«Закон та правда на нашому боці»
«Стрітенський храм міста Костянтинівка захоплений тими, хто називає себе Київським патріархатом, – розповідає митрополит Горлівський і Слов'янський Митрофан. – Ситуація сьогодні поки що перебуває в режимі очікування. Тому що ми вирішили діяти за законом: подали до суду. Всі суди нами виграні, аж до Верховного суду в Києві, який нас запустив по другому колу. Ми йдемо тим же шляхом. Нових аргументів немає, пояснень, чому нам потрібно йти по другому колу, теж немає. Тому обрана така тактика – тягнути час. Ми це розуміємо. Коли нема чого сказати, то тягнуть час.
– Владика, з чого починався конфлікт навколо храму?
– Є такий бізнесмен, Шапран Юрій Володимирович. І він звернувся до мене. Тоді ще ніякої війни не було. Сказав: «Владико, колись моє життя було пов'язане з Афганістаном. Хочу побудувати храм в пам'ять про загиблих воїнів-афганців. 15 лютого – день виводу військ з Афганістану, і це співпадає зі Святом Стрітення Господнє. Давайте назвемо храм цим ім'ям і прив'яжемо до Свята?» Але так як це був такий «цікавий» бізнесмен, і в нього не завжди складалися добрі стосунки з міською владою та адміністрацією, то йому ніхто не йшов назустріч і не давав землю. Тим більше, що землю він просив у гарному місці – майже в центрі міста. І ось він звернувся до мене по допомогу. Я благословив зареєструвати там громаду. Ми з благочинним допомогли з виділенням земельної ділянки. Ми для Церкви це робили, а не для якоїсь конкретної людини. Просто наші інтереси тут повністю збігалися. Завдяки моєму клопотанню було виділено ділянку землі, і сам бізнесмен може про це розповісти. Нехай відповість на запитання: чи дали б йому землю, якщо б ми про це не просили? Які у нього були стосунки тоді з міською владою?
– Він називав себе православним?
– Так, тоді оголошував себе православною людиною. Його мама й до сьогодні –одна з парафіянок православного храму УПЦ. Які тоді у нас могли виникнути сумніви? Почали будувати храм, і цей чоловік робив все, щоб будівництво просувалось нормально. Я був дуже задоволений: жодних до нього не було претензій. Богу дякував, що є така добра людина. Але почалася війна і, по-моєму, у нього там якісь проблеми з бізнесом виникли. Тому що якийсь час Костянтинівка перебувала на території ДНР, потім у нього і в Донецьку якийсь бізнес є. Я в усі ці справи не втручався та не вникав – я не бізнесмен. Але, мабуть, на якомусь етапі храм став умовою для того, щоб ця людина й далі могла продовжувати вести свій бізнес. Тому що він якось раптом дуже різко став віруючим Київського патріархату.
– Ви намагалися в нього з'ясувати подробиці?
– В мене була з ним телефонна розмова, і я прямо запитав: «Скажіть, вас хтось образив? Або хтось дав привід?» Як можна було так різко змінити конфесійну приналежність? Адже не було жодних бесід або розмов на цю тему. Не було ні взаємних претензій, ні конфліктів. Нічого такого, що могло б послужити поштовхом, причиною такої зміни настроїв. «Можливо, я про щось не знаю, так розкажіть мені?» – питав його. Він відповів: «Ні, нічого такого немає, але ось ваші попи, московський патріархат...» Я його запитав: «А от чи можна в цьому місці детальніше? Конкретно: хто, де, коли? Що саме зробив?» Тому що, коли починають говорити так – загалом, що «ваші священики терористів благословляють, на блок-постах стоять, їм допомагають, мають з ними якісь спільні справи». У мене завжди одне запитання до тих, що таке стверджують: а можна конкретно та з іменами? Який священик? З якого приходу? Де, кого конкретно, в якому місці благословив? Адже у нас є прокуратура, СБУ, поліція... На кого конкретно заведено кримінальну справу? А то пліток повно, розмов вистачає. І я розумію, що там, де гостро, де болить, там багато спекуляцій, інсинуацій. Багато всього того, що можна назвати словом «домисли». Тому завжди цікавлюся конкретикою, щоб я сам хоча б розумів, як воно відбувається. Відповіді на це запитання немає. Тому й розмова наша далі була «ні про що». Розумієте, коли людині немає чого приховувати, коли в неї відкриті серце і душа, коли їй нема чого боятися, то вона спокійно говорить про причини, їх називає та вказує: що ось ці конкретні речі для мене є перешкодою. І результат бесіди був такий, що він сказав, що наполягатиме, аби громада змінила юрисдикцію. Я відповів, що це неможливо, тому що ми живемо у правовій державі. Земля належить нам, майно нам належить, статут нами зареєстровано. Я йому сказав, що «так, ви благодійник та спонсор, але у нас багато храмів будується на основі благодійних пожертвувань з боку різних спонсорів. І неможливо собі уявити ситуацію, коли кожен з них раптом вирішить змінити конфесійну приналежність і заявить, що тепер і храм йому належить як приватна власність». Я йому пояснив, що між нами є домовленість, що у нього є зобов'язання, і він так не може вчинити. Але, напевно, інтереси бізнесу для нього виявились вищими. Нехай він тепер зі своєю совістю про це розмовляє.
