Навіщо причащати дітей?
Плач, температура, кашель, недоспані ночі… Ці слова, а точніше переживання від них, надзвичайно знайомі молодим батькам… Нині матері в кабінеті лікаря хором, наче скоромовку, промовляють: «Я вчасно даю вітаміни, тримаю ноги в теплі, стежу за одягом і таке інше… Чому ж хворіє моя дитина, лікарю?» Лікар знизує плечима і прописує цілу купу різних вітамінів та ліків. Гаманець усе більше і більше відчуває хвороби дітей. Які там гроші – здоров’я важливіше!
Так, це правильно. Якщо здорова дитина, то й батьки щасливі. А як жили люди колись без вітамінів, без сімейних лікарів, без щеплень, без йогуртів? У давнину батьки багато працювали, мало приділяючи увагу своїм кровинкам, і вони менше хворіли. На допомогу у вирішенні цієї, на перший погляд, важкої ситуації приходять люди з досвідом. Старше покоління пам’ятає часи, коли не було мобільних телефонів, комп’ютерів та Інтернету… А люди замість кафе, кіно й різноманітних гулянок ходили в православний храм. Саме там діти отримували сили для боротьби з хворобами.
Батьки XXI століття, дбаючи про фізичне здоров’я, зовсім забули про духовний стан своїх чад. Через атеїстичне виховання ми віддалилися від церкви Божої, зреклися наших багатовікових християнських традицій. Внаслідок цього в багатьох людей виникла духовна порожнеча, яка поступово почала оволодівати ними. Через повсякденні клопоти ми часто забуваємо про Бога: молитися, відвідувати храм, багато грішимо, не сповідаємося і не причащаємося. Хоча саме духовні хвороби (тобто гріхи) є прямою причиною наших фізичних недугів. Якщо болить рука чи нога, людина може залишатися веселою і щасливою… А ось коли болить душа, то ніби руки і ноги цілі, а світ не милий.
Сповідь і причастя є духовними «підкріплювачами», які дають наснагу і впевненість у наступному дні. Та ми забули це, так і життя проходить. А між іншим, через це виникають різні негаразди, хвороби, сімейні непорозуміння тощо. Церква Христова завжди наголошує, що основною причиною всіх негараздів є гріхи, які чинить людина. Церква завжди закликає до спасительних таїнств, якими лікує і гоїть душевні рани. Кожний знає, що Бог допомагає людям, які мають щире і чисте серце.
Але Господь не допоможе, доки людина буде свідомо продовжувати грішити, творити зло і не буде каятися.
Для чого ж причащати дітей? Історія церкви розповідає нам про одну подію, яка сталася на початку IV ст., в одній зі східних римських провінцій. Там жив пресвітер Епіктет. За чистоту свого життя він отримав від Бога дар творити чудеса: повертав зір сліпим, виліковував прокажених і виганяв бісів з одержимих. Одного разу до нього привезли тяжкохвору п’ятнадцятирічну дівчину. Її батько, видатний державний сановник, припав до ніг святого з благанням, аби священик зглянувся над його горем, бо його єдина дочка хвора вже три роки і не може поворухнути жодною частиною тіла. Преподобний Епіктет перейнявся співчуттям до нещасного батька і старанно молився Богу про його дочку. Потім він помазав святим єлеєм хвору, яка відразу ж отримала зцілення і самостійно стала на ноги. Її ж батькові святий Епіктет сказав, що якщо він хоче, щоб у його будинку ніхто не хворів, то повинен з усіма своїми домашніми щонеділі причащатися Божественних Таїн Тіла і Крові Господа Ісуса Христа, попередньо очистивши своє серце належним чином (тобто посповідавшись).
У всьому світі люди хворіють, страждають, вмирають і всі рішуче шукають одужання. Нам важко визнати, що причина захворювань – у нас самих, у наших гріховних вчинках, хоча про це ясно і багаторазово говориться в Священному Писанні.
