Румунська Церква, Фанар та автокефальне питання

Румунська Церква запропонувала Фанару відмовитись від частини своїх привілеїв? Фото: СПЖ

У 2022 р. Сербська Церква надала автокефалію Македонській Церкві. А сьогодні Румунська Церква на порядку денному всього Православ'я порушила питання про процедуру надання автокефалії. Формально – для македонської ситуації, а за фактом румуни заявили, що будь-яка автокефалія має бути підтверджена всіма Помісними Церквами.

13 лютого 2023 р. Священний Синод Румунської Православної Церкви опублікував заяву, в якій закликав Константинопольський патріархат розпочати консультації щодо видачі Македонській Церкві «остаточного» Томосу про автокефалію. Тут слід звернути увагу на тонкощі перекладу: у румуномовній версії заяви стоїть «Tomos final de autocefalie», в англомовній – «A final tomos of autocephaly». Враховуючи всі обставини, про які мова нижче, можна стверджувати, що правильнішим був би переклад не «остаточний», а «підсумковий».

Різниця ось у чому: побачивши слово «остаточний» стосовно Томоса, можна подумати, що саме цей «остаточний» Томос і є конституюючим документом, на якому ґрунтується автокефальний статус Македонської (в даному випадку) Церкви. Але це не так, оскільки конституюючим є інший документ, а саме – Томос про автокефалію, виданий македонцям Сербською Церквою 5 червня 2022 р. А «Tomos final de autocefalie», появою якого переймалася Румунська Церква – це документ, який не народжує автокефалію а свідчить про завершення процесу визнання цієї автокефалії. Можна навести аналогію: людина народжується за допомогою пологів, а не за допомогою отримання свідоцтва про народження, останнє документально підтверджує появу нової людини на землі.

Трохи історії «македонського питання». З погляду самої Македонської Церкви, вона веде свою історію від знаменитої Охридської архієпископії, яка існувала у XI–XVIII століттях. З 1913 р. єпископська кафедра в Охриді знаходилася у складі Сербської Православної Церкви, з 1915 р. – Болгарської, з 1919 р. – знову Сербської, з 1941 р. – знову Болгарської, і з 1945 р. і до отримання автокефалії – у складі Сербської Православної Церкви. У 1967 р. Православна Церква Республіки Македонія в односторонньому порядку проголосила автокефалію, яку не визнала жодна Помісна Церква. Почався македонський розкол. Його принципова відмінність від розколу українців полягає в тому, що македонські архієреї мали канонічні хіротонії. Було зроблено кілька спроб вилікувати македонський розкол, але вони виявилися безрезультатними.

Практично одночасно з колишнім президентом України П. Порошенком на Фанарі вели переговори про визнання македонського розколу і представники Північної Македонії. Фанаріоти робили загалом сприятливі для македонців заяви, але далі справа не пішла. А 16 травня 2022 р. Священний Синод Сербського Патріархату оголосив про лікування македонського розколу та відновлення єдності з Македонською Церквою. При цьому Сербська Церква декларувала надання автокефалії македонцям у найближчому майбутньому. Докладніше про все це можна прочитати у статтях: «Фанар став на шлях визнання македонських розкольників?» та «Зцілення македонського розколу та українська ситуація».

5 червня 2022 р. Священний Синод Сербської Церкви затвердив Томос про автокефалію Македонської Церкви, а у свято святих Кирила і Мефодія у Кафедральному соборі святого Климента Охридського у Скоп'є Предстоятель Сербської Церкви патріарх Порфирій урочисто проголосив цю автокефалію.

Далі була черга визнання Македонської Церкви з боку Помісних Церков.

• 25 серпня 2022 р. «Македонську Православну Церкву – Охридську Архієпископію» визнала Руська Церква;
• 18 жовтня 2022 р. – Антіохійська;
• 25 жовтня 2022 р. – Польська;
• 23 листопада 2022 р. – Українська;
• 13 грудня 2022 р. – Болгарська;
• 7 лютого 2023 р. – Церква Чеських земель і Словаччини;
• 9 лютого 2023 р. – Румунська;
• 14 лютого 2023 р. – Грузинська.

Треба сказати, що не всі Помісні Церкви визнавали саме автокефалію, деякі визнавали Македонську Церкву частиною Православ'я, але оминали статус автокефалії.