– І як складається ситуація на сьогоднішній день?
– З нашого боку ми ініціювали судовий розгляд. І суди ми всі виграємо один за іншим. Вони про це знають, в них аргументів немає. А наші – залізні. Тому що нам нічого не треба вигадувати і ні від кого ховатися. Починаючи від дозволу на будівництво, виділення земельної ділянки, реєстрації громади – все це належить нам. Громада там була православна, поки її не вигнали представники Київського патріархату. Сьогодні там привезені люди, військові, які охороняють цей об'єкт. Люди, яких привозять на автобусах для звершення богослужінь (осіб 20-30). В основному, цю полеміку ведуть ті люди, для яких Церква не є чимось важливим, і вона не стоїть на першому місці в житті. Вони дуже боялися, що ми будемо намагатись силою відбирати цей храм. Що будемо влаштовувати якісь акції протесту. Адже більшість на нашому боці, і ми можемо це зробити: люди нас підтримають. Просто я не думаю, що сьогодні в зоні конфлікту це було б правильним. Там, де ллється кров і стільки страждань та зброї, не слід провокувати ще й такий конфлікт навколо храму.
– І ви маєте намір не здаватися?
– Ми не хочемо опинитися в ситуації, коли будь-хто, тільки тому, що йому так захотілося, прийшов би, забрав, вигнав людей і заявив, що «це моя громада!». Тому природно, що ми будемо продовжувати брати участь у судовому процесі. Україна – правова держава? От нехай дадуть відповідь на запитання: кому за законом належить ця будівля. Де молитися, у нас є. І відповідь на запитання, на чиєму боці правда, можна отримати, прийшовши недільного дня туди і до нашого храму. При цьому наші храми ніхто не охороняє: ні міліція, ні озброєні люди. Жодних конфліктів навколо немає. А себе вони самі охороняють і самі себе бояться. І мені їх шкода. Адже насправді в Церкву люди приходять не для того, щоб займатися політикою. Для цього можна куди завгодно піти: на будь-який мітинг, будь-який телеканал, в будь-яку газету. В храм люди приходять молитися Богові. А якщо в храм приходять займатися політикою, то таких мені шкода. Вони не отримують того, що могли б отримати. Я жалкую, що сьогодні вони самі себе обманюють. Адже це теж люди. І наше пастирське завдання полягає в тому, щоб ці люди прийшли до Бога, а не пішли від Нього. Потрібно і до них ставитися з любов'ю та не вважати їх своїми ворогами. І не накручувати ситуацію таким чином, щоб ми у результаті впливу якоїсь зовнішньої сили довели, що ми праві. Навіщо нам це? Господь сказав у Гетсиманському саду: «Невже ви не розумієте, що якщо я забажаю, Отець Небесний дасть мені легіон ангелів, щоб мене захистити». І якщо Господь попустив нам цю боротьбу, то зробив це для того, щоб ми щось побачили та усвідомили. Ми будемо продовжувати, і сумувати не збираємось. Знаємо, що закон та Правда на нашому боці. Не боїмося ніяких зовнішніх обставин. А от їм чомусь лячно, і вони тягнуть час. Я думаю, що їм набагато складніше, і я їм співчуваю.
30 січня 2017 року відбулося чергове засідання Господарського суду Донецької області у Харкові з повторного розгляду справи про визнання недійсними змін, внесених в протокол парафіяльного засідання Стрітенського храму міста Костянтинівка представниками «Київського патріархату» щодо зміни голови парафіяльної ради.
Суд ухвалив рішення на користь Горлівської єпархії.
Тепер у представників «Київського патріархату» є десять днів з моменту отримання рішення суду, щоб подати апеляційну скаргу по справі.
СПЖ стежить за розвитком подій.
