Чому Спасителя засудили до смерті

Привітання, захоплення, пальмові гілки та, всього лише через кілька днів, прокляття. Ті, хто кричав «осанна в вишніх, благословенний, хто йде в Ім'я Господнє», кричатимуть Пилату «розіпни, розіпни Його».

Мені доводилося чути від деяких політиків, що «голос народу – це голос Божий». Напевно, вони ніколи не читали Євангеліє. У цій статті я намагатимусь проаналізувати, якими були мотиви вбити Іісуса у різних груп, що вимагали Його смерті, й акцентувати вашу увагу на тому, що ті ж самі почуття, емоції і бажання вбивають Його і в нашій душі.

Ще до того як Іісус увійшов у Єрусалим, Його вже вирішили вбити садукеї. Це еліта іудейського суспільства, яку мало цікавило щось, окрім власного благополуччя. Вони прекрасно розуміли, що якщо це Месія, то це означає неминучу війну та бунт, так як Він просто зобов'язаний був підняти повстання проти окупантів. А якщо так, то це втрата ними влади, стабільності, достатку та ін. Жилося при окупантах садукеям добре, і вони вирішили, що краще одного вбити, ніж потім усім разом переживати смутний час.

Власне, цей самий мотив був вирішальним і в логіці Понтія Пилата. Тому що страчувати йому Іісуса дуже не хотілося, але шантаж з боку садукеїв, з обіцянкою написати кляузу кесареві, що він не хоче стратити «самозванця», який назвався Царем, був останнім вагомим аргументом на користь страти. Отже, перший мотив – побоювання за стабільність життя.

Насправді, Спаситель досі несе загрозу нашому благополуччю. Він закликає нас радикально змінювати життя не на нашу користь. Вмирати, щоб ожити, віддавати, щоб отримати, спонукати себе йти проти течії, «вузьким шляхом», боротися з тим, що хочеться і що подобається. Взагалі, дуже багато клопоту Він приносить тому, хто хоче жити стабільно, сито і в повному задоволенні всіх своїх «хотілок». Цей же мотив вбиває Бога в нашій душі.

Далі в справі Розп'яття вирішальним був голос народу. Тут все було навпаки, порівняно з садукеями. Ці якраз і хотіли повстання, війни, боротьби, крові, влади, досягнення загальної ситості, благополуччя і торжества над ворогами. Це мотив всіх революцій. Але коли народ зрозумів, що революційне шоу скасовується, коли замість закликів до повалення римлян вони почули «любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас переслідує, підстав щоку, віддай сорочку, плати податки», то їхньому обуренню не було меж. Такого Месію треба, звичайно ж, розіп'яти. Якщо Він проти «революції гідності», то йому один шлях – на Голгофу. Отже, наступний мотив – це невиправдані надії.

Той же мотив і в нашій душі вбиває Бога. Ми ходимо до храму, ставимо свічки, просимо здоров'я, роботи, грошей, а Він не дає. І замість цього кожного разу одне й те ж: «блаженні засмучені, голодні, спраглі, гнані» і т. п. Та не потрібне нам таке «блаженство», забери його собі. Блаженні – це ті, хто ситий, сміється і злегка сп'янілий від дорогого вина чи доброї горілки. В якого все «схоплено». Ось де «блаженство». Ось Ти дай нам його, і ми за тобою хоч на край світу підемо, з-під землі Тебе дістанемо, до неба дострибнемо, де побажаєш Тебе знайдемо, якщо з гарантією видаси все це тому, хто Тебе наздожене. А якщо ні, то «розіп'яти Його».

Фарисеї підтримали садукеїв у вироку через заздрощі до Христа. Вони ворогували з цією продажної елітою, але щодо Іісуса стали з ними солідарні. Народ шанував, любив та поважав до явлення Христа народу лише їх, фарисеїв. Садукеїв народ зневажав, римлян ненавидів. А тепер вони від цього «самозванця», який казна-звідки з'явився, отримали таку дозу викривального богослов'я, що не розіп'яти Його було просто неможливо. Крім того, народ став Його слухати, любити, ходити за Ним натовпами. І це попри те, що «ми, знавці закону» їм щоразу це забороняли. Третій мотив – заздрість, кращий друг ненависті.
  
Багато хто, прочитавши ці рядки, скажуть собі: та ні, це мене не стосується, в мене немає заздрощів. Як часто я це чую на сповіді. Але не поспішайте про себе так думати. Насправді, після гордості, заздрість – це найпоширеніший гріх. Ми прикриваємо його словами «боротьба за справедливість», «праведний гнів» та ін. Злозичливість, зловтіха живлять нашу заздрість. Стукацтво і пересуди, засудження – все йде від цього джерела. Ми дивимося на світ і часто навіть не розуміємо, що в нашому погляді застигли більма заздрості до тих, хто краще, успішніше, багатше, молодше, гарніше вдягнений, більш красивий, більш популярний тощо. Просто ми боїмося собі в цьому зізнатися. Із заздрістю тісно пов'язаний і мотив жадібності, через який Іуда зрадив Христа.

Але, мабуть, найцікавішим буде мотив страху. Адже ходили за Іісусом сотні людей. Скількох він лише в пустелі нагодував хлібами та рибою? А скільки було тих, хто з розчуленням і співчуттям слухав Його промови. Невже у Нього не було прихильників серед цього натовпу? Були, і чимало, але ніхто з них не сказав ані слова на Його захист.

На суд приходили лжесвідки, які намагалися Христа оббрехати та звинуватити, але не прийшов жоден зцілений, а таких було дуже й дуже багато. Всі вони, отримавши від Христа прощення, вважали за краще сховатися, не втручатися, не лізти «куди не просять». Ось з цього і починається зрада Бога в душі.

«Мовчанням зраджується Бог» – це звідси приказка. Можна зраджувати нічого не кажучи, без слів, без дій, без вчинків. Потрібно просто мовчати і не колотитися, особливо, коли це небезпечно. Головна причина того, що в світі торжествує зло – це наше мовчання. Якщо б хтось з зцілених Спасителем став на Його захист, то напевно раніше за розбійника б увійшов до раю. Але вони вважали за краще жити спокійно. Як далі склалося їхнє життя і доля, ми не знаємо. Але знаємо точно, що наша з вами духовна доля складеться не дуже добре, якщо ми будемо розчаровуватись у Господі, побоюватись за своє благополуччя через причину віри в Нього, заздрити та боятися. Тому що в цьому випадку ми в своєму серці розіпнемо Спасителя.