Що відповіли на петицію «Не забороняти УПЦ», та що може бути далі

У Кабміні вирішили на петицію не відповідати. Фото: СПЖ

13 січня 2022 р. на сайті Кабінету Міністрів України розмістили петицію авторства Юлії Комінко з вимогою врахувати позицію громадян України, налаштованих патріотично, під час юридичного вирішення питання щодо Української Православної Церкви та не забороняти діяльність УПЦ.

Автор петиції звертає увагу, що серед вірян УПЦ величезна кількість патріотів України, які роблять свій внесок у боротьбу проти російської агресії, і утиск їхнього конституційного права на свободу совісті є, по-перше, незаконним, а по-друге несправедливим. Окремі випадки колаборації серед духовенства не можуть бути виправданням для заборони УПЦ. Більше того, автор повністю підтримує необхідність розслідування кожного випадку колаборації та притягнення винних до відповідальності, але наголошує на тому, що ці злочини не повинні присвоюватися за умовчанням усім вірянам УПЦ. Цитата: «Проте вважаємо за неможливе покладати злочини окремих громадян на весь розгалужений інститут, яким є Українська Православна Церква, і на цій підставі вдаватися до його юридичної заборони».

Власне кажучи, формулювання вимог до влади досить обтічне: «Просимо Кабінет Міністрів України при розробці законодавчої бази підходити до вирішення церковного питання так само виважено, як це робиться при розгляді проблем в інших сферах життя держави, і не покладати провину окремих представників УПЦ на весь інститут, якою є Українська Православна Церква».

У березні ця петиція набрала необхідні 25 000 голосів. Влада мала на неї реагувати. Кабмін міг би цілком собі відповісти на петицію у стилі: так, врахуємо, підійдемо виважено, провину покладати не будемо. При цьому кампанія проти УПЦ могла б цілком іти своєю чергою. По-перше, далеко не один Кабмін займається розробкою законодавчої бази (у багатьох випадках це роблять самі народні депутати). По-друге, немає чітких критеріїв відокремлення «зваженості» від «незваженості» під час розгляду питань урядом. Отже, Кабмін нічим не ризикував, якби відповів на петицію відповідно до закону. Але Кабмін чомусь злякався навіть такої невинної петиції і почав вигадувати відмовки, замість відповіді по суті.

Відповідно до Порядку розгляду електронної петиції, адресованої Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 р., автору петиції мав відповісти прем'єр-міністр Д. Шмигаль, а на сайті Кабміну з'явитися відповідна інформація. «Не пізніше наступного робочого дня після закінчення терміну розгляду петиції на Урядовому порталі у відповідному розділі оприлюднюється оголошення з відповідним обґрунтуванням підтримки чи непідтримки її Прем'єр-міністром України, а також надсилається відповідь автору (ініціатору) петиції чи громадському об'єднанню», − каже П.2. цього документа.

Натомість Юлія Комінко отримала відписку від заступника голови Держслужби з етнополітики та свободи совісті В. Войналовича, в якій той фактично повторив звинувачення УПЦ у колабораціонізмі та натякнув, що ухвалення законопроекту про її заборону не за горами.

Автор петиції висловила свою думку щодо цієї відписки у наступних словах: «Нам повинен був публічно відповісти прем'єр-міністр України, яких саме заходів буде вжито для того, щоб вирішити окреслену в петиції проблему. Натомість ми отримали документ за підписом першого заступника голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті з переліком загальних фраз про те, що держава знає, що робить. Що саме уряд робить і як планує вирішувати ситуацію, не повідомляється. <…> 25 000 громадян України попросили уряд вжити заходів для вирішення питання з УПЦ з урахуванням того, що віряни УПЦ займають патріотичну позицію. Натомість якийсь чиновник десятого рангу відповів їм від себе, що "москва вбиває наших дітей"».

Ю. Комінко подала скаргу до секретаріату Кабміну, оскільки ця відповідь є грубим порушенням Закону України «Про звернення громадян».

На наступному витку чиновницької творчості авторка петиції отримала відповідь вже від самого голови ДЕСС В. Єленського, який варто розглянути докладніше, оскільки його логіка – це логіка всієї кампанії з заборони УПЦ.

В. Єленський пише: «ДЕСС справді вважає Українську Православну Церкву (далі – УПЦ) частиною Російської Православної Церкви (далі – РПЦ). Підставами для цього є:

I) Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом (далі – Висновок) затверджений Наказом Державної служби з етнополітики та свободи совісті від 27 січня 2023 р. № Н-8/11. Висновок засвідчив, що УПЦ продовжує перебувати з РПЦ у відносинах підпорядкування; жодних документів чи дій, які б свідчили про перетворення УПЦ в самостійну від РПЦ релігійну організацію, не виявлено.

II) Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 р. у справі №640/4748/19, яким підтверджено факт входження релігійного об'єднання УПЦ до структури (складової частини) РПЦ».

Що це за рішення суду, яке твердить про належність УПЦ до РПЦ? Текст цього рішення є у відкритому доступі, та з ним нескладно ознайомитися. Це рішення прийнято за позовом УПЦ (формально цілої низки єпархіальних управлінь та монастирів тощо) до Мінкульту з вимогою визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 25 січня 2019 року №37 «Про затвердження релігієзнавчої експертизи про встановлення переліку релігійних організацій (об'єднань), які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Цією експертизою УПЦ було визнано частиною РПЦ. Суд Рішенням від 15.05.2023 р. у задоволенні позову відмовив та фактично підтвердив правильність цієї експертизи. За великим рахунком, рішення суду ґрунтується на двох моментах: по-перше, це Статут УПЦ, який діяв у 2019 р., і там справді було чітко сказано, що УПЦ − це частина РПЦ. По-друге, це Закон України №2662-VIII від 20.12.2018 «Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" про назву релігійних організацій (об'єднань), що входять до структури (що є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що вчинила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України». У цьому законі передбачено три підстави для визнання УПЦ частиною РПЦ:

• якщо про це говорить Статут УПЦ;
• якщо про це свідчить Статут РПЦ;
• якщо архієреї УПЦ входять до керівних органів РПЦ.

Вже неодноразово йшлося про те, що друга підстава – цілковитий абсурд, оскільки Україна, по суті, зобов'язується виконувати нормативно-правові акти РФ на своїй території. Чим щодо цього Статут РПЦ відрізняється від законів РФ про прийняття зі свого складу окупованих українських територій? Юлія Комінко так і пише у себе у Фейсбук, коментуючи відписку В. Єленського: «Це якби мене, Комінко Ю.М., позбавили б громадянства, бо народилася я у місті Алчевську, а нині територія окупована, але якийсь державний орган в Україні провів би свою експертизу конституції російської федерації, побачив там Луганщину у складі РФ і вирішив, що якщо я народилася не в Україні, а на території іноземної держави (бо саме так значиться в конституції РФ), то мене слід позбавити громадянства, або обмежити в правах, або унеможливити мою діяльність».

Але пиши-не пиши, а ця норма Закону «Про свободу совісті…» є чинною. Більше того, сам Закон №2662-VIII від 20.12.2018 «Про внесення зміни до статті 12…» Конституційним Судом України визнано таким, що відповідає Конституції.

Але також Київський окружний адміністративний суд посилається на релігієзнавчу експертизу Статуту УПЦ, затверджену Наказом ДЕСС від 27 січня 2023 р. № Н-8/11, яка визнала УПЦ частиною РПЦ вже за новим Статутом, де про РПЦ взагалі немає жодного слова.

Тобто, по суті, В. Єленський у відповіді Ю. Комінко в обох пунктах посилається на те саме, а саме на «свою» ж власну експертизу. Ще в січні 2023 р., коли до Верховної Ради було внесено законопроект 8371 про заборону діяльності в Україні релігійних організацій з керівним центром у Росії, було зроблено припущення, що це є законопроект про заборону УПЦ, і що одним із головних моментів цієї заборони стане експертиза ДЕСС. Детальніше про це у статті «Законопроект Шмигаля: заборона УПЦ у 4 ходи». Через деякий час В. Єленський справді зібрав експертну групу, до якої були включені релігієзнавці, які так само, як і він сам, неодноразово виявляли своє негативне ставлення до УПЦ.

Наприклад, Ігор Козловський в ефірі телеканалу «Еспресо» у грудні 2022 року наполягав на якнайшвидшому ухваленні законопроекту про заборону УПЦ. Олександр Саган у повідомлення у Фейсбук від 29.11.2022 р. вимагав «негайно обмежити антиукраїнські можливості УПЦ МП (РПЦвУ). Йдеться насамперед про негайний розрив усіх договорів про оренду нерухомості (державної та комунальної), всіх інших договорів, оскільки ці релігійні організації втратили статус юридичної особи». У публікації на Facebook від 10.12.2022 стверджував, що «Служба безпеки України має вживати більш жорстких заходів щодо представників Української Православної Церкви, ігноруючи презумпцію невинності».

