Успіння Богородиці – всього лише сон. Смерть грішника – древнє чудовисько
Про глибинні смисли, які містить в собі дивовижне свято Успіння Богородиці, розмірковує протоієрей Володимир Долгих.
Підійшов до свого завершення Успенський піст, і ми, православні християни, впритул підібралися до свята Успіння Богородиці, який традиційно відзначається 28 серпня.
Кожен свідомий християнин прийшов до Бога, переживши особисту зустріч із Ним. Зустріч ця, звичайно ж, відбувалася не в зовнішньому просторі, а в невидимих куточках нашого серця, яких торкнувся одного разу Всевишній. Саме Його дотик наповнював душу радістю і давав відчуття легкості і безтурботності. Це ж таємниче бачення Бога, дозволяє нам по-дитячому радіти кожному церковному святу і, десь спочатку інтуїтивно, розуміти, що ці події мають відношення до мого спасіння.
Якийсь час Господь несе нас руках, але настає момент, коли потрібно йти своїми ногами – це момент початку посильної праці, що дозволяє заглибитися і більш усвідомлено підійти до розуміння власної віри, тому зараз хотілося б поговорити про ті значення, які містить у собі дивовижне свято Успіння Божої Матері.
«Радійте! Я з вами – у всі дні»
Священне Писання нам нічого не говорить про історію Успіння. Всі відомості, пов'язані з цією подією, ми можемо почерпнути з двох латинських трактатів, що датуються V століттям, а також з послання псевдо-Діонісія Ареопагіта. У нас немає причин сумніватися в достовірності цих джерел і Церква вірить, що вони є письмовим свідченням Переказу, що жив у християнському середовищі в більш давні часи.
Як часто буває, фіксація свята в певній даті та його існування в тому вигляді, до якого ми звикли зараз, хоча і має давнє коріння, однак сталася не відразу з виникненням християнства. Єдине, що досягає апостольської глибини – це шанування Богородиці.
Ми пам'ятаємо, що архангел Гавриїл за три дні сповістив їй про майбутню кончину, при цьому, не без Божої допомоги, за такий короткий термін, практично всі апостоли, що розійшлися по світу з проповіддю, встигли зібратися біля ніг Божої Матері. Один Фома запізнився, про що сильно журився. Але Небесна Цариця і його, і інших удостоїла свого явлення вже у воскреслому тілі і вимовила відомі слова: «Радійте! Я з вами – у всі дні»
Встановлення свята Успіння пов'язують з ім'ям імператора Маврикія (592–602 рр.).
Ми з упевненістю можемо сказати, що це звернення відноситься не тільки до безпосередніх учнів Христа, але і до всіх християн. Таке заступництво і покровительство Пречистої Діви, мабуть, і послужило головною причиною посвяти їй багатьох храмів із перших років існування християнства.
Якщо ми повернемося до розмови про Успіння, як свята річного календарного циклу, то його встановлення пов'язують із ім'ям імператора Маврикія (592–602 рр.). Пізньовізантійський історик Никифор Калліст пише, що саме за його вказівкою святкування Успіння Богородиці було встановлено 15 серпня (за ст. ст.).
Прекрасне слово – «успіння»
Тепер поміркуймо, чому для нас така важлива це подія? Для зовнішнього світу, ми, фактично відмічаючи і радіючи дню смерті, виглядаємо дещо божевільними. Вся річ у тому, що сучасна людина зовсім втратила пам'ять про смерть і хоч якийсь інтуїтивний зв'язок із духовним світом.
Сьогодні все життя заточене на досягнення матеріальних благ і отримання матеріальних цінностей, все крутиться навколо матеріального існування по той бік смерті, що призводить до духовної амнезії і, відповідно, повного нерозуміння того, що може бути позитивного в смерті.
У смерті, можливо, і немає нічого хорошого лише в тому випадку, якщо це дійсно смерть.
До перемоги Христа над смертю, вона дійсно лякала людину.
Для людини, яка забула і відсторонилася від Бога, смерть триває і за порогом гробової дошки. Така смерть – це трагедія, і радіти тут дійсно нічому. Тому Церква і не вживає цей термін щодо Богородиці. У нас є прекрасне слово «успіння», що говорить не про вмирання, а про сон. Для нас, християн, смерть – це лише тимчасовий сон, який закінчиться воскресінням в життя вічне.
