Людина і Церква

Що таке Радониця? або не Несіть їжу на могили!

07 Травня 2019 09:04

Автор: Протоієрей Володимир Долгих

Радониця повинна для всіх нас означати молитву, клопотання про покійного наповнене великодньою надією на порятунок

Сьогодні Радониця сприймається як суто церковний поминальний день, нерозривно пов'язаний зі святкуванням світлого Христового Воскресіння. Однак це не зовсім так.

Незважаючи на те, що сучасна церковно-політична ситуація в Україні вивела релігійну тему на перші сторінки видань, а експертом у сфері церковного права, догматики та історії вважає себе мало не кожен громадянин держави, незалежно від освіти і рівня доходів, реально православних людей від цього не додалося ні на йоту.

На жаль, більшу частину населення країни зараз можна віднести до категорії або православних атеїстів, або православних язичників. Різниця між цими групами громадян полягає лише в тому, що в церковне свято або який-небудь інший пам'ятний неробочий день, православний атеїст, приміром, благополучно виспиться, поїсть, вип'є пляшку пива, подивиться телевізор або пограє на комп'ютері, а православний язичник, крім усього цього, сходить до храму, за святою водою або вербовою гілочкою, для заспокоєння совісті й тому, що «так треба».

Існують дні особливої активізації язичництва, приправленого християнською посипкою.

</blockquote>

Є свята, такі як Вознесіння Господнє, Успіння Пресвятої Богородиці, Воздвиження Хреста Господнього і т. п., залишаються за межами інтересів нашого, багато в чому нехристиянського, суспільства. Це і зрозуміло – на них нічого не освячують. Але так само існують дні особливої активізації язичництва, приправленого християнської посипкою. Одним з таких днів, звичайно ж, є Радониця.

< figcaption>Традиція поминальних трапез на кладовищі має не християнське походження і є скоріше пережитком язичницької культури < / figcaption>

</figure>

Сьогодні Радониця (більш давня назва звучить як Радуниця або Радавниця) сприймається як суто церковний поминальний день, нерозривно пов'язаний зі святкуванням Світлого Христового Воскресіння.Однак це не зовсім так. Православний статут передбачає служіння особливих поминальних служб в цей день. Традиція ж поминальних трапез на кладовищі має не християнське походження і є скоріше пережитком язичницької культури.

Власне кажучи, саме таке визначення дає нам тлумачний словник Д. Н. Ушакова: «Радуниця (радониця, радуниця).Релігійний звичай поминання померлих на могилах на післявеликодньому тижні, що зберігався як пережиток стародавнього культу мертвих & raquo;.

Усі, хто помер ненасильницькою смертю, відправлялися в якусь подобу чуттєвого раю, названу Ірієм.

</blockquote>

Стає зрозуміло, що наші язичницькі предки не сумнівалися в реальності загробного життя і потойбічного світу. Царство мертвих для них не носило яскраво вираженого морального характеру. Всі, хто помер ненасильницькою смертю, вирушали в якусь подобу чуттєвого раю, названу Ірієм. Ця міфічна країна, перебувала на південному заході землі, і досягти її, з живих істот, могли лише птахи і змії, що йдуть на зимівлю. У більш широкому сенсі термін & laquo;Ірій & raquo; вживався для загального позначення загробного світу.

За винятком окремих днів в році, в числі яких була і Радуниця, живого зв'язку між світом живих і царством мертвих не було. Стародавні слов'яни вважали, що в такі дні душі покійних родичів провідують їх, беруть участь в їхніх справах, допомагають.

<figcaption>Виходить, що сучасний православний язичник гірше язичника стародавнього</figcaption>

</figure>

Наші предки вірили, що дух небіжчика після смерті отримував деякі надприродні або ж божественні здібності, що дозволяють йому впливати на сили природи викликаючи, таким чином, або катаклізми, або врожай і приплід худоби.

</blockquote>

Виходить, що від примхи померлих залежав добробут живих. Ось тут якраз і виникала необхідність задобрювання цих самих мертвих капризуль, для чого влаштовувалися багаті тризни з невід'ємним веселощами, переїданням, опивством і іншими«приємностями »земного існування.

Історична довідка: Тризна – частина язичницького поховального обряду у східних слов'ян, складалася з пісень, танців, бенкетів і військових змагань в честь покійного. Тризна відбувалася поруч з місцем поховання після спалення небіжчика. Призначення тризни полягало в тому, щоб відігнати злі сили від живих. У сучасній мові слово «тризна» в основному використовується як частина фразеологізму «вчинити тризну» і розуміється головним чином як бенкет в честь покійного, поминки.

Стародавні слов'яни залишали на землі і могилах їжу, виливали вино, щиро вважаючи, що всім цим добром зможуть поласувати їх покійні родичі. Крім того, добре слово про померлого часто було не простою даниною традиції, а як відвертим підлабузництвом. Все це, на думку язичників, сприяло отриманню ними гарантійного талону на добробут народу і заступництво тих самих духів.

А тепер давайте звернемо наші погляди на сучасні традиції відзначення Радониці.

