Молитва на місці сплюндрованої обителі: Хрестовоздвиженський монастир Дубно

28 Вересня 2016 23:44
707
Молитва на місці сплюндрованої обителі: Хрестовоздвиженський монастир Дубно
У день Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього православні Дубного молитовно вшанували пам’ять насельників Хрестовоздвиженського монастиря міста.

Обитель із древньою історією, яка могла би стати не лише перлиною в короні святинь Рівненщини, а й окрасою серед монастирів України, зараз стерта з лиця землі. Нині на місці, де колись подвизався преподобний Іов Почаївський, де було створене «Дубенське Четвероєвангеліє» – шедевр українського книгописання, – сміттєзвалище і очисні споруди, а над краєм, де лунав монастирський дзвін і звершувалася безперестанна молитва, стоїть сморід від нечистот. Від цілковитої картини апокаліпсису пейзаж відрізняє тільки поклінний хрест, що височіє над околицями.

Молитва на місці сплюндрованої обителі: Хрестовоздвиженський монастир Дубно фото 1

Трохи історії. Заснування Хрестовоздвиженської чоловічої обителі історики датують першою половиною XV століття, а найдавніше документальне свідчення про монастир зустрічається під 1547 роком, хоча відомо, що у 1530 році він уже існував. Його було збудовано на двох островах біля Дубного – Горбачин та Панталіон-Клімент. На одному із них знаходився трьохпрестольний собор із приділами на честь Чесного Хреста і Матері Божої та монастирський цвинтар, а на другому – каплиця та житло братії. Острови поєднував міст, і кращого місця для відлюдного подвигу монахів знайти було не просто.

Серед імовірних засновників твердині віри називають славетного князя Василя-Костянтина Острозького, захисника Православ’я. У кількох документах Волинський воєвода підтверджує фундуші (пожертви – авт.), зроблені його батьком, князем Костянтином Івановичем Острозьким. Ченці монастиря мали право користуватися допомогою підданих князя у роботі на землі, позачергово молоти у міських князівських млинах зерно і солод, тощо. Грамоти різних років свідчать про неабияку прихильність Острозького до Хрестовоздвиженської обителі. Історик Олександр Востоков у своєму описі рукописів Рум’янцівського музею наводить запис у Євангелії: «се аз смиренный иермонах Арсение родом бывшии отцовски сын пана Волковыского Лукачов замыслих писати святое Евангелие [...] сию книгу писах безмезды за свое душевное спасение и за родители свои [...] почах и сврших в Дубне у монастыри у Чесного Креста за Костянтиновича князя Василиа в лето Божиа рок по 3 тисяч».

Дослідник підкреслює, що Євангеліє почали переписувати не раніше 1539 року, відтак, це було вже після смерті Іллі, брата Василя-Костянтина Острозького.

У 80-х роках XVI століття ігуменом монастиря став Іов Желізо – преподобний Іов Почаївський, який подвизався тут у 20 років. Князь Острозький особисто запросив відомого молитовника із Угорницької обителі на Дубенщину. Більш того, під час посту великий князь знімав князівські шати, одягав простий чернечий одяг і жив у монастирі, в пості і молитві сповідуючи гріхи. Його співрозмовником і, можна припустити, духівником, був преподобний Іов. Збереглася навіть мідна кована сповідальна лава князя – справжній витвір ковальського мистецтва.

У той же час у Хрестовоздвиженському монастирі активно розвивається книгописання. Саме тут ієромонах Арсеній створив знамените «Четвероєвангеліє», що нині зберігається в Московській державній бібліотеці, і є, за часом написання, давнішим від Пересопницького. Тоді ж у монастирі жив і працював Мелетій Смотрицький.

З 1660 року обитель відходить до уніатів – після поділу маєтків Острозьких у 1603 році монастир перейшов під владу князя Януша, а після 1620 року – належить Заславським. Із 1626 року в обителі панують уніати, вочевидь, це сталося при горезвісному архимандриті Касіянові Саковичу.

Після Василіанського з'їзду 1743 року до Литовської василіанської провінції було приєднано і Хрестовоздвиженський монастир. Із 1812 року обитель знову стала православною. Головний монастирський храм – Хрестовоздвиженський – було перетворено на парафіяльну церкву. У 1860 році, з ініціативи архієпископа Волинського і Варшавського Арсенія, монастир було приписано до Свято-Успенської Почаївської Лаври. Почалися роботи з його розбудови. Обитель отримала назву Хрестовоздвиженська пустинь, її намісниками стають лаврські архімандрити. Уже в 1904 році монастир було підвищено до другого класу.

