Про Животворящий Хрест Господній
Ми так звикли до зображень розп'ятого Христа, що не відчуваємо всього жаху події. Наче вона відбувалася тільки в нашій уяві.
Ми зовсім не відчуваємо, що до хреста прибивали живе стражденне тіло, а не абстрактну фігуру.
І нині хрест для багатьох людей став майже прикрасою в їхньому житті: модні VIP-персони, депутати, творча богема, «зірки» поп-музики, акторський бомонд підносять на себе золоті, діамантові, антикварні хрести розміром як ієрейські… Люди майже забули або просто не знають його приголомшливого трагічного значення.
Російський художник Микола Ге був незадоволений звичайними картинами розп'яття – від них глядач йшов лише з розчуленням, а між тим, думав він, треба так зобразити муки Спасителя, щоб люди йшли від цього видовища, роздираючи свої серця.
Розумом не охопити великої таємниці Божественної любові, а її найглибший сенс відкривається на хресті. Не іржаві цвяхи тримали на ньому Пречисте Тіло Спасителя, а любов до людей. Серце схиляється перед цією Жертвою в мовчанні. Недаремно пісня, присвячена «страстям Господнім», закликає: «Нехай мовчить всяка плоть чоловіча… Цар бо царюючих і Господь володарюючих приходить заклатися і віддатися в снідь вірним… Багатоокі Херувими та шестикрилі Серафими, лиця закривають».
У пролозі до «Атласного черевичка» Поль Клодель сильно і переконливо зобразив ситуацію вірянина, який потрапив у біду. Християнський місіонер, брат головного героя Родріго, людина яка вагається, блукає між Богом і світом в смутному прагненні до пригод, представлений в момент кораблетрощі. Його корабель потоплений піратами, а сам він прив'язаний до уламку щогли, і зараз на цьому шматку дерева його носить у бурхливих і ревучих водах океану. І подумки ця людина молиться серед пінистих водних громад: «Дякую Тобі, Боже, що ти так прикував мене! Часом, бувало, мені здавалися тяжкими Твої завіти, і моя воля залишалася безпорадною перед лицем Твоїх скрижалів. Але не можна бути пов'язаним з Тобою більш тісно, ніж я зараз, і перебери нині один за одним всі члени мого тіла, ні один не може відокремитися від Тебе ні на йоту. Так я воістину прибитий до хреста, а хрест цей тримається ні на чому, але носиться над безоднею!»
Усього лише проста колода, в будь-який момент готова зірватися в темну безодню і затонути зі своєю ношею… Але саме ця колода міцно пов'язує його з Богом, і зв'язок цей безсумнівний і нерозривний, і в глибині душі прикований знає, що це дерево сильніше за бурхливу під ним безодню, яка тим не менш постійно присутня усією своєю грізною міццю.
Слово Боже згадує «три древа»:
«З дерева знання добра і зла, не їж від нього… бо… ти напевно помреш!» (Бут. 2:17);
«Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево» (1 Пет 2:24);
«Переможцеві дам вкушати від дерева життя» (Одкр. 2:7).
Перше древо – «древо совісті», яке призвело до духовної катастрофи перших людей, фізичної смерті і прокляття.
Друге древо – хрест Голгофський, «древо спокути» від прокляття і смерті (Гал. 3:13-14).
Третє древо – це «древо життя», шлях до якого буде знову відкритий для всіх спасенних у Христі.
Той, хто хоче доторкнутися до глибокої таємниці хреста, нехай підійде до нього в мовчанні.
Уявімо собі подумки навіть почасти всю безодню страждань, яку пройшов Христос.
Коли почалися вони? Про це ми не можемо сказати. Адже він Агнець, «заколений від створення світу» (Одкр. 13:8). Вже сходження Його на землю, зубожіння заради нас, приниження, «спустошення» Себе від Божества – кенозис – заради людини – було початком хреста. Ніколи Він не вдавався до дива для того, щоб полегшити Свій хресний шлях. Він не перетворив каміння в хліби – інакше він не був би прикладом для нас, що зустрічають одні лише камені в пустелі цього світу.
На одній картині із зображенням Розп'яття під хрестом були написані слова: «Я це робив для тебе. А що ти зробив для Мене?»
Чи йшов ти з Ним поприще? «А хто силуватиме тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві» (Мф. 5:41).
Поприще – це тисяча кроків. Римський офіцер мав важку військову амуніцію (близько 60 кг). Він міг на свій розсуд покласти цю ношу на будь-якого жителя Палестини, сказавши йому лише одну фразу: «Ти йдеш зі мною поприще!» І покладав на цю людину всю свою поклажу. І ця людина під палючим жарким сонцем ніс ношу 1000 кроків, після чого мав право покласти її на землю.
Киринеянин ніс Хрест Господній на Голгофу (Мф. 27:32). Він йшов не одне поприще, а стільки, скільки треба, бо він ніс не Господній хрест, а СВІЙ. Господь нічого худого не зробив, а киринеянин був грішником, і це добре усвідомлював. Тому він смиренно йшов милю свою.
Чи усвідомлює кожен з нас свою гріховність? Чи несе він свій хрест?
Хрест – вісь світу, за висловом скептика Ренана. Він також вісь, опора всякої душі. Якщо вісь не на місці, людина повинна переживати вагання, сумнів, розгубленість і невпевненість в собі, як «тростина хитка»…
Апостол Павло свідчить: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Іісуса Христа» (Гал 6:14); «… благовістити, і не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового» (1Кор 1:17); «Слово про хрест для тих,хто гине, безумство є, а для нас, хто спасаємось, – сила Божа» (1Кор 1:18). Хрест завжди і скрізь став відтепер для апостола образом страждань, перемоги і слави Спасителя.
Чотирикінечний хрест знаменує собою чотири сторони світу – тобто спокута всього людства в усіх кінцях планети; чотири пори року – тобто вічну жертву.
Церковні гімнографи називають хрест втіленням любові, де вертикальна лінія – любов між Богом і людиною, горизонтальна лінія – любов між людьми. Творець вічності стиснув на хресті вічність в межі часу – це вісім кінців хреста, де «восьмий» день тижня має унікальний статус – це одночасно і перший день тижня, і восьмий, слідом за суботою – день, прославлений чудом Воскресіння Спасителя. Тому він – неділя.
Ми ніколи до кінця не зможемо зрозуміти всієї глибини таємниці хреста. Бо будь-яке поняття є вид обмеження. А як обмежити Безмежного?! Ми можемо лише схилити коліна перед цією таємницею, бо таємницю пізнають не гордим розумом, а смиренним серцем.
Сколько было тьмы непониманья,
чтоб ладонь прибитая Христа
протянула нам для умыванья
пригорошни, полные стыда?
И опять на непроглядных водах
стоком оскверненного пруда
лилия хватается за воздух —
как ладонь прибитая Христа
(Андрій Вознесенський)