<figcaption>На цвинтарних столиках, а іноді і прямо на могилах люди просто п'ють, їдять, розмовляють і все…</figcaption>

</figure>

Немає сенсу розбирати всі забобони, що накопичилися в розумі людей щодо цього дня. Відзначимо лише, що, враховуючи язичницьке походження Радониці, ще в постановах Стоглавого собору 1551 міститься засудження її святкування, при цьому молитовне поминання покійних розглядається як справа богоугодна.

На цвинтарних столиках, а іноді і прямо на могилах люди просто п'ють, їдять, розмовляють і все…

</blockquote>

Тут потрібно сказати пару слів на захист язичників. Не дивлячись на всю їх наївність і антихристиянську наповненість, вони все-таки не були позбавлені релігійного почуття, а нерідко були більш уважними до духовного світу, ніж багато сучасних християн. На відміну від наших сьогоднішніх пиятик, язичницькі культи і містерії наповнювалися змістом і метою. Ось і виходить, що сучасний православний язичник часом гірше стародавнього грека. На цвинтарних столиках, а іноді і прямо на могилах люди просто п'ють, їдять, розмовляють і все & hellip;

Поза всякого сумніву, ніхто не ставить за мету образити пам'ять спочилих. Зазвичай це буває від незнання, невігластва. І якщо небіжчику, на могилці якого розкладена їжа і випивка, ніяк по суті це нашкодити не може, то & nbsp;ось власній душі таким чином поминаючі нашкодити можуть дуже легко.

Деякі православні застілля на кладовищі позиціонують як своєрідний рід милостині заради покійного. Але давайте будемо відверті – це самообман.

</blockquote>

Християни з перших років свого існування завжди благоговійно ставилися до місць поховань, і тому, звичайно ж, всім цим поживним заходам з випивкою не місце на кладовищах.

Деякі православні намагаються свої кладовищенські застілля позиціонувати як своєрідний рід милостині заради покійного. Але давайте будемо відверті – це самообман. Сенс милостині в тому і полягає, щоб допомагати нужденному. А кому в такому разі ми допомагаємо? Родичам і друзям, які і так заробляють собі на життя і зовсім не голодують або дітям, які забави заради відразу підчищають цукерки з могил.

Для здійснення милостині цілком достатньо буде пожертвувати щось нужденним з проханням помолитися про ваших покійних близьких.

</figure>

«Звертай увагу не на витрату грошей, але на користь від цієї витрати», – пише святитель Іоанн Златоуст. Користь від милостині повинна стати для нас критерієм і мірилом самої милостині, а поєднана з молитвою про померлого може бути рятівною не тільки для нас, але і для того, за кого ми молилися.

На перший, і єдиний план тут має виходити щира молитва до Бога про того, за кого болить моє серце.

</blockquote>

Загалом, багатьом з нас, після входження в Церкву, стає зрозуміло, що перетравлюваний мною шматок котлети абсолютно нічого не дає нашим померлим родичам, знайомим і друзям. На перший, і єдиний план тут має виходити щира молитва до Бога про того, за кого болить моє серце. Не звичне прочитування імен і ставлення свічок на свічник в храмі, не формальні відписки священику, а клопотання до Господа за близьку людину, яку я знаю, за яку готовий і хочу запевнити і випросити йому прощення гріхів.

Переможець смерті говорить і нам, що смерті більше немає. Немає ніякого згасання людини, немає безнадійної розлуки з близькими, немає навіть безслідно знищуваного тіла.

</blockquote>

В такому ключі Радониця набуває зовсім інший сенс. Молитва за покійного пов'язана з радістю про Воскреслого Христа є живим нервом, що з'єднує наш земний світ зі світом загробним.

Переможець смерті говорить і нам, і їм, що смерті більше немає, ні для нас, ні для них. Немає ніякого згасання людини, немає безнадійної розлуки з близькими, немає навіть безслідно знищуваного тіла. Ось той християнський змив, яким ми можемо перетворити язичницьку стихію, все ще з такою силою в нас бурхливу.

<figcaption>Переможець смерті говорить і нам, і їм, що смерті більше немає, ні для нас, ні для них</figcaption>

</figure>

«Справжня радість християн полягає в Богу. Це їх скарб, втіха, радість і увесеління, – пише святитель Тихон Задонський, – вони тому повинні радіти, що вірують і працюють Богу не такому, якими були і є боги язичницькі, бездушні, глухі, німі, сліпі, «срібло й золото, справа рук людських» (Пс.& thinsp;113, & thinsp;12-15), але працюють Богу живому, безсмертному, Тому, який завжди існує, премудрому, всемогутньому, все в руці своїй містить, про всіх думає, благому і милостивому Творцеві і Промислителю своєму».

Радониця має для всіх нас означати молитву, клопотання про померлого, наповнену великодньою надією на порятунок нас самих і тих, кого ми любили і продовжуємо любити.

0 0

Язичництво Радониця Забобон Панахида Поминальний день

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди 09 Листопада 02:07

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла 02 Листопада 17:12

Що не досказно у притчі про сіяча 26 Жовтня 17:00

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу» 26 Жовтня 16:22

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема 26 Жовтня 09:41

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні 24 Жовтня 22:40