Визволення митрополита Іонафана: Ватиканський слід?

Напередодні свята Святої Трійці стало відомо, що митрополит Тульчинський і Брацлавський Іонафан отримав свободу. Про це у суботу пізно увечері написав сайт Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату. З подробиць, що містяться в публікації, ми дізналися лише про те, що звільненню митрополита Іонафана сприяв Патріарх Кирил. Жодних інших фактів, що проливають світло на цю подію, не було оприлюднено.

Питання законності: чи був обмін?

18 червня 2024 року Вінницький апеляційний суд залишив чинним вирок суду першої інстанції, згідно з яким керуючому Тульчинською єпархією митрополиту Іонафану присудили п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Щоб уникнути ув'язнення, яке для 75-річного ієрарха перетворювалося на смертний вирок, владиці запропонували піти на обмін військовополоненими. Для цього митрополит Іонафан мав би підписати документ, у якому він визнав би себе ворогом української держави. Як відомо, ієрарх цей документ підписувати відмовився, по-перше, тому що не визнавав свою провину, а по-друге, підпис під таким документом міг бути використаний ворогами Української Православної Церкви, які не забули б заявити, що «всі ієрархи УПЦ – вороги».

Але незважаючи на відсутність будь-яких підтверджень того, що митрополит Іонафан пішов на обмін, його відпустили. Цей факт ставить перед нами кілька питань, головне з яких: на підставі чого українська влада вирішує, хто винний, а хто ні, кому волю, а кому в'язницю? Друге питання ще цікавіше, оскільки воно порушує проблему зовнішнього впливу на прийняття рішень усередині країни, а третє стосується положення РКЦ в Україні.

Вплив Католицької церкви

Ще майже рік тому (в серпні 2023 р.) патріарх Московський Кирил звертався до глав і лідерів церков і релігійних організацій із проханням виступити на захист арештованого митрополита Іонафана. Це звернення було так давно, що на якусь реакцію з боку адресатів ніхто, принаймні в Україні, вже не розраховував. Проте 23 червня 2024 року владику звільнили. Звісно, ​​постало питання – як?

Лідер Всесвітнього союзу старовірів Леонід Севастьянов розповів, що звільнити владику вдалося завдяки особистому клопотанню папи римського. Нібито папа (або хтось за його дорученням) зв'язався з українською владою та домовився про те, щоб вони відпустили засудженого на 5 років в'язниці ієрарха УПЦ.

Ця заява, незважаючи на те, що прозвучала від людини, яка не викликає довіри, все-таки виглядає надто незвичайно, тож відмахнутися від неї просто так не вдасться. Тим більше з огляду на те, що жодних інших причин звільнення владики досі оприлюднено не було.

Давайте абстрагуємося від шановного митрополита Іонафана і спробуємо поглянути на ситуацію з погляду законності. Іншими словами, чи має хтось в Україні право приймати рішення, які прямо заперечують ухвали українських судів і, зокрема, законів (якщо припустити, що українські суди діють відповідно до законів країни)?

Припустимо, якщо людину суд звинуватив у якомусь тяжкому злочині та відправив за ґрати, то хто може скасувати це рішення суду без проведення будь-яких офіційних процедур і поза судовим порядком? Відповідно до чинного законодавства української держави цього зробити не може ніхто. Однак у випадку з митрополитом Іонафаном ми бачимо, що неможливе стає можливим лише після одного дзвінка з Ватикану.

Папа римський та Україна, чи чому РКЦ ще не заборонена?

Тут природно виникає питання про вплив Католицької церкви на політичні кола України та найвище керівництво країни (якщо воно є, звісно). Це питання стає ще гострішим, враховуючи, що за останні два роки ми неодноразово ставали свідками того, як Католицька церква та безпосередньо папа римський дозволяли собі речі, які не могли б бути прощені нікому, крім нього.

Нагадаємо, як папа римський називав Росію великою країною і звеличував її культуру. Нагадаємо, як папа закликав українців викинути білий прапор капітуляції. Ми також знаємо, що Ватикан не підписав найважливіші для України документи швейцарського «Саміту миру» та бачили, як представники Святого Престолу займалися переговорними процесами, виступаючи посередниками між Україною та Росією.

