Хресний хід – справа кожного: репортаж по дорозі з Браїлова у Почаїв

У 16-й раз вирушив 19 серпня, в свято Преображення Господнього, хресний хід із Свято-Троїцького Браїлівського монастиря до Свято-Успенської Почаївської лаври.

Близько 500 паломників перебуватимуть в дорозі вісім днів та пройдуть пішою ходою по бездоріжжю 275 км, щоб відсвяткувати разом із православними з усієї України престольне свято Почаївської лаври – Успіння Пресвятої Богородиці. Як і в попередні роки, очолює хресний хід священик Браїлівського монастиря архімандрит Іоасаф (Ковецький).

Серед паломників жителі Вінницької, Одеської, Київської, Житомирської та Хмельницької областей, монахи, миряни і священики Вінницької єпархії, а також клірик Тульчинської єпархії. Впродовж усього шляху хрестохідці співають молитви, акафісти, священики читають молитви за Церкву Христову і за мир в Україні. Хресний хід проводиться з благословення Високопреосвященнішого Симеона, митрополита Вінницького і Барського.

Тут всі свої

Проводжати хресний хід стало хвилюючою і радісною традицією. Цього разу у Браїлівському монастирі зібралося до двох тисяч осіб. Частину з тих, хто вирушає у далекий та важкий шлях, видно одразу – рюкзаки з карематами, похідне екіпірування, ікони та хрести на грудях поверх одягу. Інших відразу й не розпізнаєш – і діти речами не обтяжені, і не кожний одразу приводить себе у «бойову готовність». На те й приїжджають їх проводжати, щоб допомогти паломникам на першому етапі маршруту – речі підвезти, погодувати наостанок... І, звичайно ж, самому пройти хоч малу частину цього Хресного шляху.

Серед проводжаючих – і ті, хто вже ходив у Браїлівський Хресний хід, а цього разу не має змоги, і ті, хто не наважується піти у важкий шлях за станом здоров'я та через боязкість перед труднощами. Є й такі, хто просто приїхав подивитися: а як це все відбувається, що це за хресний хід такий і хто у нього йде.

Обличчя мелькають – посмішки, обійми. Здається, що серед тисяч людей майже всі знайомі один одному. Не встигаєш розкланятись і перекинутися парою слів з однією гарною людиною, як одразу бачиш кількох інших рідних і близьких, з якими не бачився довгий час. Тут всі свої. Дух єднання – не просто образний вислів, а явність, яку відчуваєш всім серцем.

Перший перехід – не довгий, але важкий

А розпочався хресний хід – як вода хлинула. Після Божественної літургії та молебню на благословення в дорогу для паломників було ще з десять хвилин для останніх приготувань. Але от виносять з храму хоругви та ікони – православні стають на коліна довгим-довгим струмочком, щоб над ними пронесли святині. За воротами Браїлівського монастиря і починається шлях. І відразу ж натовп перетворюється на колону, звучать перші молитви. Сильно, перекочуючись хвилями звуку і почуттів. Підступають сльози радості. Потік людей розтягується по вулиці, і, якщо опинився в його середині, то вже не видно перші ряди, а озирнувшись назад, не бачиш і замикаючих.

Друга година дня – сонце палить нещадно. За прогнозом – +32 в тіні, але тіні немає. До першого привалу потрібно пройти вісім кілометрів через Браїлів і до траси. Людський потік поступово розтягується – ті, хто слабший, починають відставати. В гарному темпі йдуть вперед хлопці в камуфляжі – ладні, фігури міцні, спортивні. Кажуть, є серед них і ті, хто був у зоні бойових дій на Донбасі, але поговорити з ними вже не встигаємо.

А тітка Тоня, Антоніна Йосипівна, всі 16 років ходить Браїлівським хресним ходом, хоча зараз їй вже виповнилося 65. Завжди весела, життєрадісна, готова допомогти будь-якої хвилини всім та кожному. Йде з посохом зосереджено, крок не збивається. Багато людей розповідали, що цей перший перехід – не довгий, але важкий. Бо й суєта проводжання не вляглася, і молитва ще не набрала сили.





Матусі з візочками та дітьми на руках – їх дуже багато в загальному людському потоці. Думається, що вони-то вже точно з проводжаючих. Хоча й вісім кілометрів на спекоті з малими дітьми – тяжке випробування. Поряд легко крокує молода красива жінка у довгому платті кольору м'яти – руки з яскравим манікюром, нарощені вії. Її супутник весело коментує: «Напевно думаєш, як добре було б зараз за містом біля басейну лежати!» Та у відповідь лише посміхається і кроку не збавляє. Проводжати хресний хід теж треба гідно.