Часи розквіту обителі припадають на 20-30 роки ХХ століття. У цей час тут діяв храм в ім’я Чесного Хреста, а на території монастиря було велике кладовище, бути похованими на якому вважали за честь найвидатніші й найзаможніші жителі Дубна. Архітектурною особливістю цвинтаря був розкішний мавзолей, збудований Шейдеманом, управителем графині Шувалової, в пам’ять про його молоду дружину Марію.

Молитва на місці сплюндрованої обителі: Хрестовоздвиженський монастир Дубно фото 2


Вітри часу, здавалося, не мали влади над стінами обителі. Та наприкінці 30-тих на Західній Україні встановлюється радянська влада. У 1939 році землі монастиря націоналізують. Після початку Великої Вітчизняної Війни, при відступі Червоної армії, Хрестовоздвиженський храм був знищений як стратегічна точка на підступах до Дубна, а вже в ході визволення міста зазнали значних пошкоджень і господарські будівлі монастиря. Відбудову його атеїстична влада так і не дозволила. У 1949 році безбожники приймають рішення про закриття обителі. До середини 1950-х років ченці були змушені залишити монастир. У 1960-х рештки зруйнованої церкви та корпусів розібрали, кладовище сплюндрували, а на цьому місці чиновники не придумали нічого кращого, ніж збудувати очисні споруди. У кінці 70-тих на святому місці було облаштоване ще й міське сміттєзвалище.

Як розповідає благочинний 1-го Дубенського округу протоієрей Анатолій Богданов, місцевість, де стояв Хрестовоздвиженський монастир, була особливою завжди. Настоятелі православних громад міста були знайомими із іноками обителі, котрі доживали віку на Дубенщині, разом молилися на святому місці. У 2004 році відійшов до Господа останній із насельників Хрестовоздвиженського монастиря – послушник Євстратій.

Протодиякон Іллінського храму Дубно отець Василій приятелював із цією унікальною людиною. Згадує, що чоловік рідко розповідав про сплюндровану обитель. Отець Василій як найбільшу пам’ять береже написані рукою інока Євстратія у 1997 році аркушики паперу із особливим тропарем та кондаком преподобному Іову Почаївському – так, як споконвіків величали свого ігумена у Хрестовоздвиженській обителі.

Сучасний тропар і кондак дещо відрізняються від цього рукопису. Євстратій також розповідав і про те, як трагічно склалася доля тих, хто руйнував монастир.

– Із цегли храму на честь Чесного Хреста збудували корівники на одній фермі, – переповідає протодиякон. – Там не велася худоба, не могла там жити, так і пустувала та ферма. У сусідньому селі Варковичі з цегли монастиря збудовано магазин. Місцевий священик його у свій час викупив, і тепер там облаштовано православний храм. Бачите, незвіданні путі Господні, – резюмує священнослужитель.

Стараннями світлої пам’яті благочинного Дубенщини протоієрея Миколая Моліса на місці вівтаря головного монастирського храму в рік відзначення 2000-ліття Різдва Христового було встановлено поклінний хрест, як згадку про світле минуле святого місця.

Молитва на місці сплюндрованої обителі: Хрестовоздвиженський монастир Дубно фото 3

Молитва на місці сплюндрованої обителі: Хрестовоздвиженський монастир Дубно фото 4

Традиційно православні віряни Дубенщини у день Воздвиження Чесного Хреста Господнього приїздять на місце, де стояв монастир, щоб молитвою вшанувати пам’ять його насельників.



На панахиді згадуємо поіменно спочилу братію: архімандритів, намісників, ігуменів, монашество, послушників, всіх, чиї імена вдалося з’ясувати. Кого ж немає в пом’яннику – тих імена знає Господь, – розповідає протоієрей Анатолій Богданов.



На місці, яке колись вказав світлої пам’яті послушник Євстратій, служимо молебень. Сльози навертаються на очі, коли бачиш, як сплюндрували і поглумилися над святинею, – нарікає отець благочинний.

Віримо, – каже священик, – що ті, хто подвизався тут, знайшли спокій душ у Царстві Небесному.
  
Треба зізнатись, що місцина, де колись стояла свята обитель, зараз справді виглядає гнітюче. Нестерпне амбре відходів людської життєдіяльності довершує картину. Тільки хрест, як німе нагадування про спокуту, що смиренно понесли насельники монастиря на честь його Воздвиження, мовчки височіє над усіма, хто приходить сюди. Саме цей хрест вселяє віру в те, що так само, як воскрес Розіп’ятий на ньому, так і пам’ять про святу обитель житиме у віках і відродиться в новому Хрестовоздвиженському монастирі. Хтозна, можливо наші нащадки згадуватимуть сьогоднішні дні, як ще одну сторінку в літописі обителі на честь світлого Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також