Цих фактів уже достатньо для того, щоб заборонити в Україні діяльність будь-якої структури, представники якої займалися б чимось подібним. Якби глава Української Православної Церкви Митрополит Онуфрій сказав бодай 10% з того, що сказав папа, Української Православної Церкви вже просто не існувало б на території України від слова «загалом».

Проте Католицька церква, як бачимо, не тільки існує, а й має величезний вплив на найвище керівництво нашої країни. Чому? Питання відкрите.

Переслідування УПЦ: надумані звинувачення

Другий момент, пов'язаний зі звільненням митрополита Іонафана, полягає в тому, що люди, які звинувачують УПЦ у всіх видимих і невидимих злочинах, які стверджують про зазіхання деяких ієрархів, духовенства та мирян на територіальну цілісність України, і заявляють про те, що хтось із представників УПЦ підтримує агресію Росії проти України, які утримують їх за все це під вартою, чудово розуміють, що кримінальні справи проти УПЦ – це насправді фікція, брехня. Суди проти віруючих УПЦ, проти її ієрархів, мирян і священників – пародія на правосуддя, результат якої наперед вирішений. Більше того, цей результат може бути продиктований або скасований будь-якої миті – достатньо дзвінка «згори» (ми були свідками цього у справі проти журналістів СПЖ, коли судді невидима сила телефоном пояснювала, що він правий, а журналісти – винні).

Українська влада знає, що ієрархи УПЦ не є злочинцями. Глибоко в душі і прокурори, і судді, і слідчі СБУ розуміють, що вони переслідують представників УПЦ просто тому, що цього вимагає політичний момент, просто тому, що є замовлення і сформований запит на «ворога».

Жодних інших причин для гонінь на нашу Церкву немає. Тільки політика і бажання окремих людей, які при цьому чудово розуміють, що в цивілізованих країнах переслідувати за інакодумство не можна, а наявність точки зору, яка не співпадає з точкою зору більшості, злочином не є.

Саме з цієї причини українська влада так спокійно відпустила митрополита Іонафана, якого сама повинна була відправити на п'ять років у в'язницю. Відпустила, бо знає, що він не винен, і тому що, можливо, попросив хтось із Ватикану. А чому б не виконати прохання доброї людини?

Висновки

1. Якщо звільнення митрополита Іонафана стало можливим завдяки втручанню папи римського, це підкреслює значний вплив Ватикану на певні рішення в Україні.
2. Із самого початку справу проти митрополита Іонафана було сфабриковано: йому підкидали «докази», його звинувачували у речах, до яких він жодного стосунку не мав і не має. Також визволення його з в'язниці (по суті) покрите таємницею, що говорить про брехливість нашої судової системи. Не було офіційно оголошено про обмін, амністію чи зняття звинувачень, що ставить під сумнів, з погляду закону, правомірність його звільнення та порушує питання щодо дотримання правових процедур.
3. Також випадок із митрополитом Іонафаном демонструє, як політичний тиск може впливати на судову систему України, змушуючи її приймати рішення, що суперечать власним законам та ухвалам. Крім того, ми бачимо, що українська влада вважає себе вправі розпоряджатися законом так, як їй хочеться, тим самим по суті розтоптуючи цей закон.
4. Крім того, значне занепокоєння викликає можливий вплив Католицької церкви на українську політику. Висловлювання папи римського про Україну та її можливу участь у звільненні митрополита Іонафана стведжують, що політичні інтереси Ватикану тісно переплетені з Україною, що може впливати на внутрішні справи нашої країни.
5. Ну і насамкінець треба сказати, що звільнення митрополита Іонафана, незважаючи на звинувачення у злочинах, показує, що українська влада діє вкрай непослідовно. Це також вказує на те, що звинувачення проти ієрархів УПЦ є політично мотивованими, а не заснованими на реальних доказах злочинів.

Те, що владика на волі – це, безперечно, воля Божа. Ми сподіваємося, що митрополит Іонафан ще зможе послужити Церкві Христовій багато років.

Але ситуація з його звільненням чітко показує, що в країні, де неможливе стає можливим після одного дзвінка, варто задуматися про справжню силу закону та справедливості, і поставити запитання: хто насправді керує цією країною?

Читайте також