 
Трохи зупинишся перепочити – і пропливає повз людська ріка. Ще забарився – і вже тільки віддалені спини з рюкзаками видно вдалині. Шлейфом тягнуться за Хресним ходом нечисленні відсталі. От жіночка у віці з іконою на грудях – йде одна, ніби й не поспішає, і співає «Богородице, Діво, Радуйся». За нею бадьоро крокує молодий паломник у повній екіпіровці – наздоганяє колону. А тут від хресного ходу відокремився високий чоловік з рюкзаком та в сомбреро. Поряд з ним – струнка жінка з дитиною на руках, ще двоє дітей дошкільного віку стоять поруч. Сім'я прощається з батьком. А трохи пізніше він розповідає, що йде поки один, бо комусь з дітей вчора зробили операцію на оці. І якщо за пару днів нормально заживе, то вся сім'я нажене хресний хід і приєднається.

Момент великого розставання

Нарешті перша зупинка. Десятки автівок проводжаючих під'їхали у хвіст колони хрестоходців. Хто візочки дитячі вантажить, хто речі паломників дістає. Монашка-тростинка, зовсім юна. З-під окулярів – погляд ясний та спокійний. Рюкзак поруч із нею начебто й не великий, а в половину її здається.

І прочани, і проводжаючі розташувалися на узбіччі дороги для короткого відпочинку. Зараз момент великого розставання. Далі підуть ті, хто зважився на весь маршрут або хоча б на кілька перших його днів. Втім, серед проводжаючих багато й тих, хто планує наздогнати хресний хід на середині маршруту і пройти хоча б день-два. Хтось хоче приєднатися в кінці шляху і разом прийти до Почаївської лаври, або ж одразу зустріти хрестоходців у Почаєві. А поки всі пригощаються пирогами, кавунами, яблуками, грушами та виноградом. Яблучний Спас у народі – Преображення Господнє.

До отця Іоасафа за благословенням підходять безперервно. «Батюшка, благословіть ікону нести», – промовляє жінка середніх років. «Благословіть хоругви понести», – просить молодий чоловік. Підходять дорослі, діти, літні й молоді.

«Ну що, йдемо до кінця?» – питає чернець маленьку дівчинку.

«Ні-і», – соромлячись, відповідає та й ховається за маму.

А того ж віку інша дівчинка каже, тримаючись за мамину руку: «Так, йдемо до кінця». І батюшка обіймає її із захопленням та ласкаво: «Ах ти моя розумниця, бережи тебе Господь!»

Відкриваються духовні очі

«Щороку чекаєш на цей хресний хід із нетерпінням, – каже архімандрит Іоасаф. – Причому, коли тільки пройшов хресний хід, і попереду ще цілий рік, а вже починаєш його чекати знову. Для духовного піднесення дуже, дуже, дуже хочеться йти. Ну, а тілесний фактор – це вже інше. Як наближається час хресного ходу, знаю, що це таке, і все одно боюсь. Кажуть же, що лише дурні не бояться – бо не знають. А тут знаєш і боїшся, але все одно йти дуже хочеться. З духовного боку розумієш і те, що Господь подає у цьому житті теж. Утверджуєшся молитвою».

Маршрут хресного ходу з Браїлівського монастиря до Почаївської лаври о. Іоасаф розробив самостійно 17 років тому. Шлях по бездоріжжю знає тільки він та кілька людей з тих, хто ходить постійно.

«Хресний хід – це моє дітище, – розповідає батюшка. – Коли прокладав маршрут, накреслив на карті лінію між Браїловом та Почаєвом, а потім проїжджав дорогами, дивився як коротше, де можна проїхати та пробратися, питався у людей – дізнавався шлях.

Зараз йдемо як по накатаній, хоча це й не зовсім так. І маршрут змінився – раніше ми через Хмельницький йшли, але це було важко: асфальт, машини, суєта навколо – дуже великий тиск. Маршрут став на п'ять кілометрів довший через те, що огинаємо Хмельницький, зате спокою більше. За ці 16 років хресний хід змінився. Перший раз нас йшло 33 людини, а останні два роки – по півтисячі. І цьогоріч, судячи з усього, не менше».

Як розповів о. Іоасаф, зазвичай людей він рахує після другого привалу, де говорить традиційне «Слово про хресний хід» та про правила участі в ньому. Після цього маршрут проходить через вузьке місце, де він ставить чотири людини, щоб кожен рахував, бо можна ж і збитися з рахунку.

«Хресний хід – це справа кожного, але хто його проходить, у того відкриваються духовні очі, – говорить о. Іоасаф. – І скільки разів я підходжу до Почаєва, все одно сльози на очах від тієї радості. Бо щоразу знаєш, що можеш не дійти – це дуже важкий шлях. І плачеш не від якихось гріхів, а від радості, що Господь сподобив тебе дійти, що Матір Божа покрила Своїм Омофором. Як казала моя покійна мама, черниця Єліконіда: "Хто один раз пройшов цей хресний хід, все життя хотітиме його проходити". Мама моя шість разів в наш хресний хід ходила».

