Бог може все пробачити, але лише за однієї умови…
Всім ми вимагаємо справедливості, а для себе милості. Притча «Про немилосердного боржника», що читається в 11-у неділю по П'ятидесятниці, наочно розповідає про це.
Коли спрямовуєш свій погляд у бік світу і бачиш торжество божевілля, зла, підлості, брехні, жорстокості і лицемірства, приходить думка: «Єй, гряди, Господи». Прийди, Боже, спали всю цю мерзоту, бо вже немає сил дивитися на цей театр світового абсурду, який стає чим далі, тим безумнішим. Обнадіює і не дає можливості збожеволіти розуміння – це торжество пекла на землі не назавжди і, може, вже і ненадовго.
Але бажання якнайшвидшого другого пришестя Христа у світ залишається актуальним доти, поки не звертаєшся всередину самого себе і не починаєш усвідомлювати, що разом із цим світовим сміттям може згоріти і твоя власна душа. Всередині тебе самого повно осколків того самого зла, яке ти так ненавидиш. І ти просиш: «Господи, ні, не зараз, дай мені ще час вимолити себе, очистити, де тільки можна. Дай час навести в душі порядок». Цей дуалізм з різними підходами по відношенню до себе і по відношенню до решти живе в душі кожного з нас.
Хочеш, щоб тобі було приємно – перестань бути справедливим. Хочеш бути справедливим – знай, що тобі може бути дуже неприємно.
Для всіх ми вимагаємо справедливості, а для себе милості. Притча «Про немилосердного боржника», що читається в одинадцятий тиждень по П’ятидесятниці, розповідає нам про це наочно і образно. Вимагати грошей у свого боржника – це справедливо. Отримувати прощення своїх боргів – приємно. Нам надані від Бога тільки дві моделі поведінки. Хочеш, щоб тобі було приємно – перестань бути справедливим. Хочеш бути справедливим – знай, що тобі може бути дуже неприємно. «Якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти» (Мф. 7:2), і ще додадуть зверху і утрясуть.
Виходить, що ці вимоги прості, зрозумілі і, найголовніше, вигідні. Прощаючи інших, ми покриваємо те, що винні самі. Притому робимо це з величезним відсотком вигоди. Я винен Богу мільярд, але пробачивши сусідові десятку, погашаю свій борг перед Богом. Прощайте, не судіть, і вас не засудять і пробачать. Бог на вітер слова не кидає. І заповідь на таких вигідних умовах повинна здаватися легко здійсненною. Але ось біда – не виходить.
Все розумієш, все знаєш, з усім, що написано в цій притчі, згоден, але як тільки потрібно прийняти правильне рішення, наш внутрішній суд видає своє рішення: «стягнути по справедливості». А якщо не виходить, то обуритися, засудити, поскаржитися і геть. Але воно зрозуміло ж – адже це несправедливо, як тут промовчати.
Для того, щоб безкорисливо прощати, без всяких умов і передумов, потрібно навчитися любити.
Причина того, що рішення з вигодою для себе «всім і все прощати, щоб Бог мені простив» ніколи не буде працювати саме з тієї причини, що приймається заради вигоди для себе. А якщо заради вигоди, то воно фальшиво і не має виконавчої сили. Ми можемо все пробачити нашим дітям, особливо якщо вони каються і просять у нас вибачення. Це легко з однієї причини – ми їх любимо. А от якщо це будуть діти не наші, а чужі (а такими є всі наші боржники), то тут вже не факт, що ми зможемо їх пробачити. І знову-таки з однієї дуже простої і зрозумілої причини – вони чужі і ми їх не любимо.
Для того, щоб безкорисливо прощати, без всяких умов і передумов, потрібно навчитися любити. А це набагато складніше, ніж просто прощати. Якщо людина любить, то він намагається зрозуміти, а зрозумівши, зможе і пробачити. Скільки ми знаходимо приводів для самовиправдання своїх гріхів. Всі ці приводи ми витягаємо з величезної валізи себелюбства. Ми себе любимо, а значить є сотні варіантів відповіді на питання чому я «зробив», «сказав», «вчинив» так чи інакше. Якби ми навчилися любити інших, то знаходили б такі ж виправдувальні відповіді, але вже по відношенню до тих, хто «зробив», «сказав», «вчинив» по відношенню до нас несправедливо.
Преподобний Єфрем Сирін сів у в'язницю за крадіжку овець, яких він не крав.
Один із сучасних Афонських подвижників сказав такі слова: «Для нас у цьому житті справедливо терпіти несправедливість». Преподобний Єфрем Сирін сів у в'язницю за крадіжку овець, яких він не крав. Але Бог йому відкрив, що, незважаючи на несправедливе рішення про його арешт, терпить він це ув'язнення, тому що був винен в іншому, за що в свій час не поніс покарання. Якщо ми вникнемо в себе, то зрозуміємо, що за все те приховане, таємне, не проявлене, нехай і сповідане, але не минуле епітимії страждань, ми повинні нести несправедливості і прощати іншим все те зло, яке вони нам заподіюють. Тому що, насправді, це не зло – це адміністративне покарання замість кримінального.
Щоб не бути покараним на Страшному суді, ми можемо тут, зазнавши порівняно незначних позбавлень, отримати прощення і помилування.
Святий Варвар Луканський, будучи раніше розбійником, після покаяння і звернення до Бога, поніс величезні труди і високі подвиги. Але, тим не менш, навіть при цьому він повинен був померти насильницькою смертю, щоб отримати від Бога прощення. І таких прикладів в житійній літературі чимало. Тому не будемо сумувати від скорбот, а за кожну несправедливість, якої ми зазнаємо, будемо дякувати Богові, тому що в ній закладені для нас величезні ласки і блага надія. Прощаючи борги іншим, ми, насправді, отримуємо прощення своїх власних.
Якщо ми хочемо бачити на суді Бога адвокатом, а не прокурором, то нам потрібно, поки ми в тілі, самим освоїти адвокатську практику.
Святитель Феофан Затворник каже, що на Страшному суді Господь не шукатиме, як засудити, а навпаки – як виправдати людей. А до Страшного суду це завдання Бог доручив виконувати нам з вами. Якщо ми хочемо бачити на суді Бога адвокатом, а не прокурором, то нам потрібно, поки ми в тілі, самим освоїти адвокатську практику.
І ще один важливий висновок ми повинні зробити з читання притчі «Про немилосердного боржника». Прощення Богом сповіданих нами гріхів дається не безумовно. Пан пробачив своєму боржнику всі борги, але як тільки той почав стягувати борги зі свого товариша, він скасував своє рішення. Так, ми Богом прощені, але настільки, наскільки ми прощаємо і інших людей. Ця умова така важлива, що він порахував необхідним зробити так, щоб ми нагадували її собі щодня: «І прости нам борги наші, як і ми залишаємо нашим боржникам».
