Погляд церкви: евтаназія – удаване співчуття

Днями у багатьох ЗМІ було оприлюднено шокуючу новину – в Бельгії вперше у світовій практиці була застосована дитяча евтаназія.

За допомогою зовнішнього втручання було обірвано життя 17-річного підлітка.

Прихильники евтаназії підвели під цю подію стару і вже неабияк побиту аргументацію – свідома смерть поклала край стражданням і нестерпним болям пацієнта. До цього додавались фактори неможливості лікування хворого, а також згоди його батьків на переривання життя їхньої дитини.

У світлі сказаного варто відзначити, що дана проблема вже давно вийшла за рамки радикального припинення фізичних страждань смертельно хворих людей. Очевидне формування абсолютно нових тенденцій. В цілому, їхню суть можуть описати два показових випадки. Перший стався в Голландії. У квітні 2016 року евтаназію було зроблено молодій жінці, яка страждала від серйозних психічних розладів. Другий випадок стосується знову ж Бельгії. У 2015 році 24-річна Лаура домоглася права на евтаназію через депресію, якою страждала протягом декількох років. Лікарі пішли пацієнтці назустріч, незважаючи на те, що в неї не було виявлено смертельного захворювання.

Подібна практика навіває вельми безрадісні думки. Вона не просто перекреслює унікальність кожної людини. На перший план все більш і більш впевнено виходить ідеологія прагматичної доцільності. В її рамках життя – це не безцінний дар, а набір цілого спектру можливостей, що дозволяють певний час отримувати від свого існування різні задоволення. Якщо ці задоволення недоступні, якщо твій кожен новий день наповнений наслідками смертельної хвороби або важкого психічного розладу, то, виходить, жити просто нема чого. В суспільстві без Бога ця думка може перетворитися на неухильне переконання. Особливо, якщо всесильна в уявленні багатьох медицина виносить стосовно пацієнта остаточний вердикт – «лікуванню не підлягає».

Подальше припинення відповідних мук виглядає як акт якоїсь «математичної любові», в якій людина вже не людина, а якесь абстрактне дерево, що всихає. Його доля однозначна – потрапити під сокиру. З точки зору чистої прагматики багато хто буде впевнений, що це вірно і правильно. Однак є й інший, забутий ними, шлях. Шлях, що дозволяє сухому дереву знову відчути на собі зелене листя.

Господь Іісус Христос сказав про Себе: «Я дорога, і правда, і життя» (Ін.14:6). Люблячий Бога завжди пам'ятає про це.

У 2008 році у столичному Інституті раку проходив лікування отрок Володимир. У дитини був найстрашніший діагноз, який тільки може бути – саркома Юінга. Більш того, у нього були виявлені метастази в легенях.

З медичної точки зору Володимир вважався абсолютно «безперспективним».

Батьки Вови не змирилися з вердиктом лікарів і повезли дитину у Почаївську Лавру. Там вони всі старанно молилися Богу і постійно вдавалися до рятівних Таїнств Церкви – сповіді, причастя, соборування.

Господь їх почув – Володимир повністю зцілився. Від смертельної хвороби не залишилося й сліду.

Враховуючи сказане, можна сміливо стверджувати – евтаназія наповнена удаваним співчуттям. І є зухвалим і безрозсудним викликом Богові, який є джерелом усякого життя і для якого немає нічого неможливого.

Аіф