Фанар проклинає Блаженнішого Онуфрія?

Чи наважиться патріарх Варфоломій накласти на Блаженнійшого "анафему"? Фото: СПЖ.

«Хто благословляє тебе той благословенний, а хто проклинає тебе той проклятий!» (Чис. 24:9).

Архімандрит Фанару Романос Анастасіадіс оголосив, що Константинопольська Церква проклинає Блаженнішого Онуфрія, а також усіх, хто вважає його законним Предстоятелем УПЦ. Що означає цей опус? Ми перебуваємо відтепер всі під анафемою? Чи є це дійсною позицією Фанару і до яких наслідків може призвести? Спробуємо розібратися.

В день тезоіменитства Блаженнішого Онуфрія, коли Предстоятеля УПЦ вітали предстоятелі та ієрархи багатьох Помісних Церков, називаючи його не інакше як Митрополитом Київським, якийсь фанаріотський архімандрит Романос Анастасіадіс опублікував на своїй сторінці Фейсбук, м'яко кажучи, провокаційну публікацію. Фотографія Блаженнішого Онуфрія була позначена штампом «Fake», а текст поста говорив наступне: «Прокляття Матері Святої Великої Церкви Христової не тільки на ньому самому, нерозкаяному, неканонічному, жалюгідному і нещасному зраднику свого народу, незаконному пасажирі церковного корабля України, але і на всіх тих, хто продовжує відтворювати титул «Київський» (Митрополит – Ред.), узурпований (Блаженнішим Онуфрієм – Ред.) незважаючи на чітку заборону Церкви».

Хто такий архімандрит Романос Анастасіадіс?

Анастасіадіс – мешканець Криту й клірик митрополії Ретімно і Авлопотамос. За словами речника УПЦ о. Миколая Данилевича він – дуже відома особистість у грецькому православному світі. Анастасіадіс дозволяє собі жорстко критикувати архієреїв і навіть предстоятелів Помісних Церков. Наприклад, заочна дискусія з головою Албанської Церкви архієпископом Анастасієм з приводу визнання ПЦУ вийшла на сторінки друкованих видань. Архієпископ Анастасій у відповідь на випади клірика Фанару в одній грецькій газеті відповідної статті назвав його «мундштуком» (φερέφωνο), через який просвистують свої ідеї деякі впливові покровителі критського архімандрита.

Тим не менш, Анастасіадіс не є якимось маргіналом. Для Фанару він цілком «рукостискальна» особистість, і, наприклад, регулярно згадується на офіційній сторінці митрополії Ретімно і Авлопотамос. Можливо, тому що ця людина самовіддано відстоює інтереси своєї церковної структури, причому не особливо добираючи засоби.

Уявімо собі священнослужителя будь-якої Помісної Церкви, який виставляє у соцмережі свою аватарку, на якій, окрім нього самого, зображено ще когось. Таке трапляється, але, швидше за все, це буде фотографія з предстоятелем цієї Помісної Церкви чи духівником. Можливо, з ким-небудь із поважних ієрархів. Але Романос Анастасіадіс, клірик Константинопольського патріархату, виставляє своє фото з Сергієм (Епіфанієм) Думенком, главою Православної церкви України. При цьому він додає сердечко в кольорах українського прапора, приблизно на тому місці, де мав бути наперсний хрест. Самопозиціювання вичерпне.

Все це говорить про якусь фанатичну прихильність автора до Сергія Думенка і його організації. Побіжний перегляд його стрічки в Фейсбук дозволяє зробити висновок, що бідний архімандрит в основному займається поливанням брудом РПЦ і УПЦ, причому робить це дуже незграбно, нерозумно, в гірших традиціях наших вітчизняних ПЦУ-пропагандистів. Ображає і архієреїв, і Церкву в цілому, причому у виразах аж ніяк не належних особі, що носить священний сан.

Що означає цей опус?

Варіанти два:

1. Нервовий зрив, який стався, коли бідний архімандрит побачив вираз загальної любові до Блаженнішого Онуфрія в день тезоіменитства і привітання від безлічі ієрархів та предстоятелів Помісних Церков.
2. Промацування грунту офіційного Фанару на предмет реакції на можливі «канонічні» заборони від патріарха Варфоломія і всього Константинопольського патріархату.

