Творець альтернативної реальності: 5 фактів брехні Думенка на «соборі» ПЦУ

Сергій Думенко - творець.

15 грудня 2020 року, з нагоди другої річниці утворення ПЦУ, в цій структурі відбувся черговий «архієрейський собор». Керівник ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко виступив на зазначеному заході з доповіддю. У ньому безліч дивовижних тез: і що ПЦУ найбільша релігійна організація України, і що громади УПЦ не хочуть в неї переходити, тому як їм будують нові храми, і що головне завдання ПЦУ – стояти на сторожі релігійного миру в Україні.

Погодьтеся, що для будь-якої людини, хоча б віддалено знайомої з релігійною ситуацією в нашій країні, подібні заяви Епіфанія звучать дивно і навіть кумедно. Вони не тільки суперечать фактам і здоровому глузду, але й елементарному поняттю про правду. Але щоб не бути голослівними обвинувачами – звернімося до фактів.

ПЦУ – найбільша Церква в Україні?

Сергій Думенко у своїй підсумковій доповіді на «соборі» ПЦУ заявив, що його структура «залишається найбільшою за чисельністю (виділення СПЖ – Ред.) і підтримкою релігійною організацією в Україні». Дуже смілива заява. Спробуймо розібратися, наскільки вона правдива.

Ми знаємо, що чисельність Церкви визначається її вірянами – тими, хто сповідається, причащається, бере участь у житті громади. Як відомо, віруючі об'єднуються в громади. І саме вони визначають чисельність Церкви. Існує статистика числа парафій, священників, єпархій, монастирів і т. д. Саме виходячи з таких цифр і робляться висновки про розміри тієї чи іншої релігійної організації.

Думенко наводить цифри громад ПЦУ «понад 7000», кліриків – «понад 4500», монастирів – «близько 80». Кількість «ченців» глава ПЦУ взагалі не згадує.

Для порівняння, в Українській Православній Церкві в 2020 році, згідно зі звітом керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія, в 2020 році 12 374 парафії, 12 456 священнослужителів, 255 чернечих обителей, 4548 ченців, 109 архієреїв і 1531 студент духовних закладів.

Для наочності, давайте порівняємо показники УПЦ і ПЦУ в таблиці. Відразу обмовимося, що СПЖ не вважає членів ПЦУ ні єпископами, ні священниками, тому таблиця носить досить умовний характер:

Що відразу впадає в очі?

• УПЦ має майже в два рази більше парафій, ніж ПЦУ (як формувалася цифра 7000 парафій в ПЦУ ми розберемо нижче), в 2,5 рази більше священників. Відповідно, бути найбільшою за чисельністю ПЦУ не може ніяк.
• Наявність в офіційному звіті «предстоятеля помісної церкви» слів «більше» і «близько». Наприклад, що таке «близько 80 монастирів»?! Як можна не знати їх точну кількість?
• Відсутність у звіті кількості «ченців» ПЦУ. На момент створення цієї структури в статистиці УПЦ КП, за даними Департаменту у справах релігій, значилося 230 ченців, в УАПЦ – 18. Тому давайте допоможемо Сергію Думенку зі статистикою. В його структурі має бути 248 «монахів», що у 18 (!) разів менше, ніж в УПЦ. А якщо розділити число 248 на «близько 80 монастирів», то отримаємо цифру 3,1 – саме стільки «ченців» потрапляє на кожен монастир ПЦУ. Наскільки це правдоподібно? Вирішувати читачеві.

У ПЦУ «понад 7000» громад?

Ми знаємо, що ПЦУ була сформована шляхом об'єднання структур УПЦ КП і УАПЦ. За даними Департаменту у справах релігій, очолюваного Андрієм Юрашем, на момент виникнення ПЦУ в УПЦ КП було 5 363 громади, в УАПЦ – 1171. Разом – 6 534. Ще 84 добровільно перейшли з УПЦ. Можливо, за два роки в ПЦУ побудували ще десяток-інший церков. Але звідки ж виникло формулювання «понад 7000»?

