Чи погодиться влада на конкордат між державою і Церквою?
Думка про конкордат між Церквою і державою заради миру в Україні та реальної допомоги людям, є думка слушна та продуктивна.
23 березня в агентстві «Укрінформ» відбувся круглий стіл на тему: «Міжнародні перехідні адміністрації – досвід, можливості і ризики для України», на якому була озвучена ідея передати Церкві деякі державні функції на непідконтрольних територіях в Донбасі.
Окрім оцінки самої ідеї наділення Церкви державними повноваженнями, вельми показовим моментом є те, ким була озвучена ця думка, де вона прозвучала і в якому контексті.
Але спочатку необхідно уточнити: незважаючи на те, що була висловлена ідея про наділення такими повноваженнями тих конфесій, які мають свої представництва на територіях невизнаних ДНР і ЛНР, мова може йти переважно (а швидше за все – виключно) про Українську Православну Церкву.
«Наважуюсь запропонувати ідею, яку почав би реалізовувати зараз. А що, якщо держава укладе угоду з церквами, які мають представництва на території окупованого Донбасу, анексованого Криму – так званий конкордат, – і передасть частину своїх повноважень їм на реалізацію».
Але справа в тому, що УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ (не кажучи про інших) просто не здійснюють свою діяльність на непідконтрольних територіях у тих формах та масштабах, які дозволяли б їм виконувати ці функції. Просто кажучи – їх там майже немає, або ж їхня присутність суто символічна. Тому ідея наділення державними повноваженнями Церкви, яку чимало політиків називають структурою «держави-агресора», – це вже сама по собі досить гучна сенсація.
Не менш гучною сенсацією є те, з чиїх вуст ця ідея прозвучала. Озвучив її Роман Безсмертний, політик, що міцно зв'язав себе з тими політичними силами, які в симпатіях до УПЦ поки що помічені не були. Свого часу він був головою фракції «Наша Україна» у Верховній Раді, а також заступником глави Секретаріату президента України часів Віктора Ющенка. Початком своєї політичної кар'єри Р. Безсмертний зобов'язаний зв'язківцю Української Повстанської Армії Олексію Голубу, а також братам Михайлу та Богдану Гориням, які стояли біля витоків створення Українського Народного Руху. Під час Майдану-2004 він був комендантом наметового містечка. На сьогоднішній день Роман Безсмертний не займає ніяких державних посад. Як він заявив в одному з інтерв'ю у січні 2018 р.: «втомився підносити патрони тим, хто не вміє стріляти». Але він залишається одним з найактивніших політиків з великими перспективами в майбутньому.
Характеристику самому собі він дав у програмі «Досьє» Сергія Руденка у вересні 2017 року. Запитання ведучого: «Тоді скільки коштує Роман Безсмертний у 2017 році?» Відповідь Р. Безсмертного: «Я гадаю, що на сьогоднішній день це один з найнеобхідніших політиків для України, бо він знає на більшість проблем відповіді». А ще він вважає, що цілком може зайняти посаду президента України: «Конкурентів у мене в Україні дуже мало, і я не сумніваюсь, що якщо це (участь у виборах президента – ред.) станеться, я здобуду перемогу». Роман Безсмертний – це досвідчений і перспективний політик, думка якого завжди є обміркованою та аргументованою (щоправда, не завжди правильною). Але, у будь-якому випадку, його ідеї – це аж ніяк не крикливі гасла одіозних дурнів від політики, які зараз знаходяться на вершині політичного Олімпу і час яких вже явно добігає кінця.
Зважаючи на все це, можна сказати, що висловлена ним думка про залучення Церкви до процесу реінтеграції Донбасу – це не якась там фантазія, а ідея, яка знаходить розуміння в серйозних політичних колах.
Наступне, на що варто звернути увагу, це те, де саме ця ідея була озвучена. У круглому столі взяли участь:
Вольфганг Петрич – екс-Верховний представник по Боснії і Герцеговині та спеціальний представник ЄС у Боснії;
Григорій Немиря – голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;
Євген Марчук – представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи;
Вадим Денисенко – народний депутат, представник Уряду у Верховній Раді України;
Роман Безсмертний – Надзвичайний і Повноважний Посол України.
Також в агентство «Укрінформ» були запрошені українські політики, дипломати та експерти.
Тобто захід був досить визначним і на ньому обговорювались ті ідеї, які можуть у подальшому лягти в основу державних рішень щодо реінтеграції Донбасу. Іншими словами, цей круглий стіл – це зібрання інтелектуалів, покликане сформулювати та запропонувати владі ті ідеї, які будуть дійсно працювати, а не просто служити дешевим піаром для тих, хто їх озвучує.
І нарешті, в якому контексті ідея про співпрацю з Церквою була висловлена.