Звичайно, дуже багато говорить про те, що більш ймовірний перший варіант: і реноме самого архімандрита Романоса Анастасіадіса, і тон його публікацій у Фейсбук, і те, що накладення заборон на Митрополита Онуфрія – це таке божевілля з боку Фанару, яке залишить далеко позаду анулювання передачі Київської Митрополії в юрисдикцію РПЦ в 1686 р. та дискредитує сам Фанар в очах всього Православного світу.

Однак не можна скидати з рахунків і другий варіант. «Заборона» Митрополита Онуфрія у священнослужінні, «позбавлення» його сану або навіть «відлучення» – це цілком логічне продовження політики Фанару щодо України. Звичайно, нам це здається неймовірним і неможливим, але точно так три роки тому нам здавалося неймовірним і неможливим, що Фанар назве канонічними архієреями людей без всякого священицького сану. Але в Константинопольській Церкві саме так тоді і вчинили.

Нагадаємо, перед створенням ПЦУ патріарх Варфоломій наказав Блаженнішому Онуфрію прийти на «об'єднавчий Собор», Митрополит Онуфрій відмовився. Що далі? Далі або накладення «заборон», або втрата обличчя. Про те, що патріарх Варфоломій не збирається відступати в українському питанні, свідчать його численні висловлювання останнім часом. Ще в жовтні 2020 р. глава Фанару оголосив, що «ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів (УПЦ – Ред.) не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні».

Очевидно, питання «заборон» стосовно Митрополита Онуфрія на Фанарі опрацьовується і така можливість визнається досить імовірною, інакше з чого б це Сергій Думенко так набрався сміливості, що в січні 2021 р. майже дослівно повторив слова свого патрона: «Ми терпимо їх до певного часу, але настане час, коли вони приєднаються до визнаної автокефальної православної церкви (ПЦУ – ред.)». Приєднуватися до ПЦУ ніхто не збирається, це ясно всім адекватним людям. А значить, цей «певний час» вже настав або настане дуже скоро. І що далі? Раз сказано «а», треба говорити і «б».

Навряд чи хтось із фанаріотських ієрархів давав бідному архімандриту Романосу «відповідальне спецзавдання» опублікувати у своєму Фейсбуці те, що він опублікував, але те, що дана публікація цілком відповідає інтересам фанаріотів вкинути в медіа-простір пробний шар щодо відлучення Митрополита Онуфрія, заперечувати не можна.

Те, що публікація Анастасіадіса цілком відповідає інтересам фанаріотів вкинути в медіа-простір пробний шар щодо відлучення Митрополита Онуфрія, заперечувати не можна.

Анастасіадіс образив предстоятелів та ієрархів Помісних Церков?

Повернімося до формулювань публікації. Клірик Фанару заявив, що «Прокляття Матері Великої Святої Христової Церкви <...> на всіх тих, хто продовжує відтворювати титул «Київський» (Митрополит – Ред.), узурпований (Блаженнішим Онуфрієм – Ред.) незважаючи на чітку заборону Церкви».

Іншими словами, прокляті всі, хто всупереч позиції Фанару вважає Блаженнішого Онуфрія Предстоятелем УПЦ і називає його законним Митрополитом Київським. А тепер поміркуймо. В День тезоіменитства Блаженнішого привітали предстоятелі Антіохійської, Грузинської, Сербської, Руської, Польської Церков, Церкви Чеських земель і Словаччини, ієрархів інших Церков. У кожному документі Предстоятель УПЦ названий Митрополитом Київським. Звичайна логіка підказує, що крім мільйонів вірян УПЦ, які вважають Блаженнішого Онуфрія своїм Предстоятелем, «прокляття Матері Великої Святої Христової Церкви» лежить і на згаданих предстоятелях й архієреях.

Чи перебуваємо ми відтепер всі під анафемою?

