Що із логікою представників РПЦ, або «А нас за шо?»

В РПЦ по-різному сприймають обстріли України та РФ. Фото: СПЖ

На межі Нового року 2024 відбулися потужні взаємні ракетні обстріли РФ та України. 29 грудня Росія завдала масованого удару 110 ракетами та 36 дронами по Києву, Харкову, Одесі, Дніпру, Запоріжжю, Львову, Конотопу та Смілі. Загинуло майже 50 людей, понад сто шістдесят дістали поранення. У Дніпрі, Запоріжжі, Одесі та Києві оголосили жалобу за загиблими.

Наступного дня, 30 грудня, Україна завдала удару по Бєлгороду. Загинуло 24 людини, постраждало близько 100. Після Нового року ситуація повторилась, хоча й з меншими жертвами. 2 січня Росія масово обстріляла Київ та Харків, а 3 січня Україна знову вдарила по Бєлгороду. І знову є загиблі та поранені з обох сторін.

І начебто це лише пересічні події страшної війни, в якій щодня відбуваються вбивства та руйнування. Чому ми пишемо саме про ці дні? Бо вперше українці завдали удару по «справжній» російській території, що спричинив такі жертви (24 людини в Бєлгороді).

Цей удар викликав величезне обурення у росіян, зокрема – і в середовищі РПЦ.

«Вбити невинних людей напередодні Нового року і Різдва Христового – це особливий звіриний цинізм. Не здивуюсь, якщо за постійний геноцид Господь згладить з лиця землі народ, який допустив подібне, розчинить без залишку серед інших народів. Та нація, яка до безумного випинання пишається своєю кров'ю, яка готова на жорстокість і підлість стосовно інших, кане в безвість», – написав священник-блогер РПЦ Святослав Шевченко.

Священник Андрій Новіков закликав виключити будь-які переговори з Україною та вести війну «з нацистами XXI століття» до «повної перемоги».

Проте особливо вразила реакція Костянтина Малофєєва – мецената РПЦ, володаря багатьох орденів Церкви та власника православного каналу «Царьград», який написав у своєму тг-каналі, що українці – це «нелюди», і закликав знищити Україну подібно до того, як Ізраїль зрівняв із землею сектор Газа.

«В нас що, не вистачає ракет? Треба дати 48 годин мирному населенню для того, щоб покинути міста, і відповісти всією міццю нашої зброї», – написав Малофєєв.

Куди мають піти 30 мільйонів людей, і де їм жити після знищення їхніх будинків, православний олігарх не уточнив.

А незабаром з'явилася й реакція на офіційному рівні, від Патріарха РПЦ Кирила.

«Глибоко вражений трагедією, що сталася в Бєлгороді, яка призвела до загибелі і поранення багатьох людей. Обстріл мирних жителів, серед яких були й діти, не може мати жодних виправдань, бо він виявляє нелюдську злобу та ненависть його виконавців, які з жорстокою цинічністю обрали святковий час для здійснення своїх намірів», – написав Патріарх Кирил губернатору Бєлгорода та рідним загиблих. А звертаючись до митрополита Бєлгородського Іоанна, додав, що обстріл 29 грудня – «це справді жахливе злодіяння, спрямоване проти мирних жителів».

І у війнах завжди кожна сторона подає своїх військових благородними лицарями, а чужих – кровожерливими чудовиськами без моралі та принципів. Це звичайна практика.

Тут питання в іншому. Що для Церкви, яка вважає себе вищою за державні кордони, взагалі не повинно бути ні «своїх», ні «чужих».

У риториці представників РПЦ, і Патріарха Кирила зокрема, нинішня війна ведеться Росією в Україні проти якогось абстрактного зла, «яке загрожує всьому світу». Водночас РФ, за словами глави РПЦ, «сьогодні зіткнулася зі злом, яке загрожує, принаймні, Руському миру».

Але що таке «Руський мир» в уявленні Патріарха Кирила та Руської Церкви?

У 2008 році, в рік святкування 1020-річчя Хрещення Русі, тоді ще митрополит Смоленський Кирил скандував на Хрещатику: «Росія, Україна, Білорусь – це є свята Русь». У жовтні 2022 року, в день пам'яті святителів Московських, вже Патріарх Кирил підтвердив цю думку на богослужінні в Успенському соборі Кремля:

«Самі стіни волають про цю істину – про те, що всі ми один народ, і цей кафедральний собор всієї Русі несе на собі печатку відповідальності за духовне благополуччя всіх православних християн, які перебувають у просторі Святої Русі. Відповідальності за Церкву нашу єдину і неподільну, за те, щоб вона зберігала свою єдність і через цю єдність являла волю Божу про весь наш народ, хоч би де він жив, – у Москві чи Києві, у Мінську чи інших містах. Адже це єдина духовна спільність, з'єднана узами Руської Православної Церкви».

Але якщо українці та росіяни – це «один народ», «єдина духовна спільність», то чому Патріарх цієї «спільності» зробив гнівну заяву з приводу війни лише тоді, коли постраждали громадяни Російської Федерації?

Чому майже два роки від Патріарха «святої Русі» не було жодного слова, як він «глибоко вражений» «трагедією, що призвела до загибелі та поранень багатьох людей» у Києві, Харкові, Ірпені, Сумах, Вінниці, Херсоні та десятках інших міст і сіл України?

