Відлуння хресного ходу: без надії на Господа пройти цей шлях неможливо

Щорічний хресний хід з Браїлівського монастиря до Почаївської лаври, який звершується напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, вважається одним з найскладніших в Україні.

Паломники йдуть вісім днів по бездоріжжю 275 км – а це 30-40 км на день. Маршрут 16 років тому проклав клірик Свято-Троїцького Браїлівського монастиря архімандрит Іоасаф (Ковецький), і всі ці роки він веде людей до святині через труднощі шляху, тілесні та духовні немочі.

І хоча після хресного ходу минуло вже кілька тижнів, відлуння пройденого і осягнутого живе в людях нарівні з реальністю повсякденності. Духовні плоди зріють неспішно, зате хрестохідці можуть розповісти, яким був цей шлях.

– У цьому році хресний хід пройшов важко – чимало навіть бувалих ходоків так говорять, – розповідає архімандрит Іоасаф (Ковецький). – Не знаю, чому – може, через те, що на другий день нас підбила погода: було дуже спекотно й ані хмаринки, ані вітру. Це був дуже важкий труд. Багато хто зійшов з маршруту. Пішли близько 550 осіб, а в кінці залишилося 470. А зазвичай лише 20-30 людей не могли пройти весь шлях.

Але Господь і Матір Божа покривали наш хресний хід. У Браїлові, в Тернополі – зливи, а нас на п'ятий день дощик лише покропив, щоб пил поприбити. І після другого дня були холодні дні, що полегшило шлях. Ночі були дуже холодні. Але, як сказав мені один з учасників, він тільки у хресному ході й висипається. Вранці бадьорий встаєш.

Найголовніше – це духовний стан. Бо без надії на Господа не можна пройти цю дистанцію. Треба сподіватися не на свої слабкі сили, а на допомогу Божу.

Починаєш розуміти хресний хід зсередини

Віталій Харченко, 32 роки, менеджер, четвертий рік поспіль пройшов від Браїлова до Почаєва:

– Перша половина хресного ходу була дуже важкою, а потім стало легше. Але спочатку я не уявляв, як дійду: і рюкзак важкий, і болить і тут і там. А чим ближче до Почаєва, тим легше ставало – ніби щойно вийшов у дорогу.

Тут відчуваєш Бога, наближаєшся до Нього. Бо вдома суєта, і не можеш цього так досягти, як у молитві хресної ходи. Всі інші враження у порівнянні з цим вже притупилися і здаються неважливими. Це в перший раз все так яскраво сприймаєш – все цікаве, незвичайне, захоплення сильне. А тепер йдеш, молишся і сподіваєшся, що прийдеш до Почаївської лаври на свято. І починаєш розуміти хресний хід зсередини – що це в першу чергу молитва. У перший раз йшов з якимось спортивним інтересом: пройти, дійти... Тепер вже по-іншому дивлюся: щоб пройти молитовно і духовно.

З молитвою набагато легше йти

Антоніна Станіславенко, 60 років, пенсіонерка:

– Це мій 11-й хресний хід з Браїлова у Почаїв, і можу сказати, що важче його не було. Мені здавалося, що на другий день я вже повинна була померти. Йшла і плакала. Але дійшла до кінця. Хресний хід – це боротьба: ворог свою справу робить.

І всім було важко йти – всім абсолютно. Люди сідали на край дороги, відпочивали. Але їм допомагали. Позаду йшли чоловіки та підстраховували, щоб ніхто не залишився в біді. А я намагаюся йти на початку ходи – мені треба чути молитви, акафісти. З молитвою набагато легше йти.

Був рік, коли я пішла в хресний хід з розірваними зв'язками, і йшов проливний дощ, але так важко не було, як цього разу. Мене проводжала подруга, пройшла з нами перші вісім кілометрів, так вона потім 19 годин пролежала вдома – не могла піднятися. А вона молодша за мене на шість років!

