«Якщо б «філаретівці» не очолювали захоплення храмів, захоплень не було б»

Днями у Польщі пройшла найбільша щорічна європейська конференція з прав людини – ОБСЄ HDIM 2016. Особливу увагу на ній приділили українському релігійному питанню – представники УПЦ розповіли європейським організаціям про те, яким утискам і гонінням піддаються у сьогоднішній Україні віруючі канонічної православної Церкви.

Про результати поїздки СПЖ розповів один з представників делегації УПЦ Олег Денисов – правозахисник, член ради директорів правозахисного об'єднання Human Rights Advocacy.

– На конференції ОБСЄ ви виступили з заявами про порушення прав віруючих УПЦ. Міжконфесійні відносини в Україні викликають занепокоєння?

– На цій конференції пролунав цілий ряд таких заяв, в тому числі заступника голови ВЗЦЗ протоієрея Миколая Данилевича і моя. Всі вони стосуються правового становища Української Православної Церкви у 2015-2016 рр.

Я дав насамперед рекомендації щодо поліпшення правового регулювання – щоб припинити порушення прав віруючих УПЦ. Тому що саме ця конфесія, за нашими спостереженнями, знаходиться під тиском в Україні.

Моя заява заснована на моніторингу стану справ у конкретних громадах. В 2015-2016 роках ми разом з місією СММ ОБСЄ вивчали конфлікти, пов'язані із захопленнями храмів на Західній Україні. Особливо численні правопорушення відбувались на території Рівненської та Тернопільської областей. На жаль, захоплення храмів, дискримінація і висловлювання ворожнечі тривають і донині.

– Але представники Київського патріархату постійно заявляють, що храми УПЦ не захоплюються, а здійснюється добровільний перехід парафій з юрисдикції УПЦ у підпорядкування КП.

– Ми провели багато зустрічей з потерпілими – віруючими УПЦ, я безпосередньо брав участь в діалогових і примирливих комісіях за участю органів державної влади та представників Київського патріархату і можу з упевненістю стверджувати, що випадків добровільного переходу громад під юрисдикцію КП в повному складі – одиниці.

Навіть випадків реального розколу громад УПЦ не так багато, і в більшості вони пов'язані з бажанням лише частини членів громади змінити свою канонічну приналежність. Але і в цьому випадку частина членів організації не може присвоювати власність всієї громади, повністю ігноруючи права інших віруючих, навіть якщо вони знаходяться в меншості.

На жаль, представники КП рідко використовують правові процедури, вони воліють здійснювати прямі захвати, які часто супроводжуються зламом храмів, силовими зіткненнями, сплесками агресії і ворожнечі серед населення.

– Але прихильники Київського патріархату стверджують, що саме громади УПЦ приймають рішення про зміну юрисдикції. Як насправді відбувається процес зміни власника храму?

– У більшості випадків формується група ініціаторів захоплення, і ці люди дуже часто не належать до громади УПЦ, а є жителями села, в якому розташований храм, або взагалі приїжджають з інших населених пунктів. У конфліктах беруть активну участь і радикальні організації.

Присутність радикалів у камуфляжній формі, а іноді і з холодною та вогнепальною зброєю, не сприяє мирному настрою людей, а, навпаки, створює атмосферу страху, ворожнечі та агресії. Елемент залякування взагалі широко використовується при захоплення храмів УПЦ, священики і прості парафіяни отримують регулярні погрози розправою, для них часто створюють нестерпні умови проживання в селі, їх звинувачують у «сепаратизмі», «пособництві Москві», і т. п.

Наступним етапом захоплення є проведення так званих «референдумів» у формі стихійного зібрання прихильників КП, жителів села, на яке далеко не завжди запрошують членів громади УПЦ. В атмосфері страху багато жителів сіл, які взагалі не мають стосунку до громади УПЦ, голосують або ставлять свої підписи на опитувальних аркушах, які потім перетворюються в протоколи зборів громади УПЦ. На підставі таких «документів» відбувається силове захоплення храму.

