році став архімандритом Києво-Печерської лаври, а в 1633-му – митрополитом Київським.

Православ'я в Україні зобов'язане йому заснуванням знаменитої Києво-Могилянської академії, відновленням багатьох прав православного народу і духовенства в Речі Посполитій, які до нього грубо зневажали уніати. Він також є автором багатьох богословських трудів.

Без перебільшення, святі, які навіки об'єднали Українську і Румунську Церкви, роблять цей зв'язок вище будь-яких поточних розбіжностей.

Як і всі інші Помісні Православні Церкви, Румунська завжди послідовно висловлювала підтримку канонічного Православ'я в Україні і завжди заявляла про свою солідарність з Українською Православною Церквою, коли на неї чинили тиск з боку держави, бойовиків з націонал-радикальних організацій і розкольницьких конфесій.

Наприклад, в 2017 р. митрополит Клужа, Алби, Крішани і Марамуреша Андрій (Андрейкуц) під час зустрічі з митрополитом Запорізьким і Мелітопольським Лукою (Коваленком) висловив позицію Румунської Церкви дуже зворушливими словами: «Ваші рани – це і наші рани, бо ми єдині у Христі».

А з приводу українських розкольників він висловився так: «схизматики завжди були в Церкві. Лише тільки тверда позиція вірних Її чад, до речі, що ми спостерігаємо в Україні, і дотримання канонів, залишених нам Отцями Соборів, допоможуть позбутися від такого породження диавольского».

Незважаючи на явну підтримку УПЦ з боку Румунської Православної Церкви, знайшлися люди, які захотіли вбити клин між двома Церквами.

Ще раніше, в квітні 2016 року секретар Священного Синоду Румунської Церкви єпископ Варлаам заявив: «Румунська Православна Церква невпинно молиться Богу за мир в Україні, на тілі якої кривавою раною зіяє збройний конфлікт, що триває, і посилюється беззаконними і такими, що суперечать Євангелію і канонам діями розкольників, які ніяк не можуть сприяти встановленню миру на українській землі».

Однак незважаючи на таку явну підтримку УПЦ з боку Румунської Православної Церкви, знайшлися люди, які захотіли вбити клин між двома Церквами, використовуючи неврегульоване питання з опікою румунської пастви на території України.

З самого початку церковної кризи в Україні, викликаної грубим антиконституційним втручанням у церковні справи колишнього Президента Петра Порошенка, проти якого сьогодні в Україні відкрили 11 кримінальних справ, і створенням з двох розкольницьких конфесій (Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви) антиканонічної Православної церкви України, Румунська Православна Церква зайняла досить зважену і відповідальну позицію.

Після того, як Константинопольський патріархат 11.10.2018 р. прийняв рішення про «повернення» Київської митрополії зі складу Руської Православної Церкви, де вона перебувала з 1686 р., назад в Константинопольську, а також про «возз'єднання» розкольників з Церквою без покаяння, Священний Синод Румунської Церкви заявив про необхідність збереження єдності віри:

«З урахуванням недавнього розвитку церковної ситуації в Україні Священний Синод повторює рекомендацію від 24 травня 2018 року, щоб Вселенський патріархат і Московський Патріархат прийшли разом до вирішення, зберігши єдність віри і адміністративно-пастирську свободу, так як останні притаманні Православ'ю. <...> Священний Синод одночасно підкреслює, що єдність зберігається шляхом спільної відповідальності і співпраці між Помісними Православними Церквами, шляхом розвитку діалогу і синодальності на панправославному рівні, що є постійною необхідністю в житті Церкви. Єдність Церкви – це священний дар Бога, а й велика відповідальність ієрархів, священства і вірних мирян. Тому Священний Синод закликає помножити молитви за єдність, розвивати шляхом діалогу і примирення братську християнську любов, яка дає справжню свободу».

Однак діалог, до якого закликала Румунська Церква, не відбувся. Замість цього Константинопольський патріархат визнав створену зусиллями Порошенка так звану Православну церкву України та видав їй Томос про автокефалію. Цей документ, покликаний, за словами патріарха Варфоломія, об'єднати українське Православ'я, на ділі вчинив ще більший поділ.