Цікаво, що і в Євангельській оповіді Христос, збираючись явити чудо воскресіння, ні разу не промовив слова «смерть». «Вийдіть геть, бо не вмерла дівчина, а спить» (Мф. 9, 24), – говорить він щодо дочки Іаїра; або в іншому відомому випадку: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ін. 11, 11). Цими словами Спаситель ясно говорить нам про смерть, як про явище тимчасове.
До Його перемоги над смертю, вона дійсно лякала людину, але для нас, жителів новозавітного часу, це древнє чудовисько перетворилося лише в один з етапів на шляху до справжнього життя з Богом. Тому-то святитель Василій Великий так зухвало вигукує: «Смерть, не відаючи, поглинула його, але негайно дізналася, Кого вона поглинула! Вона поглинула Життя, і сама була поглинена Життям. Вона поглинула Єдиного за всіх, і через Єдиного втратила всіх. Вона викрала, як лев, і роздрібнила собі зуби. Тому ми і зневажаємо смерть як немічну. Ми більше не боїмося її, як лева, але зневажаємо, як здерту шкуру!».
Подолання смерті
Не можна не сказати, що і Лазар, і дочка Іаїра, і син наїнської вдови воскресли, щоб знову померти, а тому їх, нас з вами і будь-яку іншу людину остаточне подолання смерті ще чекає. Але нічого подібного ми не можемо навіть подумати щодо Богородиці.
Історія свята нам говорить про те, що успіння Діви Марії тривало всього три дні, після чого вона воскресла і з тілом була взята на Небо для царювання зі своїм Єдинородним Сином. Тому Успіння Божої Матері – це не просто спогад певної події, це, якщо завгодно, емпіричне підтвердження перемоги над смертю, це свідчення того, що буде з кожним з нас, це есхатон, що вривається в звичайний біг земної історії.
Свято Успіння – це ще й нагадування нам того, до чого ми покликані.
Ніхто не знає, скільки йому ще залишилося ходити по цій землі.
Діва Марія прожила нелегке життя і вже удостоєна слави в Небесному Царстві. Нам же ще належить велика праця, тому дуже важливо, дивлячись на блаженне Успіння Богородиці, не забувати про підготовку до смерті.
Ніхто не знає, скільки йому ще залишилося ходити по цій землі. Нехай ми і сто років проживемо, але і ці сто років – лише піщинка на тлі вічності, що попереду нас. Якщо розум наш ще не остаточно застиг у матеріальному, то стане чітко ясно, що не варто жертвувати вічністю заради цих швидкоплинних ста років.
Радість повертається додому
«Смерть нікого не залишає, і чим довше ми живемо, тим ближче вона до нас», – пише святитель Тихон Задонський. Але тут же преп. Єфрем Сирін ніби відповідає, що, якщо ти був трудівником, не варто сумувати про наближення цього доброго переселення, так як не повинен сумувати той, хто повертається додому з багатством.
Він же дає нам і, свого роду, шкалу, завдяки якій ми, на підставі ставлення до смерті, можемо визначити свій духовний стан: «Смерть – святим блаженство, праведним – радість, а грішникам – скорбота, нечестивим – відчай».
Думаю, що кожен вже визначив своє місце в одному з наведених преп. Єфремом пунктів і місце це знову говорить про необхідність праці. Лише постійна і наполеглива праця зробить із нас тих трудівників, які з багатством зможуть повернутися додому. Тоді і для нас, разом із Богородицею, смерть стане сном, а сон – передоднем воскресіння.
Тоді і тут, на землі, по слову преп. Макарія Великого, ми сподобимося небесного заступництва, адже «при святих рабах Божих ще і в цьому житті перебувають Ангели, духи святі оточують їх і зберігають; а коли душі їхні розлучаються з тілом, то лики Ангелів приймають їх у своє суспільство, в світле життя і таким чином приводять їх до Господа».
Зі святом Успіння Пресвятої Богородиці, дорогі брати і сестри!