Для чого посилаються хвороби тій чи іншій людині? Очевидно, якщо людина переносить їх з радістю – то для нагороди; якщо замислюється – то для напоумлення, а якщо тяготиться – то для покарання. Виникає хвороба не з волі Бога, який вирішив покарати людину за її гріхи. Вона з’являється як результат гріховних справ самої людини, що визначається свободою вибору.
Батько завжди може покарати дитину за ігри з вогнем. Якщо ж дитина не слухає батька, він має переконати її, що вогонь небезпечний. При цьому слід дати їй можливість злегка обпектися. Приблизно так само, як вогонь і біль, співвідносяться гріх і хвороба. Чи є приємним фізичний біль? Зрозуміло, що ні. Але добре, що людина його відчуває, оскільки біль попереджає про «ушкоджувальний» фізичний вплив на тіло, тобто травму. Ці всі болячки змиваються кров’ю і тілом Христовим, коли ми, усвідомивши, що хворі, йдемо до Бога за зціленням.
Буває й так, що дітей причащають, а вони все одно хворіють. В цьому випадку слід свою увагу звернути на батьків, які не причащаються і не сповідаються. Потрібно приходити до Причастя усією сім`єю. Адже, якщо причащати своїх дітей, а самим не причащатися – то стаємо подібними до людей хворих інфекційною хворобою, які лікують своїх дітей, але при цьому самі залишаються хворими… і тільки малюки видужують, проходить короткий термін часу і діти знову заражаються від своїх батьків.
Завдання старших полягає не тільки в тому, аби забезпечити дітям фізичне існування, але насамперед – духовно виховати їх, відкрити їм дорогу до Бога. Якщо не приводити дитину у храм, не вчити її жити благочестиво, то значить, ми перешкоджаємо їй приходити до Христа. І в цьому – наш найголовніший гріх, який лягає і на наших дітей.
Святі отці завжди закликають: «Хочеш виховати свою дитину – виховай спочатку себе». Про дитячі хвороби так пише в одному листі преподобний Амвросій Оптинський: «Не варто забувати і теперішнього часу, в якому і малі діти отримують душевні пошкодження від того, що бачать, і від того, що чують, і тому потрібне очищення, яке без страждань не буває; очищення же душевне здебільшого буває через страждання тілесні... Подивіться: і самі немовлята не без хвороб чи страждань переходять у майбутнє життя?» Важко бачити страждання дітей. Але чи знаємо ми, що в деяких випадках винуватцями цих страждань буваємо ми самі? Одного разу до старця Амвросія підійшов селянин, на руках у якого бився біснуватий хлопчик, і попросив старця про зцілення дитини.
– Чуже брав? – Суворо запитав старець.
– Брав, грішив, отче, – відповідав селянин.
– Ось тобі і кара, – сказав старець і відійшов від нещасного батька.
Страждання невинних дітей так пояснюються святим Нифонтом, єпископом Кіпрським: «Багато хто у світі... у гріхах своїх не каються і про душі свої не піклуються. З цієї причини Господь і карає як дітей, так і самих батьків різними бідами, щоб хворобою дітей очистити батьківські беззаконня і змусити самих батьків принести покаяння і тим виправдати їх на Страшному Суді Своєму...»
Тому при стражданні дитини слід питати свою совість: чи не є хвороба малюка карою за мій гріх? Часто єдиним дієвим засобом, що служить для одужання дитини, є покаяння її батьків.
Розглянувши все вищесказане, можна дійти висновку, що ми, люди, не хочемо розлучатися з гріхом, а шукаємо тільки можливості ухилитися від його наслідків, від плодів гріха. Ідеально цю позицію формулюють алкоголіки: «Ти, лікарю, зроби так, щоб у мене печінка не боліла, а випивати щоб я міг. І будеш ти мені найкращий друг і товариш». Але при уважному розгляді виявляється, що наявність гріховного бажання набагато важливіша для людини, ніж задоволення від самого гріха. Тому ми, щоб запобігти фізичним хворобам, насамперед, повинні очистити від недугів свою душу.