Можна згадати переможні реляції Думенка січня-лютого 2019, що в ПЦУ нібито перейшло понад 600 громад УПЦ. І це при тому, що в самій УПЦ представили абсолютно конкретні цифри: добровільно перейшли в ПЦУ 84 громади, захоплено 122 храми, 220 громад були незаконно перереєстровані в ПЦУ (тобто, парафії продовжують залишатися в юрисдикції УПЦ). Неважко припустити, що Сергій Петрович провів невелику фальсифікацію – підсумував всі ці цифри, додав їх до статистики ПЦУ і ще накинув пару сотень для круглої цифри. Ось вам і «7000».

Якщо ж врахувати, що кількість храмів має відповідати приблизній кількості священників (УПЦ має 12374 громад і 12456 священників), то стає очевидним, що Сергій Думенко, озвучуючи цифру в 7000 парафій на 4500 священиків, говорить відверту неправду. Насправді, навряд чи його структура нараховує понад 4500 реально діючих громад.

У ПЦУ більше за всіх парафіян?

Думенко у своєму звіті пише: «Соцдослідження показують, що до православного віросповідання в Україні належать, за різними оцінками, від 65 до 75% опитаних. Більшість з тих, хто визначився зі своєю конфесійною та юрисдикційною належністю, декларують свій зв'язок з ПЦУ. У всіх регіонах, крім Сходу, кількість прихильників ПЦУ істотно переважає над числом прихильників Московського Патріархату – навіть там, де діючі парафії ПЦУ перебувають у меншості. Серед опитаних православних ідентифікація себе саме з Православною Церквою України порівняно з минулим роком зросла на третину».

Іншими словами, Сергій Думенко визначає число вірян ПЦУ за соцопитуваннями. Ми не знаємо, хто проводив ці опитування (Думенко про це мовчить), серед кого, яким чином формулювалися питання, скільки людей опитано і т. д. Глава ПЦУ просто пропонує вірити йому на слово.

Для того, наскільки правдиві результати, на які спирається Сергій Петрович, пропонуємо ще одну цитату Думенка, про довіру українців до його персони: «Серед вірян ПЦУ Предстоятелю довіряють 83,2%, а не довіряють лише менше 3%. Серед прихильників УГКЦ йому довіряють більш 70% і навіть 38% довіряють йому серед прихильників Московського Патріархату в Україні». Московський Патріархат в Україні – це, нескладно здогадатися, УПЦ. Пропонуємо віруючим невеликий експеримент – прийти в свій храм і опитати парафіян своєї громади – чи довіряють вони Сергію (Епіфанію) Думенку. Думається, результат навряд чи буде відповідати цифрі у 38%, представленій главою ПЦУ.

Ще один важливий момент – Думенко заявляє, що кількість тих, хто ідентифікує себе з ПЦУ (очевидно, він говорить про парафіян своєї структури) зросла за останній рік на третину. Але кількісні показники його структури за рік ніяк не змінилися. Там все так само «понад 7000» парафій. Куди ходять молитися всі ці новоприбулі прихильники ПЦУ? Елементарний аналіз релігійної ситуації підказує – всі наведені Сергієм Думенком цифри звучать дуже неправдоподібно. І вже зовсім дивно вони виглядають у людини, яка позиціонує себе «главою помісної церкви».

Але в Церкві навіть не так важлива кількість тих, хто відвідує богослужіння, як їх готовність слухати і виконувати слово Христа.

У 2019 році Думенко говорив: «Потрібно також усвідомлювати той факт, що досить значна частина з тих, хто називає себе православними – це малопрактикуючі або і зовсім непрактикуючі християни. Тобто, за фактом свого хрещення, за самоідентифікацією вони належать до православної церкви, проте чи лише зрідка беруть участь у богослужіннях і житті місцевих церковних громад, чи взагалі лише обмежуються відвідуванням храму на Великдень і для здійснення треб».