В Україні немає політика, який би заявив про те, що Донбас – це відрізаний шмат. Всі говорять про те, що це невід'ємна частина України, яка має бути реінтегрована в загальноукраїнський політичний та державний простір. Але одні політичні сили пропонують робити це шляхом економічних блокад, обмеження населення Донбасу в правах та проведення військових операцій на Донбасі. Ефективність таких підходів ми спостерігаємо на власні очі і не треба бути надто премудрим, щоб зрозуміти їхню реальну результативність. Ті політики та громадські діячі, які дотримуються подібних поглядів, не втомлюються повторювати, що навколо одна суцільна «зрада», що УПЦ – це структура «держави-агресора», яка проповідує виключно «руський мір», а населення Донбасу і Криму має принести юридично оформлене покаяння в тому, що воно є населенням Донбасу і Криму. Все це відштовхує Донбас ще далі від України і важко придумати більш дієві методи неповернення цієї території під контроль Києва.
Є й інша точка зору на те, яким чином можна відновити суверенітет України над непідконтрольними територіями. Це шлях діалогу, примирення та здійснення таких політичних і гуманітарних кроків, які сприяють єдності, а не подальшому роз'єднанню. Було заявлено, що проведення круглого столу «Міжнародні перехідні адміністрації – досвід, можливості і ризики для України» має своєю метою «створення і забезпечення функціонування позапартійної, професійної та інклюзивної платформи, відкритої для різних суб'єктів і осіб, які виступають за досягнення сталого миру на території Луганської та Донецької областей, в тому числі ефективну політику реінтеграції та забезпечення національної єдності в Україні, обговорення методів деокупації регіону в контексті дотримання стандартів прав людини, а також міжнародного досвіду побудови заходів довіри і стійкого миру».
Все це передбачає обговорення заходів, які могли б реально, а не уявно призвести до миру на Донбасі, повернення його під контроль України, а також дотримання прав і свобод місцевого населення. Для досягнення цих цілей пропонується використовувати ті можливості, які є сьогодні в Україні. В цьому контексті роль, яку могла б зіграти Українська Православна Церква, є унікальною. УПЦ – це єдина українська структура, яка діє на території невизнаних ЛДНР. Це єдина організація, яка має авторитет по обидві сторони протистояння. Це єдина сила, яка може впливати на прийняття рішень. Наочним прикладом цьому є те, що нещодавній обмін полоненими став можливий тільки завдяки зусиллям УПЦ та її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія. І, зрештою, УПЦ – це структура, яка може організувати та здійснити масштабні гуманітарні акції допомоги людям в тих умовах, в яких жодна інша організація за це не візьметься.
Тепер щодо суті пропозиції Романа Безсмертного. «Я здивувався, коли в законі про особливості державної влади на території забезпечення державного суверенітету в окремих районах Донецької і Луганської областей законодавець записав пункт про визнання первинних документів про народження і смертність, виданих місцевими організаціями. Вже тоді я розумів, що цю функцію могли б виконувати запросто ті інституції, які на території України завжди цю функцію робили, окрім періоду радянської влади. Тисячу років це робила церква».
Так, Господь наш Іісус Христос, коли посилав апостолів на проповідь, не заповідав їм виконання державних функцій. «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Мф. 28, 19-20). Але історично Церква ці функції, державні за суттю, виконувала. І тут криється перша значна загроза Церкві – як би з Церкви Христової, що веде людей до Царства Небесного, не перетворитися на якийсь різновид державного органу, скріпи держави, її атрибуту. Так, те, що пропонує зараз Р. Безсмертний, від цього дуже далеко. Але недавній історичний досвід змушує дуже обережно ставитися до таких ідей.
Але крім цього існує й інша, набагато більш зрима, загроза Церкві. Справа в тому, що Р. Безсмертний є прихильником об'єднання православних конфесій в Україні і вважає, що політики та державні діячі повинні прийняти в цьому процесі активну участь. Ось і на цьому круглому столі він висловив думку про те, що реалізація різними конфесіями окремих державних функцій дасть, окрім усього іншого, ще й додатковий поштовх до їх об'єднання. Політик проінформував, що вже зустрічався з представниками майже всіх українських конфесій і вони приймають цю пропозицію та погоджуються на виконання цих окремих функцій держави.
І тут слід бути дуже обережними. Розкол, який існує в Україні, – це питання насамперед релігійне і розв'язувати його слід релігійними методами, виходячи з релігійних мотивів. Якщо ж піддатися спокусі і спробувати за допомогою політичного тиску подолати розкол, то це призведе до негативних наслідків якщо не відразу, то в перспективі.
З урахуванням усіх вищевикладених застережень і пересторог, слід визнати, що думка про конкордат між Церквою і державою заради миру в Україні та реальної допомоги людям, є думка слушна та продуктивна. Українська Православна Церква може реалізувати весь свій миротворчий та гуманітарний потенціал для того, щоб існуючі протиріччя були подолані, а громадяни нашої держави з надією дивилися в майбутнє. І тут, як сказав Р. Безсмертний:
«Тепер для мене питання, чи погодиться Українська держава на такий конкордат».
Це дійсно питання, що залишається поки відкритим. Але що вже можна стверджувати безсумнівно і що показав проведений в «Укрінформі» круглий стіл, так це те, що все більше людей в політиці та суспільній сфері починають бачити в Українській Православній Церкві українську Церкву, яка піклується про благо українського народу і робить все від неї залежне для встановлення миру та злагоди в країні та суспільстві.