А що ж Константинопольський патріархат та інші так звані грецькі Церкви? Тут є цікавий нюанс. У травні 2022 р., коли представники Сербської та Македонської Церков уже вийшли на фінішну пряму в питанні вилікування македонського розколу, Фанар вирішив зіграти на випередження і 9 числа заявив, що «приймає в євхаристійне спілкування ієрархію, духовенство і мирян під проводом архієпископа Стефана цієї Церкви, тим самим зцілюючи рану розколу і поливаючи "єлей і вино" на випробування наших православних братів у цій країні».

При цьому Фанар заборонив Македонській Церкві іменувати себе Македонською (тільки Охридською), заборонив їй мати парафії за межами Північної Македонії і «поступився» Сербській Церкві правом врегулювати з Македонською «адміністративні питання». Здавалося б, Фанар перехопив ініціативу, фактично визнав автокефалію, і тепер македонцям уже немає потреби випрошувати цю автокефалію у сербів. Але ні. Наступного дня, 10 травня 2022 р., Синод Македонської Церкви заявив про продовження діалогу із Сербською Церквою, результатом якого стала автокефалія за наступною схемою: спочатку македонці повернулися до лона Сербської Церкви, а потім із рук Сербського Патріарха отримали свою автокефалію.

Щоправда, того дня, 5 червня 2022 р., коли Синод Сербської Церкви прийняв рішення про автокефалію, предстоятель Македонської Церкви митрополит Стефан (Веляновський) дав інтерв'ю, в якому сказав: «Зберігається в силі зафіксована канонами традиція, за якою тільки Вселенський патріархат видає Томос про автокефалію, а інші Церкви його шанобливо сприймають». Що це: офіційна позиція визнання верховенства Фанара у всьому Православ'ї чи дипломатичний реверанс, покликаний заспокоїти фанаріотів?

Щодо Елладської Церкви, то вона 8 червня 2022 р. заявила про відновлення літургійного спілкування, але висловила «серйозні заперечення та застереження» з приводу автокефалії. Причинами називалися: незгода з назвою «Македонська Православна Церква», з наявністю єпархій за межами Північної Македонії та правом Сербської Православної Церкви надавати автокефалію.

Позиція Румунської Церкви

І ось після всього цього 13 лютого 2023 р. Румунська Церква вирішила порушити питання про «остаточний» («підсумковий») Томос про автокефалію Македонської Церкви. Питання було поставлене перед Константинопольською Церквою. Але чи означає це, що румуни визнають Томос від Сербської Церкви недостатнім і вважають, що справжній має видати Константинопольський патріархат? Текст заяви Священного Синоду Румунської Церкви не дає підстав так думати. Цей текст такий:

«Точка зору Румунської Православної Церкви щодо автокефалії, яка також була представлена на засіданні Підготовчого комітету Святого та Великого Собору в Шамбезі (2011 р.), така:

"Священний Синод Матері-Церкви є канонічною інстанцією, яка може надати автокефалію Дочірній Церкві за допомогою синодального Томосу, підписаного Предстоятелем Матері-Церкви разом з усіма архієреями її Священного Синоду. Визнання нової автокефалії належить всій Православній Церкві, що досягається Томосом про визнання автокефалії, який підписується без усякої різниці всіма Предстоятелями автокефальних Православних Церков у порядку Диптихів на Соборі Предстоятелів Православних Церков".

Враховуючи цю інформацію, Священний Синод Румунської Православної Церкви з повагою поставився до рішення Вселенського Патріархату прийняти в євхаристичне спілкування ієрархів, кліриків, монахів і віруючих під пастирством архієпископа Стефана та надати Патріархату Сербії врегулювати адміністративні питання.

Священний Синод Румунської Православної Церкви після визнання первісного синодального Томосу, виданого 5 червня 2022 року Сербським Патріархатом про надання автокефалії Православній Церкві в Республіці Північна Македонія, очікує від Вселенського Патріархату ініціювання (консультацій) та видачі остаточного Томосу про автокефалію, щоб висловити всеправославний консенсус з цієї теми визнання автокефалії».

Тобто, на думку румунів, схема надання автокефалії взагалі та Македонській Церкві зокрема має бути такою:

1. Церква, у складі якої знаходиться бажаюча автокефалії структура, (Церква-Мати) приймає рішення про надання їй автокефалії (Томос).
2. Константинопольський патріарх ініціює та організує процес визнання цієї автокефалії Помісними Церквами.
3. Предстоятели Помісних Церков підписують «підсумковий» Томос «без різниці» між ними. Причому Томос не про надання, а про визнання автокефалії.

З цієї схеми видно, що конституюючим документом є рішення про автокефалію, прийняте Церквою-Матір'ю, а не Константинопольським патріархатом, якому відводиться роль лише організатора процесу визнання автокефалії.