Арихімандрит Іоасаф сподівається, що пройде Браїлівський хресний хід від початку і до кінця хтось з тямучих письменників або журналістів. Той, хто зможе до 20-річчя хресного ходу описати його історію, розповісти про напрацювання та чудеса, що були там, про немощі людські, які долалися во славу Божу.

«Дуже багато всього зібралося за ці роки», – каже батюшка.

Перестаєш жаліти себе 

Вадим Герасимчук, 23 роки:

– В першу чергу хресний хід для мене – це еквівалент спокути тих гріхів, які я вчинив. Сповідь – само собою, а це я сам для себе таке випробування роблю. Духовно на сповіді очистився і тілесно ще в хресному ході. Ну, і ще подорожі – одне з моїх хобі. Намагаюся багато подорожувати пішки, а тут поєдную приємне з корисним.

Три роки поспіль ходив в цей хресний хід, а потім два роки не виходило. Тож це вчетверте. Дружина Вікторія втретє йде. Двічі ми з нею ходили, коли ще зустрічалися, а цьогоріч вже йдемо як сімейна пара.

Це й важко, і не важко. Коли дивишся на інших людей, розумієш, що тобі легко. Бо йдуть і хворі, і старі, і діти. А я здоровий, у розквіті сил – відразу перестаєш думати про себе і думаєш, як же вони йдуть, якщо навіть мені так важко.

Перестаєш жаліти себе і думаєш про тих, хто поруч.

Насамперед – во славу Божу

Євген Огородник, 18 років, студент:

– Вчетверте йду в цей хресний хід. У перший раз мені було 14 років, і я пішов сам, без родини, але в мене був поручитель – старший чоловік. А потім вже моя родина з наступного року регулярно ходить. Мама, тато, молодший брат, цього разу навіть тітка приїхала з нами пройти.

У кожного свої причини, щоб іти. Насамперед – во славу Божу, а далі кожен своє щось просить. У мене теж є своя особиста причина. Але головне, якщо почав ходити, то вже не кинути. Вже навіть цікаво сюди повернутися і побачити тих людей, з якими зустрічаєшся буквально раз на рік. Дуже багато тут знайомих з усієї України – одесити, кияни... Так приємно знову зустрітися тут.

Так само до Бога, як до свого батька

Тетяна і Денис Кукуленко, юристи:

Тетяна:

– Ходжу в хресний хід заради Божої благодаті – я там знаходжу душевний спокій та умиротворення, там відходиш від усієї цієї метушні, яка тут, у світі. І коли знаходишся без цього спокою, ти вже чекаєш хресного ходу. Хоча в ньому й важко, і ноги болять, і все інше, але про це забуваєш, а згадуєш лише все хороше. І нових знайомих, однодумців, які так само йдуть.

У мене таке порівняння: як цілий рік батьків не бачив, лише телефонував їм, а тут на сім днів приїхав до них і повністю присвячуєш себе їм. Так само і до Бога, як до свого батька. Приїжджаєш до батьків – і відчуваєш спокій, умиротворення. Так і тут – навіть не звертаєш уваги на незручності, бо у свого рідного знаходишся.

Є люди, яким легко все це дається. Ось є такий Льоня з нашого храму: він вже років п'ять-шість, напевно, ходить – і без мозолів, слава Богу. Ми на привалі лежимо, нічого не хочемо, а він біля нас бігає, води приносить, яблуко якесь зірве... А мозолі нам теж потрібні як випробування – може, ми очищаємося, може, Бог дає нам у хресній ході таке покарання, щоб ми очистилися.

Денис:

– Ідеш, щоб якось потрудитись, зробити свої кроки заради Іісуса Христа. Як раніше ходили – дід мого знайомого ходив до Єрусалиму пішки зі Жмеринки. Цілий рік ішов. Ось з якою вірою були тоді люди, які подвиги звершували – це ж не просто: взяв та й пішов, як в магазин. Це потрібно потрудитись, помолитися. Це важко зробити – лише по вірі можна пройти та дійти. І благодать сильно відчувається в цьому хресному ході – теж підтримує.

* * *

«Боже, помилуй нас грішних і збережи» – одна з молитов, що співають хрестохідці. У перший день вони пройшли 17 км, у другій – вдвічі більше. І це у нестерпну спеку та дуже пересіченою місцевістю. А на 22 серпня прогноз погоди обіцяє зливові дощі та грози. Та й ночі вже холодніше.

І коли ти в місті спеку погано переносиш, але є кондиціонери, вентилятори, прохолодний душ та інші блага цивілізації, коли від дощу є надійний дах, то розумієш, що лише власними зусиллями труднощі хресного ходу не подолати. І хочеться молитися за цих людей. За тих, хто ще сім діб буде йти до нашої великої святині – Свято-Успенської Почаївської лаври. Тих, хто йде, долаючи себе та численні труднощі, хто молиться Богу і Богородиці за всіх нас грішних.

Фото: прес-служба Вінницької єпархії та Антон Кавалер

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.