Що у Великий піст хочеться, а не можна, не хочеться, а треба?
Як часто ми схожі на тих юдеїв, для яких головне – це зуміти дотримати 613 приписів Тори, з яких 248 (число кісток і органів у тілі людини) зобов'язують, а 365 (кількість днів у році) забороняють. І не менше ми схожі на них, коли намагаємося все це якось «правильно» і за законом «обійти» – всякі котлети з сої, пісний шоколад та пісні ласощі вигадувати.
Особливо це комічно у людей заможних. Первісно піст виник, в тому числі, і з мотивів благодійності. М'ясо завжди коштувало дорого. Економлячи на ньому, християнська родина могла зібрати кошти для допомоги нужденним людям. А сьогодні багаті люди можуть так «строго постити» на делікатесах і дорогих пісних продуктах, що витрачають на один обід такі кошти, на які могла б годуватися цілий місяць бідна багатодітна родина.
Але я почну розмову про Великій Піст з головного. Тобто не з того, що «можна» чи «не можна», а з того, що «потрібно».
«Покаяния двери отверзи ми, Жизнодавче Христе»
У піст ми часто говоримо про «покаяння», про «весняне духовне оновлення» і т. п. Але що це «покаяння» означає? Зі свого вже більш ніж двадцятирічного досвіду служіння в Церкві я бачу, що багато людей розуміють покаяння як докладний звіт про виконану гріховну роботу.
Часто людина вважає, що покаяння – це якась бухгалтерія виконаної гріховної роботи. За її думкою, якщо вона, прийшовши на сповідь, здасть батюшці акуратно заархівовані гріхи, то Бог помахом священицької дозвільної молитви зможе їх утилізувати. Потім вона з чистою душею йде далі жити і продовжує педантично вести протокол нових гріховних справ, які збирає для нового утилізаційного проекту. В розумінні таких парафіян найстрашніше – щось пропустити в протоколі, а Великий Піст – це така собі генеральна ревізія гріховного виробництва душі.
Я боюся, що така ілюзія покаяння називається «принадою», тобто духовною самооманою. Саме слово «покаяння» (грец. Μετάνοια) означає «зміна розуму», «зміна думки», «переосмислення». У ньому закладено інший принцип. Уявімо, що GPS-навігатор нашої душі звик їхати по одній і тій самій дорозі: повз ринку, банку, гламурних магазинів, крамничок балаканини та засудження і т. д. Але раптом приходить розуміння, що маршрут прокладений неправильно, що він веде в болото, що в кінці його – дуже гидке, темне і страшне місце. Водій терміново перепрограмує маршрут. Він дає інші проміжні точки. Тепер там закладені інші ціннісні орієнтири. Духовні вправи, молитва, доброділання, увага до себе. Але, здавалося б, чого простіше – вирішив і їдь, але де там.
З дисплея навігатора починає вилазити противна рогата морда і обурюватися: «Ти що, зовсім очманів, а ну давай їдь за старим маршрутом». І машину починає водити та кидати по дорозі. Якщо водій не поступається і продовжує боротись за те, щоб слідувати по новому шляху, то це називається «духовною бранню», а сам процес проходження нового маршруту та його утримання називається «покаянням». І справа не в тому, скільки ти гріхів сповідав, а в тому, що час перестати грішити.
У цьому процесі відбувається глобальна переоцінка життєвих цінностей, прагнень, бажань і т. д. Ми вчимося жити не так «як всі», а як «Богу завгодно», як «для душі спасительно». Тут людина обов'язково зіткнеться з нерозумінням оточуючих, можливо, навіть із засудженням або презирством. Буде боротьба старих гріховних звичок з новими, ще не вкоріненими благочестивими бажаннями і прагненнями.
У чому ж специфіка Великого Посту в усьому цьому? Хіба не так ми повинні жити весь час, запитаєте ви? Так, це правда, але специфіка Великого Посту в тому, що це період духовного техогляду. «Вгору піднесемо серця» стає змістом кожної миті життя. На який максимум ми здатні в області духовного ділання, яку швидкість можемо набрати?
Якщо ви в Прощену Неділю підняли свої очі у Горній світ, то спробуйте не опускати їх хоча б до Антипасхи. Спробуйте прожити так, щоб у вашій душі відбивалося тільки Небо і нічого іншого. Тільки ви і Бог.
Я спеціально не торкався в цій статті питання кулінарії. У мене склалось враження, що Великий Піст для деяких «спеців» в області Православ'я тільки з того й складається, щоб вникнути і зрозуміти, а чи є в цій булці хоч якась молекула молока, а чи не зачаївся білок тваринного походження у цьому ось салаті? Головне питання не в тому, що ви покладете до рота, а в тому, що ви покладете в серце, розум і волю. Кулінарний пісний календар ви прочитаєте на будь-якому сайті православних дієтологів.
Я лише хочу запропонувати один стародавній рецепт, написаний ще в четвертому столітті одним з найглибших знавців духовної кулінарії: «Люби Бога і роби, що хочеш».
0
0
УПЦ
УПЦ КП
Помісні Церкви про Україну
Сербська Православна Церква
Києво-Печерська лавра
Філарет Денисенко
США
Митрополит Амфілохій (Радович)
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Читайте також
У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди
09 Листопада 02:07
Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла
02 Листопада 17:12
Що не досказно у притчі про сіяча
26 Жовтня 17:00
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
26 Жовтня 16:22
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
26 Жовтня 09:41
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
24 Жовтня 22:40