Люди й ангели навчаються за однією партою

Архангел. Фото: wikimedia.org

Ця публікація присвячена сирійській ангеології. Сирійська християнська традиція, яка бере свій початок ще з апостольських часів, існувала паралельно з візантійською, рідко з нею стикаючись через певні історичні обставини. Саме тому вона для нас видається дуже цікавою та пізнавальною. Я вже не раз робив публікації, присвячені сирійським містикам. Усі вони з'являлися завдяки працям провідного спеціаліста у цій галузі Максима Калініна. Сьогодні моя публікація також ґрунтується на лекціях цього чудового вченого.

Для нас із вами звичнішим є вчення про ангелів візантійської традиції. Вона нам малює ангельський світ, як чітко структуровану, досконалу в добрі ієрархію небесних сил. Сирійська традиція практично не суперечить візантійській у вченні про ангельський світ, але малює його більш людиноподібним і менш піднесеним.  

Сирійська ангеологія заснована, по-перше, на концепції Феодора Мопсуестійського (IV-V ст.), який був найважливішим авторитетом для Церкви Сходу, по-друге, на творі, відомому як «Печера скарбів» Єфрема Сиріна (IV), а по-третє, що особливо важливо, на реальному досвіді зіткнення з ангельським світом самих сирійських містиків.

Перше, на чому потрібно акцентувати увагу, так це те, що ангели і люди – це по суті рівні за своїм статусом істоти. Людина й ангел мають одну й ту саму міру (Об'явл. 21:17). Ангели старші, люди дещо молодші. Але людина, володіючи такою самою, як і в ангела, духовною природою, має ще й тіло, яке пов'язує його зі світом земної матерії. Тому люди мають певну перевагу проти ангелів.

Одне з них – можливість причащатися Тіла й Крові Господньої. Люди можуть впливати на історію земного світу безпосередньо.

Ангели й люди навчаються Богом. Вони навчаються на різних факультетах, але вивчають однакові предмети, тобто здобувають досвід на тих самих явищах.

Сирійці звертають увагу на те, що в перших рядках Біблії Господь творить світ у мовчанні. Тільки починаючи з третього вірша, звучить голос Бога: «І сказав Бог: Нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1:3). Голос Творця, на думку Єфрема Сиріна, пролунав тоді, коли з'явилися слухачі, тобто після створення ангельського світу. Господь творить світ «коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини» (Іов 38:7). З кожним новим творінням ангели дедалі більше захоплюються Богом, пізнаючи світ, його красу та досконалість. Так поступово Творець підводить Своїх синів до більш складних уроків.  

Ангели не бачили Бога, який по суті Своїй незбагненний. Вони лише чули Його голос. І ось тепер цей голос говорить про те, що незабаром з'явиться істота, створена за образом Його Самого.

По-перше, тут було нове одкровення для ангелів, що говорить про Трійність Обличчя Бога («Створимо за образом і подобою Нашою» – множина). А по-друге, ангели зраділи тому, що зможуть побачити Бога у доступному для них вигляді та дотику. Вони були в захваті, що з'явиться у світі хтось, хто відображатиме в собі всі досконалості Творця. А вони матимуть найвищу честь служити цій небесній богоподібній істоті.

У цьому уроці було закладено одне з завдань для ангелів – уміння довіряти Богові.

Анонсувавши таким чином появу людини, Господь бере порох землі, вдуває в нього подих життя і перед ангелами з'являються Адам і Єва. Яке ж було їхнє розчарування в тому, що вони побачили! Вони ж очікували, що з'явиться щось велике, чудове, яке перевершує їх самих у нескінченну кількість разів. Але замість космічного надгіганта перед ними постала «глиняна тетерка» (святий Феофан Затворник). Їхня власна природа, створена з небесного вогню і полум'я, була набагато яскравішою і виразнішою, ніж та, яку мали перші люди. Невже ці тваринні істоти і є великі діти Творця, які зможуть з благодаті мати все те, що Бог має за Своєю природою? Невже їм доведеться шанувати їх як своїх господарів і повелителів?

Ангели були здивовані, збентежені й засмучені. Але не тільки. Знайшлися й такі, що пішли далі. Вони не погодилися з цим, новим для них поворотом справ і почали протестувати проти рішення Бога. Так вищий ангел став сатаною, буквально − «противником». Разом із ним відпали від Господа й інші ангели з трьох небесних ієрархій, а саме – начала, влада й архангели. Після цього вони організували свою ієрархію.

Головне завдання сатани тепер – довести, що людина не тільки не велика, а вона ще й нікчемна. І треба сказати, що в нього це непогано виходить.

Тут доречно згадати, як і мусульманська традиція також сприйняла у свій канон цю версію падіння ібліса (сатани). У Корані він також обурюється тим, що Аллах обрав людину своїм намісником. Але коли Адам починає давати імена, тобто пізнаючи сутності творіння, давати їм визначення, Аллах пропонує спробувати зробити те саме іншим духам. Але вони виявляються до цього нездатні.

Після цього світлі духи упокорюються і поклоняються людині. І тільки Ібліс та його шайтани відпадають від Аллаха. Взагалі мотив ревнощів ангелів стосовно людини і суперечок із нею нерідко зустрічається у різних пам'ятниках месопотамського регіону.

