Преполовіння П’ятидесятниці: стародавня історія свята середини шляху
Традиція святкування Преполовіння має давнє коріння. Перші згадки про неї відносять до V століття і пов’язують з ім’ям св. Петра Хрисолога, єпископа міста Равенни.
Преполовіння П’ятидесятниці – це свято, на яке ми часто, або майже завжди, не звертаємо уваги. Воно просто вислизає зі сфери наших інтересів і сприймається наче якась хронологічна дата, яка знаменує середину шляху між Великоднем і П’ятидесятницею, хоча має своє, важливе значення.
Традиція святкування Преполовення має досить давнє коріння. Перші згадки про неї відносять до V століття і пов’язують з ім'ям св. Петра Хрисолога, єпископа міста Равенни. Щодо дня Преполовення писав наступне: «Істинний християнський розум ніколи не буде захоплений думкою про те, щоб вести суперечку про свята, які мають тверду основу в святоотецькому переданні, ... але бажає розмірковувати про них з належною повагою і говорити про них тільки з повагою».
Автором другого канону на утрені був відомий нам по Великому посту святитель Андрій Критський, що жив в VII-VIII століттях, а перший канон написав св. Феофан Начертаний, який трудився в IX столітті.
Ця цитата говорить, що до часу життя св. Петра традиція святкування Преполовення була загальновідомою. Крім того, богослужбові тексти свята також несуть на собі свідоцтва давнини. Так, наприклад, автором другого канону на утрені був відомий нам по Великому посту святитель Андрій Критський, що жив в VII-VIII століттях, а перший канон написав св. Феофан Начертаний, який трудився в IX столітті.
Євангельське читання цього дня оповідає нам про проповіді Спасителя в Єрусалимському храмі в середині свята Кущів: «Але в половині вже свята Іісус у храм увійшов і навчав. І дивувались юдеї й казали: Як Він знає Писання, не вчившись?» (Ін. 7: 14-15). Завершенням цього старозавітного свята було закінчення збору врожаю і переселення в кущі, тобто якусь подобу куренів, прикрашених зеленню. Все це нагадувало древнім євреям про те, що «Господь оселив в кущах синів Ізраїлевих, коли вивів їх із землі Єгипетської» (Лев. 23:43).
Зовсім недавно, в попередню неділю, ми чули про зцілення розслабленого в купелі Віфезда, далі будуть читання про розмову із самарянкою біля криниці Якова, а також зцілення сліпонародженого, який умився в джерелі Силоам.
Традиційно в цей день відбувалося зливання води на жертовник, зі словами подяки Богу і проханням про дарування гарного нового врожаю в майбутньому. Цілком ймовірно, що через це в найближчих євангельських богослужбових читаннях тема води, як символу очищення і дії Божественної благодаті стає центральною: «Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби потечуть ріки води живої» (Ін. 7:38), – говорить Спаситель, перебуваючи в Єрусалимському храмі.
Зовсім недавно, в попередню неділю, ми чули про зцілення розслабленого в купелі Віфезда, далі будуть читання про розмову із самарянкою біля криниці Якова, а також зцілення сліпонародженого, який умився в джерелі Силоам, та й сам тропар Преполовення більш ніж ясно говорить про те, що справжнім джерелом життя є Христос, здатний омити нашу душу від гріховного бруду: «В преполовіння празника спраглу душу мою благочестя напій водами, до всіх бо, Спасе, закликав ти: Спраглий нехай гряде до мене і нехай п'є. Джерело життя нашого, Христе Боже, слава тобі».
Якщо спробувати якось узагальнити всі розглянуті смисли, то стає зрозуміло, що вони в черговий раз нагадують нам про відкупні плоди Спасителя і вічного життя, дарованих через Його Воскресіння, про що писав ще пророк Ієремія: «І душа їхня, немов той напоєний сад, і вони не відчують уже більше стомлення» (Єр. 31,12).
«В преполовіння празника спраглу душу мою благочестя напій водами, до всіх бо, Спасе, закликав ти: Спраглий нехай гряде до мене і нехай п'є. Джерело життя нашого, Христе Боже, слава Тобі».
Благодать або енергія Божа, символом якої на землі є водне єство, – це основа, фундамент всього створеного світу, проте в нашому, наповненому гріхом, існуванні вона може вичерпуватися. З двох людей, що стоять поруч, один може бути близький до Бога, а інший далекий. Гріх руйнує, розділяє, позбавляє, в той час як благодать, немов вода, намагається проникнути навіть в найдрібніші тріщини і щілини. У цьому плані добре згадати слова св. Феофана Затворника, який говорив, що Бог шукає не шоб погубити, але щоб врятувати людину, і в нашій кривій, хворій і кульгавій душі намагається знайти живе місце, до якого можна було б приєднати вічність.
Звичайно ж всі наші муки, страждання, труди і навіть необхідність писати тут свої роздуми закінчаться в Царстві Небесному. Ми вкрай мало знаємо про нього, проте деяким святим отцям Господь все ж таки відкривав «таємницю майбутнього віку».
Він Він в нашій кривій, хворій і кульгавій душі намагається знайти живе місце, до якого можна було б приєднати вічність.
Так, наприклад, у святителя Іоанна Златоуста є прекрасні слова, які хотілося процитувати повністю: «Що може бути краще від цього життя? Не потрібно боятися бідності і хвороби, не бачиш ні того, хто кривдить, ні того, кого ображають, ні того, хто дратує, ні дратівливого, ні гнівливого, ні заздрісного, ні того, хто розпалюється хіттю, ні того, хто мучиться турботою про потреби життя, ні скорботного про начальство і владу, бо вся буря наших пристрастей, стихнув, припиниться, і все буде в мирі, весело і в радості; все тихо і спокійно, все – день, і ясність, і світло, світло не це нинішнє, але інше, в стільки разів світліше цього, у скільки сонячний світ яскравіший світла свічки. Бо там світло не згашається ні вночі, ні хмарами, не пече і не палить наші тіла, тому що немає там ні ночі, ні вечора, ні холоду, ні спеки, ні інших змін часів, але інший якийсь стан, такий, який пізнають лише доситойні. Немає там ні старості, ні супутників старості, але все тлінне вигнано, тому що всюди панує нетлінна Слава. А що всього цього важливіше – це безперервна насолода спілкуванням з Христом разом з Ангелами, з Небесними Силами».
Після святителя Іоанна Златоуста складно щось додати. Важливо пам’ятати, що Преполовіння має стати деякою ознакою нашого руху від Відкупительного подвигу Спасителя, до можливості засвоєння Його дарів у Церкві, заснованої в день П’ятидесятниці.
«Так само, як досвідчений мандрівник, який прагне до своєї мети, особливо радо згадує, який довгий шлях він вже пройшов, – говорив св. Петро Хрисолог, – і від цього стає ще сильнішим, щоб завершити те, що йому залишилося, і вся сила його оновлюється. Так і ми з урочистою радістю і благочестям проведемо цей день, який пом’якшує і зменшує запал нашого очікування, щоб зі свіжими душевними силами ми досягли справжньої благодаті і радості Святого Духа».