Іншими словами, Думенко відкрито говорить про те, що в його структурі дуже багато тих, кого можна назвати воцерковленими парафіянами – це, в більшості своїй, люди, віра яких обмежується примітивною обрядовою стороною. Зрозуміло, що ні на «богослужіння», ані до участі у «таїнствах» ПЦУ вони не прийдуть (за винятком необхідних). Точно так само, як не будуть молитися чи хоч якось брати участь в житті «церкви». Це звичайні «православні атеїсти». Звідси і відверто рейдерські операції при захопленні православних храмів, біти, арматура, кастети, палиці, ломи, побиті віруючі УПЦ, зрізані болгарками і понівечені кувалдами двері церков.

Випливає й інша проблема – відібравши у канонічної Церкви храм, ці люди залишають його порожнім. Точно так само, зареєструвавши громаду, вони, в більшості випадків, прагнуть відібрати православний храм, а якщо це не вдається – то далі реєстрації справа не йде, і «громада» ПЦУ існує тільки на папері.

ПЦУ – борець за міжконфесійний мир?

Але усі заяви та цифри Думенка меркнуть на тлі його слів про те, що «збереження міжконфесійного миру в Україні, недопущення розпалювання ворожнечі та протистояння на релігійному ґрунті – важливе завдання для нашої Церкви, яка, будучи найбільшим релігійним об'єднанням, має і відповідний обов'язок перед суспільством».

Всі ми знаємо вираз «Бджоли проти меду» – досить поширений мем, оксюморон, приклад взаємовиключних тез. Мабуть, складно придумати більш відповідний коментар до слів Сергія Петровича. Якщо згадати січень-лютий 2019 року, коли представники ПЦУ разом із владою Порошенка практично щодня захоплювали храми УПЦ, то цей вираз Думенка просто вражає своїм цинізмом. І на СПЖ, і на інших ресурсах є сотні публікацій, фотографій і відеороликів, де ми можемо своїми очима бачити це саме «збереження міжконфесійного миру в Україні» у виконанні членів ПЦУ.

Та й буквально за три дні до «архієрейського собору» і другої річниці створення ПЦУ, 12 грудня 2020 року, активісти його релігійної структури влаштували штурм Свято-Успенського храму в селі Михальча Сторожинецького району Чернівецької області, де громада УПЦ більше 600 днів цілодобово охороняє свій храм від рейдерів ПЦУ.

Близько сотні людей з кийками, кастетами, сльозогінним газом прийшли на територію храму УПЦ, який був проти волі громади незаконно перереєстрований в ПЦУ, і спробували його захопити, знівечивши двері церкви. Їх просто рознесли в друзки кувалдою. Думенківцями була спланована і організована справжня військова операція – вони зламали камери спостереження, сирену тривоги, завезли генератор і продукти харчування для групи захоплення. Кілька вірян, що охороняли територію, були за хвилину виштовхані геть. Всі нападники, включаючи і «священника» ПЦУ, були з червоними пов'язками на рукавах для ідентифікації один одного. А за кілька місяців до цього активісти ПЦУ вже штурмували цей храм. Тоді вони вибили двері церкви саморобним тараном.

Подібних випадків можна згадувати десятки. Була хоч якась реакція керівництва цієї структури на беззаконня тих, хто говорить про свою віру в Христа? Ні. І навряд чи буде надалі – адже приклад «вирішення» проблем шляхом фізичного насильства показують самі «ієрархи» ПЦУ. 

Громади не переходять у ПЦУ, тому що їм будують нові храми?

Думенко стверджує, що при «переході» громади в ПЦУ «проти громади і проти реєстратора подаються судові позови, блокується доступ до майна, відбувається залякування і тиск на активних парафіян. Якщо всі ці методи тиску і шантажу не дають свого результату – на кошти донорів у населеному пункті будують для прихильників Московського Патріархату нове приміщення, виплачують грошове утримання і надають матеріальну допомогу найбільш активним прихильникам Російської Церкви».

Тут виникає відразу два питання до Сергію Петровичу:

1. Так громада УПЦ переходить ПЦУ чи не переходить? Якщо переходить, то для кого «донори» (так Думенко, очевидно називає всеукраїнські збори грошей на будівництво храмів замість захоплених) будують нові церкви? Це ж навіть звучить безглуздо. Виходить, громада пішла в ПЦУ – а невідомо хто, невідомо для кого будує новий храм.
2. Якщо ж не переходить, значить збори у сільських клубах, які влаштовували думенківці разом з місцевою владою – липові і незаконні. І віряни абсолютно логічно «подають судові позови і блокують доступ до майна». Тому що вони мають повне право використовувати закон для захисту своїх інтересів і свого майна від посягань рейдерів.