Після такого поділу в духовному ангельському світі слідує ще один удар, що стосується довіри ангелів Божому промислу. Він все-таки спокушає людину, і той також відпадає від Бога. Здавалося б, руйнується вся накреслена Творцем схема світобудови. У світі не тільки з'являється зло, як воля свідомих істот, спрямована проти Бога, але зло розширює свої повноваження і набирає все більшої й більшої сили.

Той, хто покликаний стати сином Божим за благодаттю, сам перестав Його слухатися. Людина не виправдала свого призначення.

Тепер світлі ангели, які залишилися вірними Богу, не тільки співпереживають людині, але й турбуються про себе, щоб і їм не втратити постійність у добрі. Тому в ангельському світі відбувається консолідація навколо Троїчного Бога і формується їхнє остаточне і безповоротне утвердження в добрі. Але і в демонічному світі все відбувається в протилежному напрямку. Занепалі духи остаточно утверджуються у своїй лихій волі.

Один удар слідує за іншим. Ось Каїн вбиває Авеля, вперше в історії світу проливається людська кров, відбувається братовбивство. Для того, щоб утвердити світлих ангелів у вірі, Бог каже Каїну: «Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4:10).

На думку сирійських містиків, цим Бог дає зрозуміти ангелам, що не все втрачено, що Він якимось чином втрутиться, і кров ця пролита недаремно. Ще одним уроком для утвердження ангелів у довірі до Бога була історія життя праотця Еноха, який живим був узятий на небо. Згідно з Книгою Буття, Енох жив 365 років, він ходив перед Богом, народив синів і дочок, і взяв його Бог. «І не стало його, бо забрав його Бог» (Бут. 5:24).

І в єврейській, і в християнській традиції є уявлення, що Енох був узятий на небо живим.

У різних текстах єврейської традиції про Еноха йдеться як про людину, поставлену вище за ангелів. У Першій книзі Еноха він є посередником між Богом і ангелами, які згрішили й відпали. У Третій книзі Еноха («Книзі небесних палаців») про нього йдеться як про якусь приголомшливу небесну істоту, у якої очі палають, а вії подібні до блискавок. Нагадаю, що Книга Еноха цитується у Соборному посланні апостола Іуди (Іуд. 1:14-15), тобто згадується навіть у Новому Завіті. Вознесення Еноха мало бути втіхою для ангелів.

Проте ангели перебувають у страху за людину доти, доки Сам Бог не стає Людиною. Тут перед ангелами відкривається прихована раніше невідома таємниця. Син Божий, Друга Особа Святої Трійці, являє Себе усьому світу, тобто не тільки людям, а й всьому Всесвіту, як досконала людина.

Одкровення про Святу Трійцю ангели засвоїли в день Богоявлення, коли Святий Дух зійшов на Спасителя. Розп'яття Бога стало ще одним страшним потрясінням для ангельського світу і не лише для нього. Все творіння здригнулося, бачачи страждання на Хресті Того, Хто створив усю світобудову.

Це був ще один найбільший урок для ангелів – що Бог є Любов, і яким чином любов пов'язана зі стражданнями за того, кого ти любиш.

Тепер ангели зрозуміли шлях, пройшовши яким, людина може досягти своєї досконалості. Це слідування за тим, хто Сам є Шлях, Істина й Життя.

З часу Воскресіння і Вознесіння Господа Іісуса Христа та ангели, і люди трудяться над уроком засвоєння спасіння. З одного боку, людська воля і та потенція образу Божого, яка закладена в людині від початку творіння, з іншого – благодать Божа і зусилля Ангела-Хранителя ведуть людину до того, щоб вона досягла істинної мети свого життя – стала богом за благодаттю. Сирійські містики говорять про те, що душа людини – це поле землі, на якому працює і сіє добре насіння святий ангел. Іосиф Хаззая, ґрунтуючись на своїх видіннях, які він отримував із духовного світу, багато разів говорив про те, що великим плачем ридає наш Ангел-Хранитель, коли не знаходить у душі, що вийшла з тіла, плодів своїх добрих зусиль. Причина цього не в тому, що він погано працював, а в тому, що ґрунт, куди він сіяв, виявився непридатним для врожаю.

Наше життя, по суті, складається з тих самих ангельських уроків. У ній є місце розчаруванню в Бозі, нерозуміння Його задуму. У душі нерідко виникає протест проти Його волі – «бо так не можна». Наш занепалий розум не погоджується з «вічними муками»; зі «справедливою відплатою» за зловживання нашою, урізаною з усіх боків та обмеженою злом, свободою; з відповідальністю за справи, «які робити не хочемо, а робимо без нашої волі»; з тим, що зло, а не добро, править світом; з тим, що ми вже народилися заручниками зла, і ніхто у нас на це не питав дозволу тощо.

Ми не розуміємо дуже багато чого. Те саме відчували й ангели, бачачи те, що відбувається у Всесвіті. І перед нами стоїть той самий вибір, що й перед ангельським світом: або довіряти Богові, будучи впевненими в тому, що Його Любов нічого поганого не може створити, а Його Мудрість завжди знайде можливість реалізувати задумане на самому початку; або сказати: «Господи, Ти не маєш рації» і стати на шлях диявола. Вибір залишається за нами.

Читайте також

Розум у пеклі, а серце в Раю

Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.

Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський

Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.

Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці

Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.

Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде

Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?

«Пікасо́»: спокуса, здатна похитнути віру

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 19.

Що зробила для Русі княгиня Ольга

У святцях Ольга називається святою рівноапостольною княгинею. Це цілком справедливо, хоча ми багато чого досі не розуміємо в її подвигу.