Українська Православна Церква, яка за кількістю парафій удвічі перевершує всі розкольницькі конфесії разом узяті, не визнала рішень Константинополя по Україні і слідом за Руською Православною Церквою розірвала з ним євхаристійне спілкування. А сам Томос про автокефалію в дійсності встановлює не незалежність ПЦУ, а її підпорядкування Константинополю на правах, близьких до прав екзархату. Ця обставина викликала ще один розкол, вже в середовищі антиканонічного ПЦУ.

Константинопольський патріархат спробував змусити Румунську Церкву однією з перших визнати розкольників в Україні

Незважаючи на небажання Румунської Церкви йти шляхом порушення Священних канонів Церкви і руйнувати єдність православного світу, Константинопольський патріархат спробував змусити Румунську Церкву однією з перших визнати розкольників в Україні.

11 січня 2019 р. колишній Фанарський екзарх в Україні архієпископ Даниїл (Зелінський) заявив, що перше визнання ПЦУ відбудеться вже через місяць-півтора після її створення: «Нинішні грецькі Церкви і румуни будуть одними з перших, а далі вже процес піде». Ці слова константинопольського ієрарха свідчать, що Константинопольський патріархат взяв на себе право приймати рішення за автокефальну Румунську Православну Церкву і втручатися в її внутрішні справи.

Але такий розрахунок не виправдався. 21 лютого 2019 року Священний Синод Румунської Православної Церкви прийняв заяву про релігійну ситуацію в Україні, на якому слід зупинитися докладніше.

По-перше, Синод констатував, що Константинополь не вирішив проблему розколу в Україні: «1. Впродовж майже 30 років проблема українського розколу не була вирішена і не було жодного заклику до загальноправославного посередництва, як це було в минулому з розколом в Болгарії. Помітивши цей глухий кут у вирішенні ситуації, Вселенський Патріархат надав Томос про автокефалію ієрархам, духовенству і віруючим, які були в розколі з Руською Православною Церквою і всім Православ'ям, але цей Томос був прийнятий тільки українськими православними людьми, які не були в спілкуванні з Московським Патріархатом. Таким чином, проблема церковної єдності України на даний час не повністю вирішена, в тому числі і тому, що в Україні є велике російське населення, що має пряме відношення до Московського Патріархату».

Заклику до «загальноправославного посередництва» не було як раз з боку Константинопольського патріархату та українських розкольників.

А Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ще 11 червня 1992 року прийняв постанову, в якій були такі слова: «Що ж стосується надання Українській Православній Церкві повної канонічної самостійності, то ми твердо переконані, що питання це має вирішуватися законним канонічним шляхом через скликання Помісного Собору і узгодження його рішень з волею всіх братніх Помісних Церков».

Про бажання вирішити «українське питання» соборно всім православним світом патріархи Московські висловлювалися неодноразово. Останній раз це зробив Патріарх Кирило в серпні 2018 р., перед самим початком беззаконних дій Фанара.

Константинопольський патріархат не закликав до «загальноправославного посередництва», а замість цього просто видав розкольникам Томос про автокефалію. Причому Синод Румунської Церкви прямо так і ідентифікує адресатів Томоса: «духовенству і віруючим, які були в розколі з Руською Православною Церквою і всім Православ'ям». Румунські ієрархи констатують, що це не вирішило проблеми: «Таким чином, проблема церковної єдності України на даний час не повністю вирішена».

По-друге, Синод Румунської Церкви ще раз закликав до єдності: «2. Щодо цієї напруженої церковної ситуації в Україні Священний Синод Румунської Православної Церкви знову підтверджує свою позицію, висловлену в ході його попередніх робочих засідань 24 травня і 25 жовтня 2018 року. Потім було рекомендовано, щоб за допомогою діалогу Вселенський Патріархат і Московський Патріархат визначили рішення цієї церковної суперечки шляхом збереження єдності віри, поваги адміністративної та пастирської свободи духовенства і віруючих в цій країні (включаючи право на автокефалію) і відновлення євхаристійного спілкування. У разі невдалого двостороннього діалогу необхідно скликати Синаксис всіх предстоятелів Православних Церков для вирішення існуючої проблеми».

