Як влада використовує армію для війни в тилу

При захопленні храмів все більше використовують людей у формі. Фото: СПЖ

20 листопада 2023 року всю Україну (і навряд чи тільки її) вразили кадри із Черкас, де люди у військовій формі влаштували побоїще, захоплюючи монастир УПЦ Різдва Богородиці. І відео, де військові побивають священників, захоплюючи православний храм, виглядають абсолютно абсурдно. Як можуть військові замість захисту Батьківщини на фронті займатись розбоєм у тилу?

І випадок у Черкасах – привід порушити проблему, коли люди у військовій формі, мабуть, найбільш шановані в українському суспільстві, беруть участь у таких «нешановних» діях.

З початку війни захоплено вже багато сотень храмів. І у багатьох випадках разом із жменькою місцевих жителів – представників територіальної громади чи ПЦУ, в рейдерських захопленнях брали участь люди у камуфляжі. Але якщо раніше вони являли собою частини «тероборони», то тепер ми все частіше бачимо під храмами УПЦ солдатів армії України. Складається враження, що за останні кілька місяців ЗСУ все активніше беруть участь у боротьбі з Церквою. Навіщо і хто це робить? Давайте розбиратися.

Перший, найбільш резонансний випадок із захопленням православного храму за безпосередньої участі людей у військовій формі, стався ще у березні 2022 року на Черкащині, у місті Сміла. Тоді натовп озброєних людей буквально викинув священника із Покровського храму УПЦ.

У червні 2023 року капелан ПЦУ із позивним Відьмак у Переяславі захопив Троїцький та Успенський храми вже безпосередньо за допомогою своїх «побратимів» – людей у формі. Вночі вони прийшли з болгарками та ломами спочатку до Троїцького храму, потім – до Успенського. У листопаді цього ж року, тобто нещодавно, Відьмак підтвердив, що храм у Переяславі був захоплений без участі місцевих жителів. Іншими словами, якщо його відбирали не кадрові військові, то хтось видавав себе за них.

11 листопада 2023 року в селі Луг Рахівського району на Закарпатті люди у військовій формі прийшли до храму УПЦ. Один із них напав на вагітну парафіянку Свято-Духівського храму УПЦ та священника. На шевроні у цього чоловіка було написано, що він «старшина» зі «128 ОДШБр». При цьому поліція, яка стояла поряд, нічого не робила, а просто пропонувала писати заяву.

Того ж дня у селі Чечеліївка Олександрійської єпархії невідомі люди у камуфляжі та балаклавах зламали двері та захопили Покровський храм УПЦ. Очевидці стверджують, що серед рейдерів були представники поліції та СБУ.

І якщо у Лузі можна було говорити про те, що люди у військовій формі – це представники охоронної компанії, а у Чечеліївці – співробітники СБУ, то про ситуацію у Ладижині такого вже не скажеш. Справа в тому, що 12 листопада військових у їхній єдиний вихідний зігнали на збори з переведення до ПЦУ Казанського храму. Цей храм у 2011 році передали у власність релігійної громади, і зрозуміло, що військові, котрі прийшли туди «голосувати», ні до церкви, ні до громади не мають жодного відношення. Наказали їм, або вони самі прийшли «переводити» – не так вже й важливо. Тому що у будь-якому разі їх дії можна кваліфікувати як злочин.

Але самий кричущий випадок (з тих, що сталися останнім часом) – це, звичайно, захоплення монастиря УПЦ у Черкасах. Зламана щелепа, побиті парафіяни, заблокована лікарня – і все це під прикриттям камуфляжів.

У Черкасах, як і в попередніх прикладах, ми бачимо, що військову форму (або самих військових) використовують у боротьбі проти Церкви.

Чому це відбувається – зрозуміло. Влада вже не користується такою довірою у народу, як це було на початку війни. На тлі корупційних скандалів, регулярних чиновницьких «зашкварів» на крадіжках і хабарах єдиний інститут, якому народ ще довіряє – це армія ЗСУ. Так, там теж є корупційні проблеми, але армія продовжує залишатися лідером суспільної довіри. Просто тому, що майже кожен українець має родичів і знайомих, які захищають країну на фронті, гинуть або отримують каліцтва. І саме з цієї причини випадки використання військових у боротьбі з Церквою виглядають особливо цинічними та гидкими. Ще більш мерзенними виглядають ситуації, коли міцні, спортивні хлопці, одягнувши військову форму, приходять бити священників і бабусь, а ті лише плачуть від безсилля. Адже поліція – на боці бандитів.

Зрозуміло, що ці люди приходять до храмів УПЦ не тому, що в них прокинулося бажання помолитися Богу. Вони, або ті, хто їх послав, просто використовують військову форму як «гарантію недоторканності», резонно розраховуючи, що військових ніхто не буде зупиняти.

Народний депутат Артем Дмитрук говорить про це так: «Коли бандит, вчиняючи злочин, вдягнув військову форму – це не означає, що він автоматично став хорошою людиною. Ні, він просто бандит у військовій формі».

В іншому місці нардеп написав, що «сьогодні, коли кращі діти України платять своїм здоров'ям і життям за нашу свободу і незалежність, здорові та міцні рейдери обрали шлях розбою. Вони зі зброєю та у військовій формі, але воюють проти свого народу. Їх підтримує влада. Більше того, вона дала їм гарантії недоторканності та вседозволеності».

І він правий. Більше того, проблема не лише в тому, що влада використовує авторитет військових у своїх брудних, відверто бандитських цілях. Проблема, що своєю «церковною» діяльністю вона принижує нашу армію. І це не просто припущення.

Нещодавно 69-річному настоятелю кафедрального собору Ужгорода Димитрію Сидору вручили повістку. І це – не перший, і не єдиний подібний випадок. Влада постійно загрожує захисникам православних храмів мобілізацією до ЗСУ (згадайте хресний хід в Почаїв і багато інших випадків). Повістка стараннями можновладців перетворилася на чорну мітку. Але такий підхід до служби в армії – відверта дискредитація збройних сил, які перетворюють на штрафбат. Часто виходить, що якщо не можуть ув'язнити – відправляють до армії.

Навіщо це робиться? Тому, що влада розуміє – народ уже давно не з ними. За відсутності яскравих перемог на фронті можна використовувати армію та військових для «перемоги» над власними громадянами. І це вкрай ганебна і провальна тактика. Тому що у «сірої маси», яка сьогодні мовчить, дивлячись на переслідування Церкви, є родичі на фронті, серед яких величезна кількість віруючих людей.

І вони, повернувшись із війни, обов'язково спитають, хто і як воював у тилу проти їхніх матерів, сестер. Хто воював проти храмів.

Читайте також

Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

23 вересня набув чинності закон про заборону УПЦ, а з фронту почали надходити тривожні новини. Чи пов'язано це між собою, і що говорять про подібні речі старозавітні пророки?

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?

Одкровення Лотиша та психологія Іуди

Єдиний із братії Києво-Печерської лаври, хто зрадив Церкву, Авраамій Лотиш дав інтерв'ю каналу «Прямий». Психологія Іуди простежується дуже чітко.

Справа православних журналістів: стратити не можна помилувати

Солом'янський суд Києва усунув слідчого у справі православних журналістів і водночас, за клопотанням цього ж слідчого, продовжив арешт одному з них. Що відбувається?