Як готуватися до Таїнства Вінчання?
Усі ми чекаємо літа. Це гарний період проведення вільного часу. Хтось планує відпочинок, хтось подорожі та відпочинок дітей у таборі, а також одну з найголовніших подій життя – весілля. Саме літня пора є найбільшим періодом проведення урочистостей: прекрасна погода, теплі вечори, квітуча природа. Усі ці фактори сприяють доброму проведенню події, що має стати початком створення нової сім’ї.
Підготовка до весілля, як ніколи, потребує уваги та часу – вибір кафе чи ресторану, запрошення гостей, замовлення музики, фото- та відеооператорів, тамади. Усі ці справи займають не тиждень і навіть не місяць кропіткої підготовки. Багато місяців іде збір коштів, різноманітні замовлення, не тільки для того, щоб зробити цей день незабутнім, але й для того, щоб усім родичам та друзям показати усю велич великого святкування події, так би мовити, – у нас найкраще.
Але ми забули найголовніше – те що й робить весілля не просто знайомством та святкуванням двох родин, а таїнством. На жаль, уся маса готувань та прагнень зробити краще усіх, часто переходить і на вінчання. Вибрати найгарніший собор і не важливо, чи він православний чи ні, головне, щоб було красиво і не так, як у всіх. Тому часто доводиться споглядати як православні християни прагнуть обвінчатись не у православному храмі, а припустімо, в католицькому костелі. Виправданням цьому є слова, що це креативно, модно, не так як у всіх.
Другою проблемою є саме ставлення до Таїнства. Адже в наш час люди, які приходять у храм, починають вести себе так, ніби вони прийшли на урочисту церемонію у звичайнісіньку, гарну, тронну залу, де не є обов’язковим вникати у те, що відбувається, не треба ставати співмолитвеником зі священством та молодою парою, є місце для жартів, кепкування, несерйозності з боку гостей, і це те, що доводиться споглядати священику, з кожним разом дедалі більше.
Звичайно, не можна рівняти усіх, під одну лінійку, але тут треба мати бажання вникнути у суть проблем та недосконалостей, що можуть перетворити вінчання у простий, формальний обряд.
Що ж, почнемо з підготовки. Розуміючи те, що більшість людей знають, як зробити певний мінімум підготовки до вінчання, хотілося би все таки віддати належне правилам, які мають на меті в чистоті та молитовному подвизі підійти до єднання в одне ціле.
Найперше – це сповідь та Причастя. Так, коли ми приходимо і кажемо, що є бажання узяти шлюб та обвінчатись, священик відразу має дізнатись, чи немає перепон для звершення Таїнства, яку дату мають бажання обрати молодята та звичайно вказати, що за тиждень до вінчання вони мають прийти та взяти участь у Божественній Літургії, приступивши до Святих Христових Тайн. Цікаво споглядати реакцію молодої пари на це правило; воно звучить, як обов’язок, – треба, значить треба. Доведеться викроїти дві-три години свого дорогоцінного часу, для того, щоб виконати ще одну «умову», що стоїть між молодятами та вінчанням. Саме так, умову, тому що, якби священик та тато з мамою цього не говорили, відсотків шістдесят не прийшли би перед вінчанням до храму на Літургію.
Ще один момент чітко вказує на те, що для деяких молодят, вінчання стає певною галочкою у довжелезному списку перед початком сімейного життя. Відкладання сповіді та Причастя на останнє прохання про те, чи можна це звершити у різних храмах, але ж друзі, невже, за великий проміжок підготовки, ви не знайшли часу між репетицією весільного танцю та складанням меню, годину-другу для того, щоб прийти до храму та, прийнявши у себе Тіло і Кров Спасителя, попрохати у Нього заступництва, мудрості та благословення на майбутнє сімейне життя?
Якщо ж дивитися на частини Таїнства Вінчання, помічаємо, що спочатку йде обряд обручення, який колись не був з’єднаний, а відбувався за півроку, або рік до самого Таїнства. Після проведення обряду, майбутні чоловік та дружина, іменувалися нареченим та нареченою і жили під одним дахом, як брат та сестра. Вони вчилися жити разом, йти на поступки, миритися характерами і як тільки минав випробувальний термін – йшли до вівтаря для того, щоб перед Богом та у присутності великої громади звершити саме спільну молитву, адже будь-яка людина, яка є присутньою на вінчанні, стає безпосереднім учасником найсильнішої, спільної молитви усієї Церкви за щастя та любов майбутньої християнської сім’ї. Звичайно ж обряд обручення міг бути розірваним, якщо випливала інформація, що хтось із наречених уже давав обіцянку одружитися іншій людині, якщо ж так ставалося, це закінчувалось не тільки розривом обручення, але й серйозним грошовим штрафом для винної сторони.
