Яке відношення мають Преображення і яблука до нашого спасіння
Як сталося, що Церква почала святкувати день Преображення Господнього, і яке значення має для нас це свято, – міркує протоієрей Володимир Долгих.
19 серпня Православна Церква відзначає ще одне свято, навколо якого в нашому народі з’явилося багато міфів, забобонів та іншої нісенітниці, яка затьмарювала головну суть згадуваних подій. Мова, звичайно ж, йде про Преображення.
Для початку коротко торкнемося історії свята.
Не будемо переказувати євангельські події, які і так відомі кожному християнину. Відзначимо лише пару цікавих фактів. Перше, про що хотілося б сказати, так це про те, що до IV століття Преображення не входило в річне коло християнських свят і ніяк не відзначалося. Не те, щоб про ці євангельські події ніхто не знав (думаю, що в області знання Священних текстів християн того часу значно перевершували нас із вами), просто якось не прийнято було.
Все почалося з того, що Свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, доручила побудувати базиліку на горі Фавор і в честь освячення нового храму сформувалося свято, яке пізніше було прописане в Єрусалимському статуті, з часом стало практично загальноприйнятим для всього православ'я. Поступово історичні передумови святкування Преображення почали забуватися, а ось головна його причина, навпаки, вийшла на перший план.
Преображення було, і це історичний факт.
Я навмисне утримувався від вказівки на те, що Преображення сталося на горі Фавор. Може, це стане для когось і сюрпризом, але Євангеліє не вказує нам жодної географічної назви, а тільки говорить про те, що Христос піднявся на гору і явив учням свою славу. Існує припущення, що в часи життя Спасителя на Фаворі розміщувалася фортеця, а відповідно, не було і місця, де б Христос міг усамітнитися зі Своїми учнями. Для цих цілей набагато краще підходила гора Гермон, яка поросла густою зеленню і давала можливість уникнути сторонніх очей.
Залишимо всі ці особливості осторонь і відзначимо головне – Преображення було, і це історичний факт. Тепер потрібно сказати кілька слів про значення цього свята для кожного християнина.
Крім Христа, пророків і апостолів у події Преображення великої уваги заслуговує світло, навколо природи якого розгорілися суперечки в XIV столітті між святителем Григорієм Паламою і Варлаамом Калабрійцем. Це ж світло настільки вдало зображене на іконі Преображення з Третьяковської галереї, авторство якої довгий час приписували Феофану Греку. Про це світло багато говориться і в богослужбових піснеспівах свята: «Христос, що водив в давнину Ізраїлю в пустелі стовпом огневидним і хмарою, в цей день на горі Фаворі невимовно світлом засяяв», – співається в каноні на утрені. Або ось ще: «Ти, від світла відокремив первозданний хаос, щоб творіння у світлі оспівували тебе, Творця, Христе, у світлі твоєму шляхи наші направ».
Цей світ – не той, який був створений Богом, це не справжнє життя.
Поміркуймо, що ж це за світ, і яке відношення він має до справи нашого спасіння. Ніхто не стане сперечатися, що ми з вами живемо у світі темряви, холоду і страху, де кількість видимих страждань явно перевищує кількість видимого блага. Цю темряву не здатне розсіяти світло природне. Все в цьому світі приречене на руйнування і смерть. Але ось, – каже отець Олександр Шмеман, – є людина, бездомна, смиренна, що не має ніякої політичної влади, і каже, що цей світ – не той, який був створений Богом, це не справжнє життя. Спаситель посланий Богом, щоб позбавити людство від страшного прилучення до зла і нагадати про те велике покликання, заради якого Господь створив нас.
Незважаючи на потопаючий у гріхах світ, незважаючи на те, що князем цього світу є диявол, ми знову повинні повірити, «що добро – сильніше за зло, любов – сильніше за ненависть, життя – сильніше за смерть». Фаворське світло являє нам ту славу, до якої людина була покликана спочатку. Тільки лише в світлі Божественного перетворюючого світла все набуває вічного сенсу. Тому апостол Петро і вигукує: «Добре нам тут бути!».
Всього два рази в історії людині довелося побачити славу Божу зсередини. Першим був пророк Мойсей, що зійшов на Синайську гору, другими – апостоли Петро, Яків та Іван. Розуміння подій книги Вихід дає нам також правильне сприйняття подій Преображення. Ми пам'ятаємо, що Синайська гора була оточена темною хмарою, бурею і громом. Це говорить про те, що народ, що залишився біля її підніжжя, по своїй гріховності і невідкритості сердець був чужий живій зустрічі з Богом. Виходить, що річ не в якихось природних явищах, а в закритості самої людини. Тільки Мойсей завдяки своїй вірі зміг, долаючи страх і трепет, сприйняти нове бачення про живого Бога. Це ж сталося і з апостолами.
Ні про яблука і виноград, ні про квіти і трави потрібно пам'ятати в день Преображення, а лише про Христа.
Христос обирає тих, хто був зразком твердої віри і праведності. Перед подіями Преображення Господь питав Своїх учнів, за кого люди Його вважають, і тільки Петро сказав: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16,16). Це не просто слова – це справжнє сповідання віри, що виходило з серця апостола, що став здатним до сприйняття Божественного світла.
Ну а як же ми? А ми з вами, подібно до старозавітного Ізраїля, стоїмо і дивимося на хмари, тільки вони не перед нашими очима, а всередині наших сердець. Христос же в нашому житті займає не перше місце. Навіть якщо він буде лише на другому плані – цього достатньо, щоб продовжувати залишатися сліпими. Ось і виходить, що «пізнати» Фаворське світло ми здатні тільки через слухання і читання Священних текстів.
Але Преображення має ще й значення у перспективі нашого спасіння, адже все, що сталося з Христом, станеться і з нами. Ми, як і наш Спаситель, помремо, також, як і Він, воскреснемо і преобразимося. Це той головний мотив, яким потрібно надихатися, і та мета, заради якої варто жити. «Божественна благодать, яка пожежею обдає дух людський у молитві і в чистоті життя, – каже владика Антоній Сурозький, – поступово, коли це життя росте і розцвітає під її дією, проникає все людське єство, наповнює собою людську душу і, переливаючись через край, наповнює собою і тіло».
Ні про яблука і виноград, ні про квіти і трави потрібно пам'ятати в день Преображення, а лише про Христа. Адже тільки Він – справжнє джерело життя, Він створив нас для сяйва від дотику до вічної Божественної слави, залишається лише розігнати хмари нашого серця.