У правовому полі перехід може відбуватися на підставі рішення загальних зборів членів громади УПЦ, які наділені правом голосу відповідно до статуту. Це обмежене коло осіб, які регулярно відвідують Богослужіння і прийняті до складу членів громади. Правовий статус цих людей аналогічний статусу, наприклад, акціонерів підприємства – лише вони мають право голосувати за ті чи інші питання. Особи, які не мають статусу члена громади, не можуть приймати рішення про її перехід в іншу конфесію, як би їм цього не хотілося.

Однак розібратися в юридичних тонкощах безпосередньо на полі подій практично неможливо, тому рейдерські захоплення здійснюються під прикриттям нелегітимних документів, правова якість і законність яких навіть не обговорюються. Взагалі, розібратися, хто правий в ситуації, коли захоплююча сторона не бажає приймати правових аргументів, а хоче керуватися тільки силою, можна лише в рамках правоохоронної процедури, такої як суд. Але для цього поліція повинна забезпечити недоторканність прав громади УПЦ до винесення судового рішення.

Представники громад УПЦ неодноразово підтверджували свою готовність виконати рішення суду і просили надати їм можливість користуватися храмом до завершення судової процедури. Але проблема в тому, що прихильники КП хочуть заволодіти храмом негайно, не бажаючи звертатися до судів. Хоча чинне законодавство оцінює такі дії як кримінальний злочин, адже виселення людини або юридичної особи з будівлі може робити тільки державна виконавча служба на підставі рішення суду, що вступило в законну силу.

– Які причини цих конфліктів?

– Причиною конфліктів є насамперед агресивна пропаганда, спрямована проти УПЦ, сприяння захопленням храмів кліриками УПЦ Київського патріархату при потуранні цим явищам з боку державної влади. Якщо б не було розпалювання релігійної ненависті, конфлікти були б поодинокі. Якби клірики КП відмовлялися очолювати силові захоплення, конфлікти також були б неможливі.

В умовах розколу українського суспільства варто було б задля блага України утримуватись від будь-яких форм агресії і протистоянь за релігійною ознакою, але цього не відбувається. У таких випадках має діяти закон, щоб припиняти небезпечні для всього суспільства явища. Але на жаль, правоохоронні органи не забезпечують притягнення до відповідальності винуватців силових акцій, не припиняють зломи і псування майна храмів, не затримують осіб, винних у очевидних правопорушеннях.

У селі Катеринівка були побиті більше 15 віруючих УПЦ, серед яких були жінки та літні люди. Били людей співробітники правоохоронних органів, побиття було масовим і відкритим, травми були важкими – переломи рук, травми голови, численні побої. Фактично, мало місце необґрунтоване застосування сили з боку правоохоронців. Але до відповідальності не притягнуто жодного співробітника МВС – не було навіть дисциплінарних стягнень.

Тому УПЦ залишається без належного захисту з боку держави, віруючі змушені об'єднуватись, щоб захищати свої святині самостійно, але такі стихійні акції не призводять до примирення, це лише посилює протистояння. Повинні працювати правові механізми, а вони не працюють.

– З якою метою делегація УПЦ звернулася в міжнародні організації? Ви розраховуєте на допомогу в даному питанні?

– ОБСЄ покликана здійснювати діяльність по забезпеченню насамперед політичної безпеки. Одночасно ця організація надає широкі можливості для діалогу між державою і громадянським суспільством у присутності міжнародних спостерігачів. Саме з цією метою на майданчиках ОБСЄ та БДІПЛ (Бюро з демократичних інститутів і прав людини) присутні представники неурядових та релігійних організацій. Їхнє завдання – в публічному форматі надати міжнародній громадськості як критику, так і рекомендації.

