Тут люблять людей і Бога: 4-й з’їзд Рівненського благочиння зібрав друзів
Нас зустрів молодий чоловік. Дуже молодий. Ну дуже-дуже молодий чоловік. Знайомтесь: сину отця Сергія із с. Сухівці, Максиму, виповнилося три роки. На з’їзді він уперше. Отець Сергій ставиться до хлопчика, як до рівного собі, і малюк, вочевидь, цим пишається. Принаймні з нами він розмовляв поважно і впевнено.
— Я вважаю, що це вже маленький мужчина, — каже отець Сергій, — і щоб допомогти мамі, яка зараз із другим маленьким мужчиною, йому рік, я забрав Максима із собою.
Маленький мужчина був небагатослівним:
— Ну як, сонечко, тобі тут подобається? — Так! — Ночуєш із татом у наметі? — Так! — А що ти ще робиш? — Все!
Такі вони — трирічні мужчини… Утім, у Максима тут є компанія. Ще одні наші співрозмовники — сім’я отця Олексія з Рівного. На молодіжному з’їзді вкупі вся родина і трійко діток — 9-річна Іларія, 6-річний Іринарх і трирічний Аристарх.
— Минулого року, — розповідає отець Леонід, — ми залишали найменшого нашого, Аристарха, із бабусею. Цього року приїхали всією сім’єю. Це гарна нагода, по-перше, побути усім разом, таке випадає не часто, а по-друге, особливих труднощів, в принципі, нема — старші діти бавляться самі, а Аристарх від них теж не відстає. Ми, чесно кажучи, думали, що буде тяжко, але слава Богу, все добре.
— Мені тут взагалі найкраще, — долучається до розмови матушка Ірина — тендітна жінка із сонячною посмішкою, яка практично не відрізняється від підлітків довкола. — Головне, що від кухні відпочину, а так все гаразд, за все Слава Богу, — сміється вона.
Малий Аристарх нас здивував найбільше — щойно гасав довкола, допитливо зазираючи у кожну шпаринку, терпляче слухав Правило до Святого Причастя, а от уже солодко спить на руках отця Леоніда.
Сьогодні у таборі панує особлива атмосфера. Коли ми приїхали, якраз читалися канони перед Причастям.
— Пообіді відправлять вечірню, а завтра вранці служитиметься Божественна літургія, — розповідає благочинний Рівненського району, протоієрей Валерій Капітанюк. — Попередні роки ходили Хресною ходою до сільського храму, а цьогоріч на території наметового містечка є свій храм-намет.
Тож завтра усі учасники з’їзду, а це — ні багато, ні мало — 91 молода людина та близько 40 священиків, разом приступлять до Таїнств Сповіді та Святої Євхаристії.
Отець благочинний — беззаперечний авторитет не лише для духовенства, а й для молоді Рівненщини. Напевне, саме його суворій дисципліні і по-батьківськи уважному ставленню табір завдячує зразковим ладом та бездоганною організацією. Здається, що навіть дощ у наметовому містечку молодіжного з’їзду Рівненського благочиння йде за розкладом, встановленим отцем благочинним.
— Не було такого року, щоб я звідси відлучався хоч на якийсь час, — зізнається отець Валерій. — Ще у неділю ми молилися у своїх храмах, служили молебні, щоб Господь благословив наші починання. А в понеділок вже о 6 ранку ми з духовенством були тут. Ще до приїзду молоді поставили великі намети для трапези, потім допомагали розташовуватися учасникам. Коли всі з’їхалися — відслужили водосвятний молебень, освятили храм-намет та усю територію табору, — розповів священик.
Щороку учасники з’їзду відрізняються,— пояснює отець благочинний:
— Є такі, їх приблизно третина, які й самі чекають з’їзду, і нас, священиків, тримають у тонусі — коли вже настане цей день? Ще частина здивовано споглядає на це все, що тут відбувається, але за день втягується, і з задоволенням включається в життя з’їзду.
Щодня у таборі — 25 священиків. Зрозуміло, що все духовенство благочиння не може одночасно залишити парафії — комусь треба поховати, комусь похрестити, у когось є нагальні справи по господарству — надворі гаряча пора жнив, але участь у з’їзді беруть всі священики благочиння віком до 60 років.
— Прийшли і взяли у мене найдорожче — інтерв’ю, — сміючись, починає розмову отець Роман, координатор з’їзду впродовж трьох років, і одразу поправляє нас: — Тут не діти, прошу зауважити, тут — молодь.