Слова Сергія Думенка виглядають штучними, абсурдними і неправдивими. Нові храми будуються там, де є громада УПЦ, яка не захотіла йти в розкол. Віряни моляться в будинках, тимчасових бараках, наметах, сараях та гаражах. Пройшовши через такі митарства, віруючі, в більшості випадків, будують храми на свої власні гроші. Для них бути з Христом і служити Літургію – важливіше за все на світі. Щоб переконатися в тому, що православні християни залишаються вірними Христу незалежно від ситуації, досить подивитися відеофільм про дві громади УПЦ з Тернопільської області, у яких рейдери УПЦ КП (тепер це ПЦУ) відібрали два храми.

Ще раз – в УПЦ немає номінальних храмів і неіснуючих громад. Храми будуються для діючої громади, яка вже є і продовжує молитися навіть без храму, у найрізноманітніших умовах і приміщеннях.

Не менш абсурдними виглядають і спроби Думенка пояснити, чому в його структуру не хочуть переходити єпархії, монастирі й архієреї канонічної Церкви. Сергій Петрович пояснює це поганими законами: «Якщо зміна юрисдикції релігійними громадами хоч і ускладнена, але все ж можлива завдяки певним визначеним законом процедур, то така зміна для єпархіальних управлінь або монастирів в рамках чинного законодавства є практично неможливою через ряд юридичних перешкод. У цьому полягає одна з головних відповідей на запитання – чому до ПЦУ за цей час не приєдналися нові єпископи з ієрархії Московського Патріархату в Україні».

Ми вже говорили про те, що перед «об'єднавчим Собором» творці ПЦУ обіцяли патріарху Варфоломію масовий перехід в їхню структуру єпископату та вірних УПЦ. Називалися різні цифри – від 15 до 25 єпископів, безліч громад і цілі єпархії. Але, по факту, піти до розкольників зважилися тільки два (з майже сотні!) архієреїв УПЦ та 84 громади (з більш ніж 12 000!). Кількість тих, хто пішли в розкол, настільки незначні (2% єпископів і менше 1% громад), що вписуються в рамки статистичної похибки. І тому Думенку потрібно якось пояснити таку ситуацію своїм фанаріотським керівникам. І він нічого кращого не придумав, ніж придумати відверту брехню.

Чому брехня?

Згадаймо, а хіба ці «юридичні перешкоди» завадили митрополиту Вінницькому Симеону піти у ПЦУ? Ні. Може, тепер уже колишній митрополит УПЦ не зміг зареєструвати нову єпархію ПЦУ? Зміг. Хіба закон перешкоджав переходу в ПЦУ Драбинка разом зі столичним Преображенським собором на Теремках? Ні. Драбинко спокійно перейшов, перереєструвався і навіть став в ПЦУ «єпархіальним архієреєм».

***

Церква багато разів попереджала, що в основі розколу лежить брехня і ненависть. І ми багато разів у цьому переконувалися, спостерігаючи за діями представників розкольницьких формувань – від «священників» у далеких селах до внутрішньовидової боротьби у вищих ешелонах «ієрархії». Але зараз брехня стала не просто атрибутом, а «обов'язковим елементом ідеології «найсвіжішої» розкольницької структури – ПЦУ. Її голова Сергій Думенко з допомогою брехні формує нову, альтернативну реальність. Його не бентежить, що ця брехня очевидна, що її легко спростувати. Він часто з'являється на телеекранах, кожні кілька днів дає інтерв'ю. І скрізь повторює свої тези, укладаючи брехню шар за шаром. Його метод простий, але ефективний. І цей метод не новий. «Брехня, повторена тисячу разів, стає правдою». Він – творець «нової правди». Питання лише в тому, що чекає на тих, хто цій «правді» повірить.

Читайте також