Звичайно ж ні. І не через те, що архімандрит просто за своїм статусом не може відлучати Предстоятеля Церкви. І навіть не через те, що не існує ніякого рішення Синоду Константинопольського патріархату, ні патріарха Варфоломія про якісь «покарання» стосовно Митрополита Онуфрія УПЦ, а тим більше – про «прокляття».

Найголовнішим є те, що Митрополит Онуфрій і вся його паства належать Єдиній Святій Соборній і Апостольській Церкві. Відлучення від Церкви будь-якої людини, а не тільки архієрея, відбувається внаслідок гріха, який прийнято називати смертним. Не дарма ж у чинопослідуванні сповіді містяться такі слова: «Примири і з'єднай його святій Твоїй Церкві...» Відлучення від Церкви, які оформляються у вигляді окремих рішень Соборів, майже завжди проголошуються через впадання в єресь або розкол. Ні в чому подібному Митрополит Онуфрій не винен. Він як служив Церкві Христовій до 2018 року (коли Фанар почав свої беззаконні дії в Україні), так і продовжує служити досі. А значить стосовно Блаженнішого Митрополита Онуфрія, як і щодо всієї Христової Церкви, правильні слова, які були сказані щодо Старозавітної Церкви, народу Ізраїльського: «Хто благословляє тебе той благословенний, а хто проклинає тебе той проклятий!» (Чис. 24:9). Ці слова сказав пророк Валаам, який взяв гроші, щоб проклясти Ізраїля, але вийшло не прокляття, а благословення. «І звів Валаам очі свої, та й побачив Ізраїля, що пробував за своїми племенами. І на ньому був Дух Божий!» (Чис. 24:2) і не зміг проклясти Ізраїля, але навпаки благословив його.

В історії Константинопольського патріархату є безліч випадків, коли архієреї за велінням влади скидали з престолів своїх патріархів. Таке відбувалося і у візантійський період, і багаторазово збільшилося в період османського панування. Проте найвідоміші випадки і, напевно, найбільш ганебні для Константинопольського патріархату – це дворазове повалення з престолу великого вчителя і святителя Іоанна Златоуста. За наказом імператриці Євдоксії й імператора Аркадія збирався собор слухняних константинопольських архієреїв і скидав великого святителя з кафедри. У першому випадку єпископи взагалі засудили його до смерті і тільки рішенням імператора Аркадія кара була замінена засланням. І виникає риторичне запитання: а з ким була в цей момент Благодать Божа? З слухняними, сильними світу цього, архієреями чи зі святим Іоанном Златоустом?

Ніхто особливо і не приховує, що Фанар втрутився в українські справи і здійснив своє кричуще беззаконня за вказівкою з Вашингтона. Ніхто не приховував факти переговорів фанаріотів, а також українських політичних і релігійних діячів із урядовцями американського Держдепартаменту напередодні прийняття важливих рішень щодо українського питання. Самі американські дипломати відкрито заявляли про свій внесок у створення ПЦУ й у всі інші дії. Тому якщо Фанар і зважиться накласти «заборони» на Блаженнійшого Онуфрія, це буде зроблено знову-таки з подачі американських функціонерів або з їхнього дозволу/схвалення, і повторить якоюсь мірою ганебне вигнання святителя Іоанна Златоуста. Однак Фанар, як такий, ще не зробив цієї фатальної помилки.

Чи є «прокляття» позицією Фанару і до яких наслідків може призвести?

Як вже було сказано, опус бідного архімандрита Романоса Анастасіадіса не відображає офіційної позиції Фанару. Щодо Блаженнішого Онуфрія не було вжито жодних заходів. Не існує ніяких синодальних рішень або рішень патріарха Варфоломія. З точки зору Фанару, Митрополит Онуфрій – це просто архієрей, який проживає в Києві, якого «терплять» Константинопольський патріархат і Сергій Думенко, але не «відлучений» і не «заборонений» в священнослужінні.

Проте велика ймовірність, що Анастасіадіс лише озвучив думки і наміри багатьох фанаріотських ієрархів. І якщо раніше патріарх Варфоломій і Кº просто роздумували над «заборонами» і «відлученнями» по відношенню до Блаженнішого, то після потужного резонансу від слів архімандрита (їх опублікували багато ЗМІ) просто промовчати не вийде. На Фанарі просто зобов'язані якось відреагувати: або підтвердити «прокляття» Анастасіадіса, або ж публічно відмежуватися від слів свого клірика.

