Благовіщення на Страсній седмиці: як відзначати цей день?
На цю тему розмірковує ієромонах Зосима (Город).
У православному календарі іноді трапляються на перший погляд досить дивні збіги свят. Відбувається це тому, що поряд зі святами, які мають фіксовану дату, є й перехідні, головне з яких – Воскресіння Христове, яке припадає щороку на різні числа. На цій Страсній седмиці ми станемо свідками дуже рідкісного збігу: свято Благовіщення випало на Велику Суботу. Шукати містичного значення в цьому збігу не варто, бо він відбувається приблизно раз на 25 років, але деякі паралелі провести цілком доречно.
Благовіщення є «спасіння нашого початок», те, з чого розпочалось наше звільнення, тому що це день зачаття у лоні Господа Іісуса Христа. Коли архангел Гавриїл сповістив Діві Марії про те, що Вона стане Матір'ю і Породжене Нею буде від Духа Святого, Її відвідав Дух Господній. З того моменту і сталася ця світова подія, коли засяяла зоря нашого спасіння. А Тайна Великої Суботи – це незриме для людського ока чудо: Христос виводить з пекла праведників. А це вже, власне, те, що ми називаємо Пасхою. Таким чином, у збігу Благовіщення та Великої Суботи ми споглядаємо альфу та омегу нашого спасіння.
Саме богослужіння в цей день вельми незвичне за своїм змістом. Воно поєднує в собі радість звістки про прийдешнє втілення Господа з почуттям скорботи від усвідомлення того, що Господь помер і перебуває у гробі. Наприклад, в один і той самий день можна буде почути:
«…В пещи избавивый преподобныя отроки из пламене, во гробе мертв, бездыханен полагается…», – но сразу за тем: «Днесь всемирныя радости начатки…»
«Не рыдай Мене, Мати, зрящи во гробе!.» и – «Радуйся, Благодатная!..»
Як же ставитись до збігу радості Благовіщення і скорботи Великої Суботи? Як поєднати, простіше кажучи, весілля та похорон?
По-перше, збіг свят допомагає нам глибше вдуматись у події Благовіщення та подивитись на них трохи інакше. Чи знала Діва Марія, коли Архангел сповіщав їй благу звістку, що чудо та радість народження Сина зміняться горем і стражданням Голгофи? Мабуть, знала, бо напевно читала численні пророцтва про майбутнього Месію. І, тим не менш, не противилась волі Божій. Тому й стало можливе спасіння людства, але разом з цим і горе Матері, яка ридає біля Хреста, яка бачить Сина у гробі. Тому і поєднуються в службі Великої Суботи радісне «Богородице Дево, радуйся!» та скорботне «Не рыдай Мене, Мати, зрящи во гробе Егоже во чреве без семени зачала еси Сына…»
По-друге, потрібно враховувати той факт, що трагізм Великої Суботи не наповнює нашу душу мороком та безвихіддю. Звісно, ми печалимося, дивлячись на Господа у гробі, але печаль наша світла: всі ми прекрасно знаємо, що хресний шлях завершився перемогою над смертю і пеклом, і в найсумніші хвилини не можемо не передбачати пасхальної радості. Це апостолам було простимо в дні між Розп'яттям і Воскресінням віддаватися безутішному смутку, а для нас будь-який смуток – гріх. Скорбота християнина обов'язково повинна розчинятись у світлому упованні, і свято Благовіщення якраз і зміцнює його на цьому шляху.
З іншого боку, і радість в Церкві повинна бути світлою, чистою, помірною. Згадаймо, як Пречиста Діва зустріла Благу звістку: смиренно, трепетно, вдячно. І наше ставлення до радості теж має бути таким само трепетно-вдячним. Потрібно засмучуватися без відчаю і радіти зі смиренням, тоді видиме протиріччя між двома святами зітреться, і ми зможемо правильно налаштувати свою душу в цей день.
