V православний молодіжний фестиваль «Фенікс - 2016»: жодного дня без радісних відкриттів

У Вінницькій області, біля підніжжя одного з найдавніших в Україні Лядівського скельного чоловічого монастиря над Дністром, з благословення правлячого архієрея Могилів-Подільської єпархії УПЦ митрополита Агапіта з 9 по 16 серпня пройшов V православний молодіжний фестиваль «Фенікс-2016».

Спілка православних журналістів попросила його організаторів після закінчення заходу розповісти нам про свої враження. З отриманої від них на днях інформації можна зробити висновок, що зліт православної молоді, хоч і не був таким численним, як у минулі роки, зате був наповнений, як завжди, пізнанням православного світу, морем емоцій, новими знайомствами. А, втім, слово тим, хто доклав чимало зусиль, щоб цей фестиваль відбувся й пройшов на належному рівні. Знайомтесь – духівник фестивалю, протоієрей Сергій Корженко.

«Ось і закінчився наш фестиваль "Фенікс". Здається, ще вчора ми ставили намети і збирали разом з волонтерами дрова для першого багаття, а вже сьогодні підкладаємо останні дрова у вогнище, яке стало для нас сімейним, вогнище яке гріло і годувало нас біля стін тисячолітньої обителі на берегах Дністра. Та пам'ять не зітре вражень від нашої першої зустрічі, смак першого звареного на вогнищі борщу, незабутні відчуття від сплаву на катамаранах, запального майстер-класу з танців, від курсу виживання, що відкрив нові горизонти наших можливостей, і багато-багато чого іншого. Пам'ять буде оживляти в нашому серці і проникливу молитву в стінах древньої обителі, причастя Самого Христа через прийняття Його Плоті і Крові на Божественній літургії, занурення у священне джерело на схилі монастирської гори, хода зі зробленим нами хрестом у хресному ході на Іосафатову долину і спільне встановлення там Образу перемоги Христа над смертю. Це все буде в пам'яті і в наших серцях. А в душі буде бажання знову повернутися сюди, і, вставши в коло біля загального вогнища, побачити в його полум'ї воскресаючого Фенікса – символ Христового воскресіння і повернення нашого спілкування у Христі, нашої єдності у Господі, нашого подолання самих себе заради ближнього, заради Бога!».

А ось про що написала на адресу СПЖ співорганізатор фестивалю, волонтер православного проекту УПЦ «Молодість не байдужа» Єлизавета Плонська.

Біля самого кордону з Молдовою нас зібралося 20 абсолютно різних молодих людей, що з'їхалися з різних куточків України – Київ, Вінниця, Харків, Почаїв, Одеса, Чернівці, Чернігів. 20 душ, що не мають між собою з першого погляду нічого спільного, до кінця табору жили однією дружною сім'єю, де кожен за своїм власним бажанням, часто непомітно для себе, обрав заняття, яким служив спільній справі – життю в таборі. Єдине, що майже не зазнало змін – це програма.

День підготовчий. Заїзд волонтерів. Приїхавши на місце, виявили Андрія, який приїхав за 2 дні до початку табору порибалити. Встановили два великих намети, люб'язно наданих настоятелем Лядівського монастиря о. Антонієм, за що йому окрема подяка. В один склали катамарани, спорядження для табору, генератор. Другий розгорнули для людей, у кого не було своїх наметів. Потім – невигадлива вечеря.

День перший. Після ранкової молитви отець Сергій освятив табір і окропив всіх нас святою водою, принесеною з монастиря. Проявилися перші охочі до того чи іншого заняття. Олексій та Максим почали облаштовувати багаття.

Танюша з дівчатками заходилися куховарити, ну просто дуже смачно. Вова, який спочатку сказав, що приїхав відпочити і нічого не буде робити, зголосився ходити за свіжим парним молоком, а також їздити на велосипеді до магазину за продуктами з моїм племінником Дімою, для якого став "вусатим нянем".

Провели майстер-клас з виготовлення Хреста для Хресного Ходу в Іосафатову долину. Хлопці завзято взялись за справу, і Хрест вийшов, на мій погляд, чудовий.

Потім дружно вирушили зануритися в святе джерело біля підніжжя скельного монастиря. Після цього з'явилося відчуття великого припливу сил і якось на душі стало світліше. А ввечері біля багаття всі разом співали пісні під гітару.

День другий. Сплав. Через те, що ця територія межує з Молдовою, довелося для організації сплаву познайомитися з прикордонниками і проводити захід під їхнім контролем.