Як розповів священик, тема цьогорічного з’їзду «Сім’я як оплот міцної віри та державності» розбита на 8 допоміжних підтем: «Скромність і совість — це не комплекси», «Стосунки хлопця і дівчини до шлюбу», «Таїнство Шлюбу і стосунки чоловіка і дружини», «Святі отці про сімейне життя», «Формування стосунків в чистоті, керуючись любов’ю», «Содомія як згуба для майбутнього людства», «Третій зайвий у сім’ї, окрім духівника». Теми для розмов, як бачите, не прості, але цікаві. Над їх висвітленням працює, за традицією, троє священиків, і рідко коли розмова перетворюється у лекцію. Як розповідають самі учасники з’їзду — це жваві обговорення, бесіди, що допомагають залучити до участі в них навіть найпасивніших. Хоча пасивних молодих людей ми у таборі не бачили. Життєрадісні, усміхнені, непосидючі — їх хочеться фотографувати. Зупинись, мить, ти прекрасна — це про учасників з’їзду.
Зазирнули ми і на імпровізовану кухню табору. Отець Ростислав (найголовніший начальник, як жартома звуть його отці) та його помічниці (жіночки-волонтерки із Новоукраїнки) зустріли нас посмішками і запросили, замість коментарів, приєднатися до спільної трапези і скуштувати страви. Сьогодні середа, тому меню пісне: гаряча ароматна уха з червоною рибою, пшенична каша, величенький шматок смаженої рибки, духмяний чай та медове печиво. А ще м’який хліб із хрусткою скоринкою та свіжі овочі. Вприкуску з п’янким повітрям соснового лісу все це смакувало по-особливому.
— Традиційно у четвер діти причащаються, — розповідає отець Ростислав. — Щороку ми намагаємося їх потішити у цей день чимось особливим. Завтра приготуємо домашній пиріг на молоці зі свіжими ягодами, родзинками. До борщу будуть пампушки з часником, — наганяє апетит священик.
Про популярність з’їзду у благочинні говорить і той факт, що його учасники проходять свого роду кастинг: тим, хто раніше «відзначився» поганою поведінкою, наступного року сюди зась. Софія вже не вперше на з’їзді. Щороку, розповідає дівчинка, вона по-особливому чекає цих днів:
— Для мене це подія, яку я чекаю цілий рік. Ми приїжджаємо сюди великою дружною компанією із приходу, тому нам добре тут. Щороку організатори придумують щось нове і цікаве. Дасть Бог, наступного року приїду знову.
Олександра із Малого Житина каже, що цьогоріч чекала дня «Х» із нетерпінням:
— На цьому з’їзді багато нових облич, ми підрахували, що майже половина учасників. Але всі уже перезнайомилися між собою. Класно, що є такі місця, де вміють зацікавити. За цілий рік назбирується багато питань, а тут їх можна задати, отримати доступну і вичерпну відповідь.
Дмитро тут уперше. У з'їзді юнака приваблює поєднання спортивних ігор та проживання на природі з пізнавальними бесідами:
— Я багато читаю, — каже юнак, — але тут священики розповідають доступно про речі, які ти не прочитаєш у книгах. Можна спитати про все на світі, і здається, в них є відповіді на всі питання, — сміється наш співрозмовник.
Вже перед від’їздом ми розмовляли із командою «Без ГМО» (учасники поділені на команди, і кожна має власну назву) і спробували спровокувати молодих людей питанням, чи то пак твердженням, що зараз масово тиражується у соцмережах. Мовляв, Православ’я — це сіра релігія старих бабусь. Помруть бабусі, а з ними і Православ’я відійде. Нам було цікаво, як відреагує на таку відверту провокацію молодь. Зізнаємось, були готові почути будь що, але відповідь прозвучала просто і чесно — до мурашок:
— Я вважаю, що Православ’я — релігія вічна, як Бог, — почала одна з дівчат.
— І воно не може померти з бабусями, — насупивши брови, продовжив її сусід.
— А хто взагалі таке вам сказав?
— Хіба ви навіть по нашому табору не бачите, що Православ’я близьке для молоді?
— Нам не нудно і не сумно, — підхопили молоді люди.
— Тут цікаво, ми однодумці. Нам добре разом, — посипались аргументи зусібіч.
Дорогою додому ми ділилися враженнями і були одностайними в думці: така молодь — це не просто майбутнє, це — вже сьогодні і завтра нашої Церкви. Упевнене завтра. І нехай усі ті, хто захлинається від власної люті у постах фейсбука, видаючи гнівні тиради про «задурених московськими попами бабів», які і є основою нашої Церкви, — нехай вони подивляться в очі цій молоді. А вона, будьте впевнені, погляду не відведе.
br>
0
0
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Читайте також
Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла
02 Листопада 17:12
Що не досказно у притчі про сіяча
26 Жовтня 17:00
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
26 Жовтня 16:22
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
26 Жовтня 09:41
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
24 Жовтня 22:40
Зона – це світ померлого Бога
19 Жовтня 13:04