Зазвичай, коли ми виходимо в хресний хід, найважчий для мене перехід – від Браїлова до першого привалу. Йде такий напад ворога, такі думки важкі. А потім я розумію, що треба йти, і це тільки за рахунок молитви. За мірками нашими, людськими, це неможливо, але ми йдемо. Дух Святий, Господь і Матір Божа допомагають, зміцнюють нас. І дисципліна, яку о. Іоасаф тримає.

З нами йшов сліпий старець, 86 років – на очах у нього пов'язка, і його два хлопця під руки вели. Він вже втретє з нами йде. І у нього така сила духу – він всю дорогу так співає і так молиться, що ми за ним як на крилах летимо. Слава Богу, що ми дійшли. І як не було важко, я вже укладаю рюкзак – якщо Господь управить, піду в наступний хресний хід.

Коли людина розкриває всю сутність свою

Ієромонах Вікентій Флорецький, настоятель храму Архістратига Михаїла, смт Тиврів, Вінницька область:

– Хресні ходи вважаю невід'ємною частиною життя віруючої людини. Перший мій хід був у Калинівку до чудотворного хреста – це був короткий досвід, 20-кілометровий, і з Почаєва ходив – по-різному було. З Браїлова у Почаїв минулого року вперше пішов. А в цьому році лише два дні пройшов – були форс-мажори щодо будівництва храму, довелося повернутись. Знову долучився до хресного ходу вже за день до Почаївської лаври – на фінішній прямій. Адже найголовніше в будь-якій справі – це кінцівка, кульмінація. Коли ти вже бачиш на горизонті куполи Почаївської лаври – а ти вистраждав цей шлях, приклав сили, час. Коли чуєш дзвони, які дзвонять і тобі, – Лавра радіє, що й ти тут серед безлічі людей. Це відчуття несказанне.

Хто це пройшов – той зрозуміє. Для того щоб пережити цей момент, дійсно мало слів. Коли братія монастиря виходить з іконою – сама Матір Божа в образі Своєму Почаївському тебе зустрічає. Це такі почуття! Спогади на все життя.

Кожен долає цей шлях своїми трудами – комусь важче, комусь легше давалося. Кажуть, є 7 чудес світу, хтось каже, що 100, а святі отці завжди писали, що найбільше чудо – це коли людина змінюється в кращу сторону, коли щось їй відкривається. Коли грішник стає праведником або, принаймні, наближається до цього як може.

І хресний хід стає саме тим моментом, коли людина розкриває всю сутність свою. Бо поки в теплі, затишку, комфорті – це одне, а коли ти опиняєшся сам на сам із природою, стихіями – палючим сонцем, вітром, дощем, – незручностями в плані сну, їжі і всього іншого – це вже зовсім інше. Ти бачиш в собі роздратування, невдоволення, ремство – в інших умовах це могло ніколи не відкритися в тобі. І починаєш бачити свої недоліки, що й надалі допомагає дертися.

Згідно зі святими отцями, ми в усьому земному повинні бачити образи духовного. Йдеш по камінням, які тобі ноги вивертають, і думаєш: «Господи, хоч би тут походити по камінням, щоби на тому світі не спотикатись». Сонце пече нестерпно, а ти думаєш: «Господи, нехай тут жарко буде, тільки б на тому світі жарко не було». Так і шукаєш образи між цим світом земним і світом вічних цінностей та намагаєшся знайти в цьому підтримку. Це допомагає йти. Знаходиш у собі сили – у кожної людини є прихований ресурс, про який вона не знає. Він прихований і відкривається лише в таких екстремальних ситуаціях. Це один з моментів, чим цікавий хресний хід. Знаходиш у собі те, що в буденному житті не побачив би ніколи.

Пройшовши цей шлях, ми витратили не просто час і сили – ми отримали натомість те, що набагато важливіше витраченого. Цей еквівалент набагато цінніший.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.