Що є для людини головною перешкодою?
Її батьки – лінь та егоїзм.
Головною перешкодою, що заважає жити, розвиватись, радіти, є поверховість. Вона роз'їдає все хороше в людині, як іржа, не залишаючи після себе нічого.
Усі наші добрі наміри, починання завжди пов'язані з випробуваннями, одне з перших – дозволення собі поверхневого підходу до справи.
Як тільки ми спокусимся таким, відразу втрачаємо благодатну допомогу Всевишнього, без якої неможливо нічого хорошого створити.
З поверхневим ставленням, ми робимо все без належного самозабуття і занурення: спілкуємось, працюємо, живемо, любимо…
Ми існуємо у півруки, дихаємо у півгруди, рухаємось по життю у півсили. І в результаті перестаємо бути людиною, здатною співчувати, співпереживати, дякувати, радіти.
Багато хто вважає поверховість дрібною, не вартою уваги, проблемою. Але вона вбиває особистість рано чи пізно. Скільки людей потрапили в її тенета та ніяк не можуть вибратись, бо не вважають її злом. Перебувають в її тенетах, а думають, що вільно живуть. Ілюзія й обман.
Батьки поверховості – лінь та егоїзм. Саме з цієї суміші вона виростає, тут її коріння. Підписується ж ретельно дана суміш нашим лицемірством. Це коли ми махаємо рукою, переконуючи себе та інших, що й так зійде, коли виправдовуємо свою лінь, коли закриваємо очі на несумлінне виконання, коли погоджуємося з неякісним результатом, усвідомлюючи його кострубатість.
Без усвідомленої боротьби з поверховістю не можна досягти земного щастя, тим більше ніяких духовних досягнень бути не може. І така боротьба – це величезне зусилля душі, тіла, духу. І тільки це єдиний та можливий шлях для віруючої людини.
Боротьба з поверховістю – це боротьба зі своєю недосконалістю, з тією червоточиною, тим вразливим місцем, через яке просочується будь-який гріх в душу. Поверховість – це вада, дефект душі. Він лікується істинним благочестям та вирощеною любов'ю.
Лише їм під силу подолати будь-які вади та дефекти.
