Від чого відмовився Іоанн Пророк

Відмовився він від можливості жити у палаці Ірода у великій шані. Євангеліє хоч і скупо, але досить виразно говорить нам про ставлення Ірода Антипи до Іоанна Пророка: «Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи,він дуже бентежився», а навіть більше – «але слухав його залюбки» (Марк 6:20)

Чотири ключових слова – БОЯВСЯ, БЕРІГ, СЛУХАВСЯ і робив це ЗАЛЮБКИ. А міг би, ймовірно, отримати користь зі свого становища, знаючи ставлення до нього царя. І була б у нього маса виправдань на цей рахунок. Ірод слухав і боявся Іоанна, почитав за святого – значить, міг чимало доброго зробити для храму, для проповіді, для виховання благочестя народу. Під впливом слова Іоанна цар міг би задуматися про своє життя, і може, навіть, з часом покаявся би у своїх гріхах.

Крім того, від Пророка навіть не вимагалося виправдовувати шлюб царя, потрібно було тільки не викривати Ірода щодо цього шлюбу. Так і дивись, і Іродіада б своє ставлення до нього змінила. Позиції Іоанна зміцнилися б наскільки, що він напевно став би другою людиною після царя у цій частині Палестини. А це, знову ж таки, нові можливості та інш.

Але...Іоанн – Пророк. І він, як ніхто інший, знає, що є стани, в яких не можна бути «трохи». Наприклад, жінці не можна бути трошки вагітною. Вона або вагітна, або ні. Не може мочалка бути трохи у воді і трохи сухою. Вода, крапля за краплею, проникає в кожну її частину, і вона вся буде мокрою.

Так само не можна людині бути трошки з Богом і трошки з гріхом. Якщо людина з миром, то мир поступово заповнює кожну пору його душі. І Іоанн це знав. Гріх він називав гріхом, і ніяк інакше. Навіть коли це не вигідно, не розумно, не політкоректно, не дипломатично і таке інше. Пророк – це той, хто проголошує волю Божу. За це слідування волі Божій він і позбувся голови. Ставши при цьому не другою людиною після царя, а першою. І не в земній ієрархії, а в небесній. Іоанн Предтеча вінчав собою сонм пророків Старого заповіту. Він став на вершині цих старозавітних сходів, що ведуть на небо.

Доля Ірода, Іродіади та її дочки Соломії показова і повчальна. Ірод скоїв страшний злочин та в той же час це усвідомив. Убивши на п'яну голову праведника, не бажаючи від гордині відступити перед товаришами по чарці від своєї обіцянки, він втратив і свою голову. Дізнавшись про справи, які робить Іісус Христос, Ірод почав розповідати всім, що це воскрес Іоанн Предтеча, якого він убив. Страх і паніка від вчиненого мучили його.

Закінчили життя Ірод з Іродіадою плачевно. У забутті, на околиці імперії, будучи засланими туди римським Імператором Юлієм Цезарем. Обидва загинули похованими живцем у землі.

Ще задовго до цього Іродіада отримала на блюді голову своєї дочки Соломії. Та переходила взимку через річку Сикоріс, під час льодоходу, і, провалившись під лід, так і не змогла вибратись. Голова її залишалася нагорі, а рухомий лід поступово перерізав Соломії горло. В цей час її тіло, яке пізніше так і не знайшли, здійснювало ті ж рухи, що і під час танцю на бенкеті Ірода.

Історія страшна, але повчально-напутлива. «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» – цей фразеологізм якнайкраще відноситься до Правосуддя Божого. Божа Правда така, що вона пам'ятає і знає навіть те, що не знає жодна людина на світі. Не розуміючи цього, люди часто кажуть: «Господи, ну доки, куди ж ти дивишся, чому ти мовчиш, чому не караєш?» Історія нас вчить – потерпіть, зачекайте, не поспішайте, всьому свій час. Не відразу ж принесли слідом за головою Іоанна Предтечі голову Соломії, але... її принесли.

Бог нам тихо і з любов'ю каже: «Почекайте...почекайте, і ви побачите...». Побачите, що буде у вічності з усіма тими, хто проливає безневинну кров, хто робить на ній «бізнес», хто будує кар'єру, затоптуючи долі інших людей, хто служить злу і давно забув про Бога.

«Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується! Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його. Я Альфа й Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець». (Одкр 22:11-13)