Після потужного резонансу від слів архімандрита (їх опублікували багато ЗМІ) на Фанарі просто зобов'язані якось відреагувати: або підтвердити «прокляття» Анастасіадіса, або ж публічно відмежуватися від слів свого клірика.

Звичайно, можна і промовчати. Але, як висловився одного разу папа Боніфацій VIII, «Мовчання – знак згоди» (лат. Silentium videtur confessio).

Тож, цілком можливо, незабаром ми побачимо офіційні рішення/заборони по відношенню до Предстоятеля УПЦ. Такий розвиток подій цілком вписується в логіку дій Фанару, і він також вписується в логіку боротьби з Церквою Христовою, яка за фактом триває в Україні. Адже кращого ходу для того, щоб вивести захоплення храмів УПЦ на якісно новий рівень і придумати складно. Звинувачення в роботі на сусідню державу на адресу УПЦ, яким зараз прикриваються її недруги, просто ніщо порівняно з твердженням, що УПЦ і Митрополит Онуфрій перебувають під «анафемою». Це розв'яже руки і націонал-радикалам, і чиновникам, які сплять і бачать, як би швидше знищити Христову Церкву.

Крім того, можливе «відлучення» Митрополита Онуфрія, за задумами Фанару, повинне буде внести розкол у середовище українських архієреїв і підштовхнути деяких із них перейти в ПЦУ. Фанар, можливо, вважає, що ієрархи УПЦ злякаються їхніх проклять і перебіжать «під омофор» Сергія Думенка. Але це дуже малоймовірно. Всі розуміють, що Фанар не може «приватизувати» Благодать Божу і розпоряджатися нею на свій розсуд. А значить і його можливі «анафеми» – нікчемні.

Правда – на боці УПЦ і Блаженнішого Онуфрія. І якщо Фанар зважиться на нове беззаконня, він сам себе остаточно поставить поза Церквою. Однак у разі, якщо події розвиватимуться за найгіршим сценарієм, і Фанар все ж таки зважиться «відлучити» Митрополита Онуфрія, це буде вже остаточною точкою неповернення в міжцерковних відносинах і моментом істини для всіх Помісних Церков. Їм доведеться вирішувати однозначно, з ким вони: зі Христом і Його Церквою чи з заграними фанаріотами. Думається, що більшість Церков залишиться вірними Христу, а в тих, які оберуть інший варіант, знайдеться значна кількість архієреїв, які також відмовляться визнавати рішення Фанару. Тим більше, що перспектива слідування за патріархом Варфоломієм чітко окреслена ним самим: він поведе своїх прихильників до чергової унії з Римом. Можливо, когось такий варіант влаштує, але у більшості має спрацювати інстинкт самозбереження своєї православної ідентифікації, який не допустить віддати Православ'я римському папі.

Правда – на боці УПЦ і Блаженнішого Онуфрія. І якщо Фанар зважиться на нове беззаконня, він сам себе остаточно поставить поза Церквою.

Що робити православним?

По-перше, пам'ятати, що Христос багато разів говорить своїм учням: «не бійтеся».

По-друге, не звертати уваги ні на слова бідного архімандрита Романоса, ні на можливі аналогічні рішення Фанару. Правда Божа не на їхній стороні, а без цього жодне відлучення недійсне.

По-третє, ще більше згуртуватися навколо Блаженнішого Митрополита Онуфрія, який явним Божим Промислом поставлений біля керма УПЦ у цей непростий час.

І по-четверте, активно висловлювати свою вірність Церкві, наприклад, участю в русі «Миряни», участю у Великій Хресній ході в День Хрещення Русі, і найголовніше – участю у богослужіннях і молитвах. До речі, від того, наскільки численним буде Хресний хід в цьому році, буде дуже багато залежати як в Україні, так і за її межами.

Хай допоможе нам Бог!

Читайте також