Місця просто дивовижної краси, тиші, спокою і величі. Спочатку ми змагалися на катамаранах, але потім склали весла і просто насолоджувалися відпочинком, а річка, досить швидкоплинна, несла нас сама.

Широкий і глибокий Дністер, на превеликий подив, у деяких місцях, іноді навіть посеред річки, був настільки дрібний, що ми сходили з катамаранів і ходили, збираючи красиві камінчики.

День третій. Різдво святого Миколая. Свято табору.

Незважаючи на пізнє повернення, вранці на Літургію пішли буквально всі, що для мене особисто стало приємною несподіванкою. Адже ніхто нікого не кликав, враховуючи втому попереднього дня. Взагалі, необхідно зауважити, що в таборі всі вибиралися з наметів досить рано, і вдень у них ніхто не валявся, як, наприклад, мені доводилося спостерігати раніше в інших таборах. Всі були зайняті чимось корисним.

Після Літургії і сніданку був брейн-ринг. Розділилися на кілька команд, і кожній роздали заздалегідь підготовлені питання на знання Святого Письма. Перемогла команда на чолі з семінаристом Богданом. Ну що ж, одного семінариста на всі команди не розділиш, тому ми від душі привітали переможців, а кожен для себе дізнався щось нове і корисне для душі.

Після обіду наш фахівець з виживання Максим вчив, як поводитись в екстремальних умовах. Мені найбільше сподобалась така штука, як кресало.

День четвертий. Після сніданку був чудовий квест від Каті. Завдання – скласти євангельську фразу з окремих слів. Вони були надруковані на стрічках і розвішані довкола табору на деревах. Ми ці стрічки зібрали і склали потім з цих слів Євангельську фразу: "Приидите ко мне вси труждающиися и обременении, и аз упокою вы: возьмите иго мое на себе и научитеся от меня, яко кроток есмь и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим: иго бо мое благо, и бремя мое легко есть". Дякую, Катю, за підготовку цього змагання.

Після обіду був майстер-клас від спеціаліста по виживанню Максима з надання першої медичної допомоги, де кожен по черзі побував у ролі рятувальника, Адже дивитись – це одне, а надавати допомогу самому – зовсім інше. Дізналися для себе дуже багато корисного.

День п'ятий. Майстер-клас з танців від дуже гармонійної пари – Дмитра та Олени.

Було дуже весело. Довго танцювати не змогли – втомилися. Зрозуміли, що нинішній молоді потрібно більше займатися фізкультурою і спортом.

Після обіду – вечірня служба, підготовка до Причастя. Увечері біля багаття засиділися до ночі за захоплюючою грою "асоціації", під час якої по черзі загадували кожного граючого і за асоціаціями гравців відгадували, хто ж це. Грали довго, кожен хотів бути загаданим і почути про себе думку інших. Як-не-як, за 5 днів вже придивилися один до одного.

День шостий. Після сніданку – цікава бесіда з отцем Сергієм про проблеми громадського життя і не тільки, про нагальні питання, яким, здавалося, не буде кінця.

Після обіду була велика екскурсія по Лядівському скельному чоловічому монастирю, якому вже більше 1000 років і який заснував  преподобний Антоній Печерський на шляху зі Святої гори Афон до Києва.

Ми з цікавістю дізналися, що саме тут з'явилися перші християнські поселення в нашій країні, що тут віками точилася боротьба за православ'я. І зараз в цьому монастирі дбайливо зберігають православні традиції нашого народу.

День сьомий. Всім нашим дружним колективом приїхали в Іоасафатову Долину.

Це був день, коли туди прийшов великий Хресний хід. Повинна сказати – дуже благодатне місце. Була спільна молитва і Літургія.

Після Літургії встановили свій Хрест з іконою св. Миколая. Там просто божевільна енергетика. Усі почувалися чудово. Дякували Богові за те, що дав друзів, життя, здоров'я та багато-багато іншого.

Це був останній захід нашого фестивалю. Пора збиратися додому, але ж так не хотілося. Що тут сказати... Дивні справи Твої, Господи, Слава Тобі! Дякую і св. Миколаю. Дякую і всім, хто допомагав в облаштуванні табору, в організації фестивалю. І Владиці Агапіту, який благословив його, і програмісту Віталію, і дизайнеру Віці, і багатьом іншим. Що було далі?

Далі шестеро учасників нашого фестивалю 19 серпня приєдналися до прочан щорічного традиційного Хресного ходу з Кам'янця-Подільського до Почаєва, в якому ми трималися разом і потоваришували ще більше, але це вже зовсім інша історія...



СПЖ дякує організаторам фестивалю «Фенікс за надані фотографії