Така форма діалогу дисциплінує державу і дозволяє представникам громадянського суспільства розраховувати на більшу увагу до їхньої позиції. З іншого боку, ОБСЄ та інші міжнародні інститути мають конкретні практичні можливості для поліпшення ситуації. Насамперед це стосується методичних рекомендацій з розробки спеціального законодавства по боротьбі з правопорушеннями ненависті і дискримінацією. Саме під цю правову категорію потрапляють конфлікти, пов'язані з захопленнями храмів та іншими правопорушеннями щодо віруючих УПЦ.

Ми рекомендували ОБСЄ, державі Україна в найкоротші терміни сприяти прийняттю в Україні спеціального законодавства, спрямованого на боротьбу з риторикою і злочинами на ґрунті ненависті, що, на наш погляд, сприяло б поліпшенню ситуації.

– Ви підготували правозахисний звіт по даній темі, наскільки такі дії будуть ефективними?

– Підготовка правозахисних звітів є традиційною і прийнятою в міжнародному праві формою інформування в рамках міжнародного правозахисного механізму. Неурядові організації долучаються до такої діяльності резолюціями ООН, Ради Європи та сформованою практикою захисту прав людини. У тому числі й Україна взяла на себе відповідні зобов'язання, що гарантують правозахисну діяльність як релігійних, так і неурядових організацій.

26 лютого 2016 року Президент України П. Порошенко затвердив Національну стратегію розвитку громадянського суспільства на 2016-2020 роки, розроблену при підтримці Координатора проектів ОБСЄ в Україні та в партнерстві з Адміністрацією Президента України. У стратегії підкреслюється значення співробітництва між владою та представниками громадянського суспільства у спільній справі побудови третього сектору.

Тому з метою поліпшення ситуації ми будемо спостерігати за станом дотримання прав віруючих УПЦ та інформувати міжнародний правозахисний механізм, включаючи і відповідних доповідачів ООН, консультативні та регулюючі структури ЄС, провідні міжнародні організації. Використовуючи консультативний статус при ЕКОСОР ООН та Раді Європи, ми також будемо сприяти поліпшенню ситуації із захистом прав людини в Україні.

Існує і ряд специфічних способів юридичної роботи в галузі захисту прав, таких як звернення до ЄСПЛ, підготовка консультативних висновків та звітів на прохання офіційних міжнародних організацій та інших структур, а також інші форми роботи, такі як різноманітні медіаційні процедури, ну і, звичайно, звернення до судових інстанцій, в тому числі під юрисдикцією країн Європейського союзу.

– Чи можна врегулювати ситуацію в Україні шляхом діалогу між представниками конфесій?

– У 2015-2016 році ми спільно з місією ОБСЄ провели багато зустрічей з представниками органів державної влади, громад, в тому числі були спроби впровадити механізм медіативного вирішення конфліктів у Тернопільській області. Була створена діалогова група у складі представників УПЦ, УПЦ КП, СММ ОБСЄ і нашої організації, ми обговорювали можливість підписання меморандуму або іншої форми, при якій можна було б запобігати конфліктів. 

Однак ця ініціатива не принесла ефекту. Все-таки ситуація є односторонньою – є сторона, яка хоче і може захопити храм, тому що цьому сприяє обстава, і є інша сторона, яка просить цього не робити, але може апелювати тільки до доброї волі першої сторони.

Але поки що такої волі у представників КП не спостерігається. Хоча в їхній владі дати духовне благословення своїм клірикам не брати участі у зіткненнях і не сприяти захопленням або переходам громад, залишивши ці питання повністю на розсуд пастви.

– Судячи з висловлювань офіційних представників України на конференції, вони не схильні драматизувати ситуацію?