Людмила Філіпович заявляла, що УПЦ – це «квазірелігія», яка насправді не є релігійною структурою. А Юрій Чорноморець прямо називав УПЦ пропагандистським штамом «УПЦ ФСБ», закликав депортувати весь єпископат та знищити саму структуру. Чи могли ці, явно заангажовані люди, провести справді неупереджену експертизу? Запитання риторичне.

Незважаючи на те, що Юрвідділ УПЦ вимагав виключити їх зі складу експертної групи, цього зроблено не було. У результаті вони провели так звану експертизу Статуту УПЦ з передбачуваним висновком, що УПЦ є частиною РПЦ з усіма наслідками. Докладніше про це у статті: «Експертиза» Статуту УПЦ від Держетнополітики: побачити неіснуюче»..

Цікава деталь: у тексті «Експертизи» є фраза, що «Експертиза є релігієзнавчою, але не має юридичного характеру». І ось тепер, попри своє власне твердження, В. Єленський посилається на результати «Експертизи» нібито в юридичному значенні у своїй відповіді Ю. Комінко. А незабаром, ймовірно, ця «Експертиза» буде основним моментом у забороні найчисленнішої конфесії України.

Виходить, що вся ця конструкція з заборони УПЦ, весь цей колос на глиняних ногах ґрунтується на «Експертизі», яка є результатом творчості групи людей, відомих своїми особистими антипатіями до УПЦ. А керує кампанією з заборони УПЦ голова ДЕСС В. Єленський, який у своїх релігієзнавчих працях оспівував В. І. Леніна та розповідав, що репресії проти вірян у СРСР – це вигадки Заходу. Декілька цитат, просто для ілюстрації:

· «Не можна не вразитися масштабністю та глибиною думки Леніна, його геніальністю»;

· "Марксистсько-ленінська теорія дає нам інструменти для проникнення в духовну сферу людства";

· «Яку тільки витонченість не виявляли на Заході захисники фальшивки про "гоніння на віру в СРСР", на яку тільки брехню не йшли антирадянщики!».

Докладніше про наукові праці В. Єленського у статті: «Віктор Єленський, хто він? Ленінець чи націоналіст?».

Що зробив В. Ленін для розгрому Церкви та знищення священства − всім відомо. Він патологічно ненавидів Церкву і зробив все, що від нього залежить, щоб її знищити. Знову ж таки просто для ілюстрації цитата з Листа В. Леніна членам Політбюро у справі про опір вилученню церковних цінностей у м. Шуя (1922 р.): «Політбюро дає детальну усну директиву судовій владі, щоб процес проти шуйських бунтівників <…> був проведений з максимальною швидкістю і закінчився не інакше як розстрілом дуже великої кількості найвпливовіших і найнебезпечніших чорносотенців міста Шуї, а, по можливості, також не тільки цього міста, але й Москви, і кількох інших духовних центрів... Чим більше представників реакційного духівництва і реакційної буржуазії вдасться нам із цього приводу розстріляти, тим  краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не наважувалися і думати».

Справді, як писав В. Єленський, «марксистсько-ленінська теорія дає нам інструменти для проникнення в духовну сферу людства».

Послідовники В. Леніна, слідуючи його заповітам, закривали храми та монастирі, виганяли з них ченців. Лише у Києві більшовики знищили 145 соборів та церков.

Сьогодні за участю В. Єленського музей «Києво-Печерська Лавра» виганяє ченців із головної святині нашого народу. Храми Верхньої лаври вже забрали. Раніше на богослужіння у цих храмах приходили тисячі вірян. Зараз, коли там «служать» представники ПЦУ, тих, хто молиться, майже не видно. Таку ж долю готують і Нижній лаврі, та й усім храмам та монастирям, які зможуть відібрати.

Однак повернемось до відповіді В. Єленського Юлії Комінко. Наприкінці він пише: «Що стосується "заборони УПЦ", то повідомляємо Вам, що проект, поданий Кабінетом Міністрів до Верховної Ради та зареєстрований за номером 8371, передбачає не заборону будь-якої релігійної організації, а неможливість діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих з центрами впливу в країні, яка чинить агресію проти України».

Іншими словами, ми вас ніби не забороняємо, просто забороняємо афілійованих. Ну а якщо ви такими виявилися, то нарікайте самі на себе.

Це означає, що кампанію із заборони УПЦ буде продовжено. Більшовики гнали Церкву під гаслом «контрреволюції», тепер Церкву женуть під гаслом «колаборації». Від зміни гасел суть не змінюється, аби Церкви не було.

Читайте також