Богослов'я про демонізацію людини

Зцілення Гадаринського біснуватого – тема сьогоднішнього недільного євангельського читання...

Поняття «Біснування» відноситься до складної антропологічної богословської теми, яка стосується всієї людини, від її фізіології до самих глибин душі. Біблійні приклади біснування говорять нам про те, що саме це явище виникає в результаті впливу ірраціональної особистісної енергії злого духа, в результаті якого паралізується можливість прояву свободи людської особистості. Дух оволодіває психосоматикою одержимого і паразитує на його фізіології та психіці. Цілком можна припустити, що таким чином одержима людина стає якимось джерелом, яким нечистий дух користується, як інструментом, котрий дозволяє йому насичувати свою спрагу зла, проявляючи її у навколишньому природному світі.

Ми бачимо з Євангельських історій, що після вигнання нечистих духів з людини, видужалий швидко поновлює свої здібності до повноцінного людського життя. Біси не пошкоджують його розумові здібності, свободу волі і суверенітет. Колишні біснуваті слухають Спасителя, звертаються до нього з проханням, виявляють свою повагу і благоговіння. Можна сказати, що такого роду випробування може бути попущено людині як хвороба, яка максимально упокорює її, позбавляючи найдорожчого, що є в житті душі – можливості проявляти себе в цьому світі в якості вільної і мислячої іпостасі.

Значно більш небезпечними формами оволодіння людською особистістю є глобальна стратегія демонізації самої внутрішньої людини, котра зачіпає глибини особистості. Преподобний Євагрій Понтійський стверджує, що людина в земному житті – лише потенційний демон або янгол. В результаті її вільного вибору людина сама визначає свій особистісний ріст у бік демонізму своєї іпостасі або її ангелоподібності. Мова не йде про буквальну метаморфозу людини у демона чи янгола. Євагрій говорить про те, що в цьому житті людина вільно обирає поле свого росту і розвитку і, відповідно, уподібнюючись за своїми якісними особистісними характеристиками чи то демонічному світові, чи то світу ангельському. Вищим людським прикладом такого уподібнення є Пречиста Діва Марія, яка стала «Чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від Серафимів», тобто перевершила за своїми душевними властивостями навіть вищі ангельські чини.

Відповідно, цілком логічно припустити й можливість зворотного процесу. Коли людина може перевершити за своїми властивостями  найтемніших духів злоби піднебесної. Тобто перед нею є і та, і інша можливість. Отже, на думку преподобного Євагрія, земне життя людини – це реалізація такої можливості через право вільного особистісного визначення у бік добра чи зла.

Для того, щоб здійснити план деградації людини у бік зла, демонам недостатньо насильно вторгнутися в людську індивідуальність і оволодіти нею. Їм необхідно створити такі умови існування, коли людина сама, вільно, виходячи зі свого права самовизначення, обиратиме зло як головний орієнтир свого «зростання» і «розвитку». На це кинуті всі сили світу демонічного.

Для того, щоб цей план був здійсненний, дияволу потрібно вторгнутися в базову основу моральних орієнтирів людини, які апріорі визначають, що є зло, а що добро. Йому потрібно змінити акценти на прямо протилежні. Добро і зло потрібно змішати, переорієнтувати, заплутати людину так, що для неї вже не буде важливо, що об'єктивно є добро, а що є зло. «Добро» – це те, що вигідно, корисно, приємно; «зло» – те, що заважає, дратує, обмежує і приносить дискомфорт (наприклад, почуття провини або сорому). Якщо людина втратить моральний орієнтир і прийме ту думку, що добро і зло є поняття умовні, які формуються в соціумі, а, отже, здатні до змін і переосмислення, то, можна сказати, що сатанинську справу буде зроблено.

Приклад: базове, природне розуміння сім'ї, шлюбу як єдності чоловічої і жіночої іпостасі, в результаті якої відбувається народження дітей, сьогодні змінюється на абсолютно протиприродну парадигму, яку здоровий глузд і природна людська логіка прийняти не може. Але тим не менш збочені протиприродні стосунки активно нав'язуються суспільству, як загальноприйнята норма, а інакомислення щодо цієї «норми» вже починає переслідуватись і в кримінальному порядку.

Це лише один з очевидних прикладів. Таких прикладів можна навести сотні: у стосунках батьків та дітей, старших і молодших, держави і громадян і т.д. Норми моралі, виховання, формування людської особистості сьогодні зазнають радикальних змін у бік їхньої деструкції та розкладання. Гедонізм, прагнення до задоволення, заміна ідеалу жертовної любові на егоцентризм та самість є безсумнівними досягненнями в області демонізації людини і людства в цілому.

Радикальні метаморфози понять моральності і моралі, які сьогодні зазнають сутнісних змін, говорять про те, що одержимість демонічним світом набуває масового характеру. Єдиною можливістю протистояння цій одержимості на сьогодні є Євангельська моральність та її смислоутворююча мораль. Якщо людина не зможе всередині себе побудувати Євангельську систему цінностей і пріоритетів, то криза загальнолюдської моральної деградації рано чи пізно торкнеться і її душі. Таким чином, сьогодні лише Церква, як Тіло Христове, як носій Божественного Одкровення і Євангельської етики і як особистісно формуючий соціальний інститут, є тим утримуючим началом, яке ще не дозволяє світу остаточно впасти в безодню пекельної прірви.