– Мені не зовсім зрозуміла позиція української делегації з питання порушень прав УПЦ. По-перше, делегати не відповіли по суті нашої обґрунтованої критики. Заступник голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Миколай Данилевич у своєму виступі зазначив, що факт правопорушення у відношенні УПЦ визнаний двома авторитетними міжнародними організаціями – Державним департаментом США у звіті з питань релігії за 2015 рік та у звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

В обох документах є висновки про те, що права віруючих УПЦ порушують, і державна делегація могла б вжити заходів щодо цих питань або хоча б погодитись, що проблема існує і її необхідно вирішувати. В першу чергу необхідно проводити роботу з профільними відомствами – МВС, комітетами Верховної Ради, облдержадміністраціями, – щоб залучати винних у порушеннях прав УПЦ до відповідальності і покращувати законодавство в цій сфері.

Але замість цього голова департаменту з питань національностей та релігії Андрій Юраш заявив, що посилання на звіти міжнародних організацій у виступах представників УПЦ є проявом гібридної війни. Зокрема, він сказав:

«Я б хотів відповісти на заяви двох представників Української Православної Церкви Московського Патріархату. Вони виступають із заявами проти ідеологічної пропаганди, але саме подібні заяви є відвертою інсинуацією подібної пропаганди. У своїх заявах вони посилаються на щорічний звіт Держдепартаменту США. Посилання на цей документ є типовим прикладом гібридної війни в Україні, оскільки в даному звіті представлена позиція не тільки УПЦ МП, але і їх опонентів, які мають абсолютно протилежні погляди на ситуацію. Представник УПЦ МП заявив в своєму виступі, що ряд громад в країні, а саме 150, змінили свою канонічну юрисдикцію (підпорядкування). Цей процес здійснювався у повній відповідності з національним законом і основними принципами ОБСЄ, що стосується права і можливості релігійних громад міняти юрисдикцію».

Така заява не відповідає дійсності, тому що в своїх заявах ми посилаємося не тільки на звіти Держдепартаменту США, але і на конкретні юридичні факти, на первинні документи – заяви потерпілих, рішення судів, статистичні дані про відкриті органами влади кримінальні провадження за заявами віруючих УПЦ.

У звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини не тільки міститься виклад позицій сторін, але й виражена стурбованість цієї організації фактом порушень прав віруючих. Зокрема, в пункті 120 звіту зазначено:

«За словами місцевих жителів, правоохоронні органи та органи влади зосереджують свої зусилля на запобіганні або протидії тільки фізичних зіткнень, не звертаючи належної уваги на інші форми протистояння, залякування і дискримінацію.

Викликає стурбованість, що в деяких селах місцеві жителі і зовнішні сили протягом кількох тижнів не дають віруючим обох конфесій можливості заходити в їхні переважні місця поклоніння і проводити релігійні служби, в тому числі хрещення та вінчання. В цілому, розслідування таких випадків є або неефективними, або не проводяться взагалі».

Таким чином, УВКПЛ перевірили інформацію, надану представниками громад УПЦ, і встановили її відповідність дійсності. Це і є факт визнання правопорушень щодо УПЦ авторитетними міжнародними експертами. Аналогічні твердження є і в звіті Держдепу США.

Також викликає подив критика навіть самого факту нашого звернення в міжнародні організації. Але якщо Україна прагне відповідати міжнародним стандартам, то слід врахувати, що правозахисна діяльність знаходиться під спеціальним захистом норм міжнародного права, а право на критику державної політики є визнаною демократичною цінністю.

Що стосується міжнародного іміджу України, то він страждає від численних фактів потурання злочинцям і правопорушникам, а не від заяв представників релігійних організацій, які обґрунтовано критикують ворожнечу, риторику ненависті, агресії, порушення закону та інші негативні явища.

І особи, що закликають покривати такі правопорушення, які натякають на необхідність припинити звернення до міжнародної громадськості і в систему міжнародного правозахисного механізму, безсумнівно, завдають державі Україна значного збитку, перешкоджаючи реалізації визнаних міжнародним правом стандартів правозахисної діяльності і покриваючи правопорушників.