Синод Румунської Церкви закликає РПЦ і Фанар сісти за стіл переговорів. Але, розуміючи, що ця можливість практично нульова, каже: «необхідно скликати Синаксис всіх Предстоятелів Православних Церков для вирішення існуючої проблеми». А це саме те, до чого закликають і Руська Православна Церква, і Польська, і Чехословацька, і Сербська, і Антіохійська, і Болгарська, і Кіпрська. Однак такому способу вирішення проблеми всіляко противиться Константинопольський патріархат. Причина спротиву бачиться в тому, що такий Синаксис буде крахом надій Константинополя затвердити свої амбіції домінування над усім православним світом.

По-третє, Румунська Церква висловила занепокоєння щодо етнічних румунів, які проживають в Україні: «3. Для конкретного і правильного рішення Священного Синоду Румунської Православної Церкви на майбутній робочій сесії Священний Синод розгляне в пріоритетному порядку, що в Україні існує 127 румунських православних парафій, особливо в Північній Буковині, які перебувають у віданні Української Православної Церкви Московського Патріархату. Потрібна справжня консультація з цими румунськими православними людьми, які зацікавлені в збереженні своєї етнічної та мовної ідентичності. У цьому сенсі необхідно отримати письмові запевнення від церковних і державних органів України про те, що етнічна і мовна ідентичність цих румунів буде поважатися і що ці румунські православні матимуть можливість організуватися в рамках румунського православного вікаріатства і мати можливість розвивати духовні стосунки з Румунським Патріархатом, щоб отримувати підтримку, посилаючи літургійні та богословські книги на їхній рідній мові, тобто на румунській мові. Було відзначено, що український православний вікаріат діє в Румунії з 1990 року».

Румунам, як і всім іншим національним меншинам в Україні, чудово відома політика тотальної українізації, яку проводить влада.

У цьому пункті Синод Румунської Церкви висловлює особливу стурбованість долею 127 румунських парафій УПЦ. Румунам, як і всім іншим національним меншинам в Україні, чудово відома політика тотальної українізації, яку проводить влада. Стурбованість тим, що національні мови меншин активно витісняють зі сфери освіти, культурного простору і спілкування з держчиновниками, вже висловлювали уряди Угорщини, Румунії, Росії та інших країн.

Тепер, з появою ПЦУ і активною діяльністю держави з примусу парафій переходити в цю новостворену структуру, Румунська Церква ще більш виразно усвідомлює загрозу втрати румунськими парафіями своєї національної своєрідності. І намагається хоч якось обумовити їх можливість зберегти свою мову богослужінь і проповіді, свої церковні традиції.

По-четверте, Синод висловив сумнів в дійсності «архієрейських хіротоній», скоєних українськими розкольниками: «4. Крім того, Румунський Патріархат попросить Вселенський Патріархат прояснити проблему неканонічних ієрархів і священиків, які належали до колишнього "Київського патріархату". Після завершення вищезазначених консультацій Священний Синод висловить свою офіційну позицію про становище Православ'я в Україні».

Румунська Православна Церква не визнає новостворену Православну церкву України та продовжує підтримувати канонічну Українську Православну Церкву на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм.

Більшість Помісних Православних Церков вже заявили про неможливість визнання розкольницьких лже-хіротоній «заднім числом». Сам Константинопольський патріархат майже 30 років визнавав українських розкольників безблагодатними, а їх «хіротонії» – недійсними. Про це існують офіційні документи за підписом патріарха Варфоломія і членів Константинопольського Синоду.

Таким чином, на сьогоднішній день Румунська Православна Церква не визнає новостворену Православну церкву України та продовжує підтримувати канонічну Українську Православну Церкву на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм.

Своє ставлення до розкольницької ПЦУ Синод Румунської Церкви обіцяв сформулювати пізніше. А поки румунські громади УПЦ так само піддаються захопленням і насильницькому переведенню в ПЦУ, як і інші парафії по всій Україні.

10 березня 2019 року, в Прощену неділю, прихильники ПЦУ за сприяння влади спиляли замки і захопили храм Архістратига Михаїла в селі Бережниця Чернівецької області. Загроза захоплення храмів існує також в буковинських селах Бережонка, Васловівці, Задубрівка, Товтри та інших.

Але і українці, і румуни, і представники інших національностей вірять, що у людей не можна насильно забрати віру, що Істина Христова обов'язково восторжествує, незважаючи на всі погрози і переслідування, і ніякі інтриги ворогів Церкви не зможуть похитнути єдності Румунської та Української Церкви в Єдиному Тіле Христовому.