Діалог під звуки болгарки: кого репрезентують «переговорники» УПЦ з ПЦУ

Чи варто представникам УПЦ проводити зустрічі з ПЦУ, доки там захоплюють наші храми? Фото: СПЖ

Останнім часом відбулася ціла низка заходів, у яких брали участь представники УПЦ та ПЦУ. Обговорювалися на них різні теми – від реабілітації жертв війни Росії проти України до запобігання церковних конфліктів. Запитання в тому, що на цих заходах робили представники УПЦ? А вірніше, кого і що саме вони там представляли? Розгляньмо це питання.

Зустрічі

Для початку назвемо лише кілька заходів і коротко розповімо про те, що там відбувалося. Отже.

20 жовтня 2023 року так званий «Центр святого Кирила Лукаріса» організував у Києві «Молодіжну православну школу діалогу», яка зібрала понад двадцять «молодих православних християн» із ПЦУ та УПЦ. За словами директора «Центру» Андрія Смирнова, мета проєкту – «сприяти запобіганню церковних конфліктів та примиренню, розвитку культури спілкування та співпраці православних вірян шляхом проведення триденного семінару для молодіжних лідерів ПЦУ та УПЦ». На цьому семінарі виступив проректор Київської духовної академії та семінарії УПЦ Володимир Бурега з лекцією на тему «Світове православ'я сьогодні: виклики та перспективи».

23 листопада у Вараші пройшов семінар «Роль громадських та релігійних організацій у соціально-психологічній реабілітації жертв війни». У цьому семінарі взяли участь кілька священників УПЦ з Волинської єпархії, а також ті, хто зовсім недавно пішов у ПЦУ – як, наприклад, священник Олександр Колб, якого місяцем раніше заборонили у служінні за участь у літургії з екзархом Фанара та кліриком ПЦУ.

На початку грудня у Кракові пройшов семінар «Voices of moderation». Як повідомив один із його учасників, випускник КДА Богдан Мостовий, на семінарі «поділилися нашими думками щодо подолання розколу в українському православ'ї», а «представники УПЦ та ПЦУ були одностайні у більшості питань, що «дає надію». Разом із Мостовим у краківському заході взяв участь співробітник ВЗЦЗ УПЦ Руслан Бортник.

Діалог

Здавалося б, провели спільні заходи тай по тому. Більше того, багато хто з УПЦ, які відносять себе до «адекватних» православних християн, навіть скажуть, що такі зустрічі – це чудово, що «ми намагаємось вибудувати діалог із нашими опонентами». Що тут поганого?

І в діалозі справді нічого поганого немає. Тільки ось у випадку, якщо обидві сторони прагнуть цього діалогу. А на даний момент 99% членів ПЦУ на чолі з Думенком фактично оголосили війну нашій Церкві. Війну, в якій вже немає правил, що ведеться з небувалою жорстокістю та цинізмом. Немає сенсу нагадувати про Черкаси, Львів, Білу Церкву чи Івано-Франківськ, бо всі й так усе знають. А ось нагадати, що нам каже Собор у Феофанії – дуже навіть треба.

Отож у соборних рішеннях чітко сказано, що наша Церква «не втрачає надії на відновлення діалогу». Але для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно «припинити захоплення храмів та примусові переведення парафій Української Православної Церкви». Тобто без виконання цієї умови, без припинення фізичного насильства щодо Церкви, ніякого діалогу просто не може бути.

Також нашим братам із УПЦ, які шукають діалогу з ворогами Церкви з ПЦУ, хотілося б нагадати про позицію покійного Патріарха Олексія, який відмовився зустрічатися з папою римським через розгром уніатами трьох єпархій УПЦ на Заході України. Тоді він поставив умову для папи – засудити греко-католицький прозелітизм. Папа відмовився – Патріарх скасував зустріч. Чому? Тому що розумів, що його зустріч із римським понтифіком в умовах, коли уніати знищували Православ'я, буде сприйнято як зраду, як плювок в обличчя тим православним, які, захищаючи свої храми, постраждали від бандитів із УГКЦ.

І на нашу думку, саме так сьогодні виглядають усі ці зустрічі з представниками ПЦУ. Як плювок в обличчя священникові в Черкасах, якому «віряни» ПЦУ зламали щелепу, чи клірику, якому в Івано-Франківську бризнули в обличчя нервово-паралітичним газом.

Зрада

У цьому сенсі особливо гостро постає питання про те, від чийого імені діяли Бортник, Бурега, Мостовий та інші? Кого вони представляли? Всю УПЦ? А у вірян, у простих людей вони запитали? Наприклад, у сотень громад, яких «брати» ПЦУ вигнали з храмів? Адже цих богословів ніхто не уповноважував вести переговори з людьми, котрі навіть не думають виконувати умови Собору в Феофанії.

Тоді, може, вони представляли ВЗЦЗ? Можливо. Тому що, наприклад, за кордон той самий Бортник навряд чи поїхав за свої особисті заощадження, до того ж за умов війни. Отже, гроші на поїздку йому виділили, і він їхав від імені, як мінімум, Відділу зовнішніх церковних зв'язків. Тоді, можливо, керівництво відділу пояснить людям, що відбувається? Нехай скажуть, що так, мовляв, і так, ведемо переговори, шукаємо, так би мовити, точки дотику. Тоді ми зрозуміємо, що зламана щелепа у Черкасах – це саме така точка. Набута, так би мовити.

Те саме запитання хочеться поставити керівництву Волинської єпархії УПЦ. Чи були священники, які були присутні на семінарі разом із представниками ПЦУ та зрадниками Церкви, уповноважені вами? Якщо так, то чи можете ви сказати, що саме у вашій Волинській єпархії припинилися захоплення храмів? Ні. Не можете. Бо не припинилися. І навіть в одного з учасників того самого семінару, ігумена Нифонта, представники ПЦУ намагалися забрати храм.

Звичайно, є ймовірність, що саме ці члени ПЦУ – справжні християни, які глибоко засуджують насильство, яке ми глобально спостерігаємо в структурі Думенка. Але проблема в тому, що за результатами таких зустрічей ми жодного разу не бачили якихось заяв, які б засуджували обман під час «переходів» та силових захоплень. Не бачили звернення до керівництва ПЦУ з закликами зупинити це свавілля.

Але тоді в чому сенс таких зустрічей? Залишити все це «за дужками»? Зробити вигляд, що нічого не відбувається? Заявити, що ми з ПЦУ «за все добре проти всього поганого»? Як це виглядає по відношенню до тих громад, які змушені зараз молитися десь у тісній хаті, а то й просто на вулиці під навісом?

У будь-якому випадку, все, що відбувається, – ненормально. І не треба зараз вішати на нас ярлик, що ми промосковські і не хочемо діалогу. Хочемо. І навіть більше, ніж усі ті, хто п'є каву на зустрічах із одними ПЦУшниками, поки інші захоплюють наші храми. Але ми хочемо, щоб цей діалог відбувався з повагою до рішень Собору власної Церкви та дотримання елементарних норм порядності.

Саме цього вимагає і соборний розум нашої Церкви: доки члени ПЦУ не припинять знущання з Церкви – з ними не може бути діалогу, а будь-яка спроба провести його сприйматиметься як зрада.

Читайте також