Святі нас чують

Святий Миколай – один із найшанованіших святих у Православній Церкві. Тому день пам'яті святого сприймається віруючими як особисте свято. І не дивно, що з різними проблемами звертаються до святого Миколая як до особливого заступника і молитвеника перед Престолом Божим.

Ці три історії сталися з різними людьми у різний час, але об'єднує їх одне: допомога улюбленого святого.

«Слава Богу за все!»

Тетяна працювала кухарем у маленькій університетській їдальні. Роботу вона починала о 6 ранку і закінчувала о 7 вечора. Щодня, крім вихідних, вона самостійно готувала обід для студентів та викладачів. У неї був підручний, допомога якого полягала в митті посуду і винесенні страв. Вся інша робота лягала на плечі цієї тендітної і вже немолодої жінки. Спостерігаючи, як швидко вона справляється зі своїми обов'язками, мені закортіло дізнатись, звідки в неї стільки сил та оптимізму.
«А я навіть не думала, що зможу ходити, а не те, щоб ще й працювати, – почала свою розповідь Тетяна. – Готувалася до гіршого – стати повним інвалідом. Але... Слава Богу за все!». Вона перервалася і стала далі займатися своїми справами. Потім відклала ножа  убік і сказала:

– Ну, гаразд, тобі розповім, раз ти запитала. Коли зі мною сталося це диво, нікому нічого не розповідала, говорили, що не можна про це говорити. А зараз думаю, може комусь допоможе моя історія, хтось не опустить руки і боротиметься до кінця.

– А давно це з Вами сталося?

– П'ять років тому. Лікарі від мене відмовилися, сказали, що допомогти не можуть, бо хвороба прогресувала, між хребцями з'явилися численні грижі, які оперувати було запізно. В мене почали відніматися ноги. Подруги запропонували з'їздити до Святогірської Лаври. А я собі думала: «Та як я поїду, адже насилу пересуваюся, до туалету дочка мене водить». Але вони не вгавали: «Поїхали!».
Приїхали ми в Лавру. Вони під руки мене скрізь водять: одна бере мене з однієї сторони, інша з іншої.

Потім мінялися місцями. А в Лаврі є ще печера, ти знаєш?

Я кивнула на знак згоди. Я знала, що в крейдяних горах є печери, де були келії ченців і кілька церков. А на самому верху, в храмі Різдва Іоанна Предтечі, на стовпі була явлена ікона Святого Миколая. Ця ікона давно загубилася, але стовп зберігся.

– Ось, підходимо ми до печери, йти не хочу, боюся. Адже треба підніматися майже вертикально вгору кілька десятків метрів. Але мене бадьоро підхопили за руки і завели в печеру.

Якимось чином дотягли вони мене до храму Різдва Іоанна Предтечі. А там кожен паломник підходив до крейдяного стовпа, доторкався до нього пальцем і мазав хрестоподібно лоба. Я теж так зробила, але потім знову провела пальцем по стовпу і помазала поперек. Попросила святого про зцілення. Чи вірила я, що зцілюся? Не знаю, але дуже сподівалася. Вийшли ми з печери і стали спускатися  сходами. Сходи якраз вели до входу в печеру. Біля входу я почала бити поклони. Я не знаю, що сталося. Адже я йти не могла, а тут поклони. І з цього моменту повністю одужала.

Тепер я знаю, що зцілення – це милість Божа. Щонеділі ходжу до церкви, допомагаю у храмі, якщо є потреба. Зараз я щаслива людина, тому що зрозуміла, що саме життя це і є щастя.

«Там чекає на тебе дядя Бог»

Пройшло 8 місяців з народження довгоочікуваного сина і онука, а сім'я була засмучена хворобою дитини. Ваню, так звали хлопчика, мучили різні розлади травної системи. Ані ліки, ані відвідування лікарів не сприяли його одужанню. В цей час до маленького містечка привезли чудотворну ікону Миколая Чудотворця з Чернігівської області.

– Я пішла туди, тому що всі йшли, – розповідає Інна, тітка Вані. – Всі запитували: «Ти підеш? Ти підеш?» Ось я і пішла. Раніше я рідко відвідувала храм, раз на рік причащалась, якщо виходило. Тож я й пішла, бо всі йшли.

Інна прийшла в храм ближче до закриття. Коли черга наблизилася до самої ікони, Інні захотілося помолитися не за себе, а за маленького племінника. Інна із теплотою ставилася до Миколая Чудотворця, вона знала, що це великий святий і неодноразово допомагав її родині. На лотку вона купила хустку, освячену на іконі, і, перебуваючи біля ікони Святого Миколая, вона ще раз приклала хустку.

Повернувшись додому, вона поклала хустку на животик Вані. З того часу хлопчик більше не страждав.

Минуло 3 роки. Інна не стала частіше ходити до церкви. Більше уривками забігала і ставила свічки.

Сталося так, що з коханим чоловіком вона розлучилася, і довгий час перебувала в депресії. Після чергових сліз, Іванко підійшов до Інни та сказав:

– Тьотя, тобі потрібно сходити в церкву.

Потім подивився на неї серйозно і продовжив:

– Там чекає на тебе дядя Бог!

«Я все зрозуміла»

Хтось приходить до святого із проблемами чи запитаннями та смиренно чекає на допомогу, а хтось, не чекаючи, починає запально вимагати відповіді.

Олеся жила у мальовничому селищі на березі Чорного моря. Здобувши п'ять років тому гарну освіту, вона так і не знайшла роботу за фахом: «Не моє», – весь час твердила вона родичам. Олеся була парафіянкою місцевого храму. Намагалася причащатися якомога частіше, відвідувала недільні богослужіння, якщо була можливість, їздила по святих місцях.

Одного разу вона знайшла гарну роботу в банку, але ніяк не могла позбутися відчуття, що це не її. Вона стала просити Миколая Чудотворця, щоб він допоміг їй визначитися, чим їй займатись. Так пройшло кілька місяців. Ситуація не змінювалася. Олеся стала впадати у зневіру, осіння хандра середини жовтня лише посилювала ситуацію. Їй здавалося, що святий її не чує, що даремно вона молиться.

Остаточно зневірившись, Олеся наполегливо почала просити:

– Миколай Чудотворець, якщо ти є, якщо ти мене чуєш, дай мені знак!

Наступного дня Олеся прокинулась о 6 годині ранку від звуків телефону. Вона дуже хотіла спати, але телефон не замовкав, і їй довелося встати з ліжка. На екрані були дивні смс-повідомлення від оператора, з якимись параметрами Інтернету... але чому о 6 годині ранку?! Олеся вимкнула телефон, і як тільки лягла в ліжко, стався землетрус.

На щастя, руйнувань не було, але Олеся це сприйняла як знак: святий її чує!

Після цього вона ніколи з такою зухвалістю не підходила до святих. «Господь і святі нас чують. Потрібно тільки трохи потерпіти!» –  Тепер кожному вона так каже, якщо хтось скаржиться на нечуйність святих.