Охоронець молитви

Служити в церкві – далеко не означає служити Богу. Щоб говорити про служіння Богу, то насамперед потрібно говорити про покору Духу Святому в повсякденному житті. Господь Іісус Христос Сам дає нам настанови щодо цього в євангелії від святого Іоана, глава 15: «Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно квітне, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне».

Служити Богу означає – приносити плід Богоугодний Господеві. А щоб принести більше плоду, ми повинні перебувати у Божому Слові, через яке Бог промовляє до нас, і яке очищає нас. Біблія – це лист любові Бога до людини! Через Біблію Господь говорить: «Дитино, подивися як сильно Я Тебе люблю, Я створив цей світ для Тебе, Я віддав Свого Єдинородного Сина, щоб Тебе спасти, дав життя вічне, щоб гріх не мав влади над Тобою, щоб Ти не перебував у депресії, зрештою, щоб Ти був щасливий».

Потрібно приносити плоди там, де живемо, тобто у своїй сім'ї: любити і шанувати своїх батьків, дітей, дружину/чоловіка – допомагати їм, підтримувати, бути слухняними їм, не нарікати і не осуджувати. Жити в злагоді зі своїми братами і сестрами, любити їх. І обов`язково слід приносити плід там, де ми живемо чи працюємо.

Міркуючи про служіння Богу і людям, хочеться поговорити про людей, які колись одного разу почули заклик Христа: «Сину, дай мені своє серце!» і все життя посвятили Богу.

Сьогодні наша розмова з кліриком Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Кропивницький, протодияконом Віталієм Каітаном.

– Отче Віталіє, як і коли Ви вирішили стати священиком?

– Дякую за запитання, дорогий отче! Насамперед, віра в Бога і бажання послужити Йому сподвигли мене стати священиком. Коли я був парафіянином Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кіровоград, мені дуже подобались піснеспіви та богослужіння нашої Православної Церкви, особливо мене вразило дияконське служіння – виправка та потужний голос протодиякона. Служінням протодиякона захоплювалися під час служби всі віряни. Одного разу, перед богослужінням мене запросили у вівтар для того, щоб допомогти під час проведення архієрейської служби. І з того моменту протягом чотирьох років я був іподияконом нині покійного Високопреосвященного Василія, архієпископа Кіровоградського і Олександрійського.

Дуже часто знайомі і сусіди із здивуванням мені задавали запитання: «Віталій, чому ти вирішив стати священнослужителем?» А я, будучи тоді лише студентом Одеської семінарії, знизував плечима, усміхався і з радістю відповідав: «Я хочу служити Богу». Ось так, не міг я до кінця пояснити маловірним людям те, що зародилося у моїй душі – покликання. Вже пізніше я зумів пояснити цей поклик словами, які прочитав в одному з творів видатного отця церкви святителя Іоана Золотоуста: «Немає більше справи у нашому земному житті, ніж звершувати Божественну літургію».

Все це припало мені до серця: богослужіння, канони, піснеспіви, і з 1996 року владика Василій (Васильцев) висвятив мене у священний сан. Так і почалося моє дияконське служіння.

– Як Ваша дружина сприйняла новину про те, що вона скоро стане матушкою?

– Нелегко й непросто! Були вагання, сумніви, довгі розмови. Адже бути дружиною священика дуже важко і відповідально. Матушка розділяє всі радості й скорботи нашого життя, як у церкві, так і в побуті, і є першою помічницею для свого чоловіка.

 Спочатку Вікторія хвилювалася та переймалася, адже отці церкви пишуть, що матушка служить разом зі своїм чоловіком. Слід констатувати, що з Божою допомогою – все гаразд, адже цього року будемо молитовно святкувати 20 років подружнього життя.

– Яка, на Вашу думку, головна духовна складова дияконського служіння?

– Зі Святого Письма ми знаємо, що до часів Христа і в перші століття християнства, люди намагалися щонайкраще присвятити Господу своїх дітей і своє життя.

Слово диякон перекладається з грецької мови як «служитель». Основний обов’язок диякона полягає у тому, щоб допомогати священнику у звершенні Таїнств, насамперед – Таїнство Святої Євхаристії.

Диякон, на мою думку, є охоронцем молитви священика. Тому повинен невідступно слідувати всім канонам та правилам Православної Церкви.

Завдання диякона полягає у тому, щоб молитовно і благоговійно вимовляти священні тексти, молитви і прохання під час богослужіння. Він, з одного боку, – закликає народ до молитви, а з іншого – допомагає налаштувати душі молільників на правильну духовну ноту. При цьому диякон своїми вустами озвучує особливі прохання нам всім знайомі: «Господу помолимся», «У Господа просимо», «І все життя наше Христу Богові віддамо».

Мені приходять на думку слова видатного діяча Церкви, Блаженнійшого митрополита Володимира (Сабодана), котрий сказав: «Людина, яка витрачає себе повністю, може стати духовно багатою». Я завжди згадую ці золоті слова та давно в своєму серці викарбував таке життєве гасло: «Жить – Богу служить».

– Що, на Вашу думку, означають слова «Всякое дыхание да хвалит Господа»?

– Люди можуть прославляти Бога словом, ділом та думкою. А тварини, чи безсловесні рослини прославляють Господа своєю красою, могутністю і досконалістю. Який прекрасний дощ, котрий дає життєву силу і наснагу рослинам – він цим славить Бога; яка чарівна природа пейзажу чи лісового натюрморту – і це славить Бога; а як славить Творця повний сили і налитий теплом сонця колосок пшениці, який дає прожиток людям і тваринам.

Усе живе – створене Богом, а будь-яке творіння прославляє свого Творця, за замовчуванням, лише своїм існуванням.

Якщо людина не хоче присвятити себе Богу, то Його місце займуть інші речі: гроші, образи, страх, гординя, пристрасті і т.д. Людина створена для служіння, і якщо вона не служить Богу, то створює собі інших кумирів. Лише від кожного особисто залежить, служити Богу чи мамоні, але слід пам’ятати про наслідки.

Завершуючи свою думку, хочу підкреслити, що людина повинна вжити дорогоцінний дар свободи, щоб своїм життям прославити Бога, а народ щоб бачив добрі справи людини і прославляв Отця Небесного.

Розмовляв прот. Діонісій Буренко