Цю схему передбачалося прийняти як загальнообов'язкову на Критському Соборі 2016 р., який замислювався як всеправославний, але таким за фактом не став. Однак питання не було винесене на обговорення через позицію Фанара, який наполягав, що він і тільки він має право дарувати автокефалію будь-кому, і що саме його Томос є конституюючим документом для нової Помісної Церкви.

Таким чином, Румунська Церква пропонує Фанару погодитися зі схемою, яка готувалася до Критського Собору, та створити прецедент, який може стати надалі обов'язковим правилом для подальших автокефалій.

Запитання та можливі відповіді

Чи погодиться з цим Фанар? Ймовірно, ні, оскільки це завдасть удару по його амбіціям стати визнаним главою Православного світу та твердженням, що Константинопольський патріарх є «першим без рівних» і має виняткові повноваження у Православ'ї.

І тут слід звернути увагу на один момент: зі схеми трьох кроків з надання автокефалії, яку пропонує Румунська Церква, другий крок, тобто ініціювання та організація Фанаром процесу визнання автокефалії може бути прибраний без шкоди для всієї схеми.

Процес визнання автокефалії Македонської Церкви, яку їй дарувала Сербська Церква, вже триває без сприяння Фанара.

Помісні Церкви приймають рішення про таке визнання, і по суті це і буде той самий «підсумковий» Томос, хай і не у вигляді формального документа з підписами предстоятелів. Тому Фанар, відмовившись від пропозиції румун, ризикує просто не встигнути вскочити в поїзд, що вже їде. Автокефалії будуть проголошувати, дарувати та визнавати без його участі, і фанаріоти нічого не зможуть із цим вдіяти.

Що з ПЦУ?

Чи може схема, запропонована румунами, бути використана для вирішення українського церковного питання? Однозначно ні, оскільки у разі лікування македонського розколу ієрархія Македонської Церкви мала канонічні хіротонії. У випадку ж з ПЦУ майже всі їхні «ієрархи» були рукопокладені відлученим від Церкви Філаретом Денисенком, що визнавали всі без винятку Помісні Церкви. Тому щоб хоча б підступитися до вирішення українського церковного питання, необхідно «перевисвятити» «ієрархів» ПЦУ, від чого відмовляється і ПЦУ, і Фанар.

Чи потрібно зараз шукати варіанти виходу з кризи, в якій опинилося Православ'я?

Пропозиція Румунської Церкви виглядає як саме така спроба. Визнання автокефалії Македонської Церкви цілком може стати тим питанням, в якому Помісні Церкви зможуть дійти згоди, отже, й інші спірні питання вирішувати буде легше.

Питання автокефалії зараз не головне?

Але наразі найголовнішим викликом Православ'ю є не розбіжність з приводу того, хто має грати першу скрипку в процедурі надання автокефалії, і не розрив євхаристичного спілкування між окремими Помісними Церквами внаслідок визнання Фанаром ПЦУ і навіть не співслужіння фанаріотів та їх прихильників з інших Церков з особами, які не мають священного сану, тобто з «ієрархами» ПЦУ.

Головним викликом, на нашу думку, є перспектива об'єднання з католиками, вже явно та недвозначно анонсована представниками Ватикану та Фанара, яка намічена на 2025 рік, до 1700-річного ювілею Першого Вселенського собору. На наш погляд, зараз необхідно зосередитися не на пошуках компромісів в ім'я єдності Церкви, а на тому, щоб зберегти вірність самому Православ'ю, нашому віровченню, догматам, завітам святих отців. Нам потрібно протриматися до 2025 р. і подивитися, в якому вигляді тоді буде Православна Церква: хто піде за Фанаром і погодиться на унію з Римом, а хто вважатиме це для себе неможливим і залишиться вірним Православ'ю, які відносини будуть складатися між цими двома частинами сучасної Православної Церкви. Без цього жодні рішення щодо процедури автокефалії, лікування розколів і так далі, неможливі. Знайдений сьогодні компроміс назавтра (у світлі нової унії) вже виявиться неактуальним.

Знову ж таки, якщо зображати схематично, кроки виходу з кризи для Помісних Церков є такими:

1. Чітко усвідомити, у чому полягає небезпека поєднання з католиками.
2. Вирішити для себе: йти на об'єднання чи ні.
3. Виходити із кризи з тими, хто залишиться вірним Православ'ю.

І можна з упевненістю сказати, що Церкви, які залишилися вірними Православ'ю перед новою унією, всі спірні питання між собою вирішать дуже швидко.

Читайте також