Чому він, «як Предстоятель Руської Православної Церкви», закликав «одуматися тих, хто, взявши до рук зброю, готовий направити її проти своїх побратимів» лише тоді, коли влітку 2023 року ПВК «Вагнер» йшов маршем на Москву? Хіба ті ж вагнерівці не вбивали «своїх побратимів» в Україні? І чи не вбивали українці своїх «побратимів»-росіян? Чому не було й досі немає закликів зупинити війну РФ в Україні, де одна частина «єдиного народу» масово знищує іншу?

І це не спроба облити брудом главу РПЦ, та й не він один так мислить. Ми в Україні дійсно не розуміємо логіки своїх православних сусідів. Як можна повторювати мантри про «єдину духовну спільність», про «святу Русь» і одночасно посилати ракети, які вбивають твоїх братів і руйнують їхні будинки?

І закликати до помсти, якщо прилітають ракети в російську частину цієї самої «Русі». Той самий Малофєєв, один із найактивніших пропагандистів і фінансистів «руського миру», по суті, закликав «відповісти» за Бєлгород тотальним знищенням України: «В нас немає можливості відповісти? Невже ми так і будемо наносити точкові удари по військових об'єктах у той час, коли противник послідовно й свідомо атакує наше мирне населення? <...> З терористичною державою можна впоратися лише одним способом: повністю її знищити».

Чи зробив хоч хтось у РПЦ зауваження Малофєєву за його заклики? Ні. А проте у нього в тг-каналі понад 400 тисяч підписників. Невже ніхто це в Патріархії не помітив? Або всі з ним згодні?

Ми щиро співчуваємо рідним та близьким загиблих бєлгородців, але так само ми співчуваємо загиблим у містах України днем раніше. А також – протягом ще 676 днів війни. І ніяк не можемо зрозуміти, чому їм не співчувають у РПЦ. Чому загибель 24 жителів Бєлгорода має стати аргументом для знищення України, в якій за два попередні роки російські війська і так вже вбили десятки тисяч мирних людей, зруйнували величезну кількість міст і сіл?

В РФ люблять цитувати анекдот про тупуватих українців, які підбадьорюють один одного йти «бити москалів», а коли їх запитують, що буде, якщо ті дадуть відповідь, – ставлять зустрічне запитання: «А нас за шо?» В ситуації з Бєлгородом, за всієї її трагічності, логіка росіян дуже схожа.

А якщо проаналізувати загальну риторику офіційних і неофіційних осіб Руської Церкви, можна дійти висновку, що всі пафосні тези про «єдиний народ», «святу Русь», «єдину духовну спільність» – це сьогодні, на жаль, лише красиві гасла, в які ніхто не вірить, навіть ті, хто їх просуває. Просто тому, що під їхнім прикриттям відбуваються вчинки, які цим гаслам повністю суперечать.

Факти свідчать, що сьогодні для РПЦ не існує «єдиного народу Святої Русі», як не існує його для політичного керівництва РФ. Є свій російський, вбивства і страждання якого засуджуються, і чужий український, який не шкода. Вірніше, трохи шкода, але не до такої міри, щоб публічно виступити на його захист. Така от подвійна реальність: і для «трибуни», і для «кухні».

Приблизно така сама ситуація була за часів СРСР, коли в газетах, на будівлях і першотравневих демонстраціях красувалися написи «Ідеї Леніна вічні!», «Рішення XXV з'їзду КПРС виконаємо!», «Наша мета – комунізм!» тощо. І водночас у реальності всі розуміли, що це – брехня, частина міфології радянської держави, яка з реальним життям не має нічого спільного.

31 грудня від обстрілу РФ у Херсоні загинув маленький піаніст Гліб Федюк – учасник дитячого православного фестивалю «Острів Різдва», який у Херсонській єпархії УПЦ проводився багато років. На загальному тлі – «рядова» втрата, лише ще одна одиничка в цифрах військової статистики. І чому ми пишемо саме про нього? Адже з лютого 2022 року вже загинули сотні дітей в Україні, а до того – на підконтрольному і непідконтрольному Донбасі.

Просто Гліб – це символ тієї самої «єдиної духовної спільності». Міфічної, фальшивої спільності. І Гліб не дасть збрехати. Він, найімовірніше, виріс би віруючим православним християнином, став би членом Церкви. Але він вже ніколи не виросте. І чи тільки він? Ні, попереду – нові Гліби.

Священник РПЦ Андрій Новіков закликав воювати до переможного кінця, виключити «псевдомир і переговори». Про те саме, по суті, говорить Патріарх Кирил, декларуючи, що війна може закінчитися тільки «справедливим миром»: «Мир без справедливості надламується за будь-якого ускладнення обставин або зміни ставлення людей. Тому мир має бути міцний. А для того, щоб він був таким, потрібно, щоб силою Божою були викорінені зі свідомості людей, які не прагнуть духовної єдності Святої Русі, всі ці диявольські помисли, щоб усі ми усвідомили відповідальність за збереження духовної єдності Руського миру».

Тобто хочуть українці чи ні, але війна буде доти, доки з їхньої свідомості не зникне спротив єдності «руського миру», доки вони не усвідомлять відповідальність за його збереження. Так, принаймні, виходить зі слів Патріарха.

Є такий популярний жарт: «Жінка створена зробити чоловіка щасливим! Хоч би де цей нещасний ховався!». Чомусь пригадався.

Читайте також