Що ж, від матеріального до духовного. Переходячи до самого змісту Таїнства, людина має чітко зрозуміти, що Боже благословення зійде тоді, коли цього забажають люди, тому ми знову поринаємо у практику робити за модою, як у фільмах, у гарних, віршованих клятвах, присягах, зроблених на очах сотень людей. Але Православна Церква не йде за тим, що модно, вона йде за Тим, у кого правда, а це – Господь, Який чітко вказує своїм учням про те, що слова наші мають бути: так-так, ні-ні, а все інше від лукавого.
Тому у православному вінчанні ніхто нікому не дає клятв або присяг, є тільки вільне волевиявлення: "Чи маєш ти, благу та невимушену думку?". Всі ці правила зводяться до того, що людей можна поєднати тільки любов’ю. Якщо ж любові немає, то скільки б людина не присягала та не клялась на хресті та Євангелії у тому, що буде вірною в шлюбі – це ні до чого не приведе, а тільки наведе на себе ще більший гріх, тому що клятвопреступники не наслідують Царства Небесного.
«Господи Боже Наш, славою і честю вінчай їх». Саме такі слова є основною тайнозвершуючою формулою, що говорить священик, підіймаючи руки до гори. Ще один доказ того, що вінчання – не просто гарне видовище, а здійснене самим Богом єднання люблячих сердець. Це підтверджує святе Письмо – «те, що Господь з’єднав, того людина хай не розлучає». У цьому виражається велика Божа благодать, що через руки священика сходить від Самого Господа, наскільки це складно, наскільки відповідально, уявити собі це просто не реально.
Далі ж ідуть символи, що підказують, що у шлюбі все не так просто, будуть спокуси, випробування, і тому навіть вино, яким священик пригощає молодят, має своє велике значення: усе, що робить сім’я, має питися з однієї чаші, а вино – це саме те сімейне життя, яке є і терпким і п’янким, також воно є солодке та гірке, і це ми маємо зрозуміти не тоді, коли вже куштуємо його, а коли тільки вирішили з’єднати своє життя з тією єдиною половинкою.
Єднання сім’ї не має ніякого терміну придатності, це єднання є вічним, що символізують вінчальні каблучки, у яких немає початку і кінця. Троєкратне ходіння навколо аналою, з поклонінням святому престолу, означає початок та вічність дороги з поданням руки одне одному, переборюючи усі спокуси.
Усе вінчання своїм символізмом та молитвами хоче привести до того, що перед нами утворюється не просто нова сім’я, перед нами створилася, нова, маленька Церква, у якій є свій глава, як головний молитвеник свого роду, та маленький «клірос» із прихожанами – дружина з майбутніми дітками, яким треба буде вести одне одного до спасіння.
Що ж, закінчується Таїнство, але не закінчується його дія у нашому житті, тому дуже дотепно чути термін, що набирає великої популярності у нашому сьогоденні – церковне розлучення. Чому дотепний? Тому що деякі псевдоправославні конфесії вирішили нехтувати тим правилом, яке дав Спаситель: «що Господь з’єднав, того людина хай не розлучає» (Мф. 19, 6). Тому людям варто знати, що у Церкві не може бути такого обряду, як церковне розлучення. Може бути тільки обряд другошлюбності, а також, із благословення правлячого архієрея, – дозвіл на повторне вінчання. Дається він тільки у тому випадку, коли одна зі сторін ніколи не вінчалася.
Споглядаючи усі складні нюанси, наші душі мають чітко зрозуміти, що Таїнство Вінчання є саме тією дорогою сімейного життя, у якій є початок, але немає кінця, є відповідальність, але не має бути нарікань, тому готуючи себе до одруження та єднання з другою половинкою, варто особливо готуватися та розуміти, що вінчання – це не є годинна справа у списку справ, які маємо зробити під час весілля, це велике, благодатне Таїнство, у якому Сам Бог бере за руку наречену, даючи у руки главі сім’ї і, за допомогою Святого Письма, благословляє любити одне одного так, як Він возлюбив кожного з нас, віддавши життя Своє, щоб усілякий, хто віритиме у Нього, був спасенний.
