Чума, холера, «іспанка»: епідемії в нашій історії

Київ. Листівка початку ХХ століття. Фото: kiev24.ua

Не дивлячись на значне ослаблення карантину, напружений інтерес до теми коронавірусу не слабшає. Масмедіа наполегливо інформують населення про все, що його стосується, не даючи розслабитися обивателю: один депутат захворів, другий одужав, там новий спалах захворювання, тут вже всі здорові, а десь ще не всі і транспорт там не запустять. Про це пише вже навіть дуже ледачий, а народ все це читає.

Настрій у народі панує різний: від паніки до недовіри, страху втратити здоров'я і життя до страху залишитися без засобів до існування. Деякі висувають різні конспірологічні версії про «всесвітню змову зі скорочення населення Землі за допомогою зброї».

Ми навряд чи дізнаємося точно звідки і яким саме чином прийшла хвороба. Одне можна сказати з упевненістю: у нинішньої пандемії немає нічого нового для людства – хвороби, епідемії, «морові нашестя», як їх називали в давнину, забирали мільйони людських життів протягом багатьох століть. Згадаймо ті, що ближче до нас за часом.

Холерний дзвін

На початку XIX ст. після колоніальних походів Англії на середньому Сході холера вперше вийшла за межі свого історичного вогнища. Епідемія почалася в Індії, потім з торговими караванами потрапила в Європу та Африку. Вже в 1829 р. холера з'явилася в Росії (Оренбург), а в 1847 р. досягла Києва. За іншими даними, холера з'явилася в Києві майже на 20 років раніше.

Так, за переказами, в 1829 р. дзвіниця в Микільській Борщагівці стала видавати дивні звуки. Це самі по собі загули дзвони, як говорили в народі – «перед холерою». Російський дипломат А. Я. Булгаков у своєму листі приватній особі в Санкт-Петербург писав взимку 1830 року: «Так, брате, видно, що холера і морозів не боїться. Закревський розповідав вчора, що вона жорстока виявилася в Києві...» Чим тільки не лікували холеру – навіть чаєм, додаючи в нього соляну кислоту. Не дивлячись на це, за різними джерелами, смертність під час тієї епідемії склала близько 40%.

*   *   *

Ще в середині XVIII ст. в Києві була побудована централізована водопровідна і каналізаційна мережа. Але через нестачу бюджетних коштів вона не знайшла підтримки в належному стані, що неодноразово ставало причиною спалахів епідемій.

Нова епідемія холери, що сталася в 1907 році, забрала життя 389 киян: заражена холерним вібріоном вода з полів зрошення (зараз Оболонський р-н) рознеслася по всьому місту саме за допомогою водопроводу.

Ось що писала газета «Новий час»:

«Київ, 22 жовтня: У Києві в земському притулку захворіла на холеру годувальниця; слідом за нею з 45 немовлят, які перебували в притулку, захворіло на холеру 40, з яких померло 15».

Газета «Руське слово»:

«Київ, 27 листопада: У Києві спалахнула серйозна епідемія холери. Вчора зареєстровано 14 захворювань, сьогодні 9. Санітарною комісією приймаються екстрені заходи боротьби. На базарах встановлено чергування лікарів. Проводиться огляд міських околиць. Встановлено спостереження за надходженням пароплавів».

«Київ, 28 листопада: Холерна епідемія в Києві приймає загрозливих розмірів. Всі відділення Олександрівської лікарні переповнені холерними хворими. Третя чоловіча гімназія, де виявлено холерне захворювання, тимчасово закрита».

Холера – дуже важка хвороба. Не рівня нашим нинішнім пандеміям грипу. При цьому захворюванні температура підскакує до 45ºС, відбувається зневоднення організму, людина висихає, як мумія, і болісно помирає.

Серед населення почалася паніка, яка підігрівалася різними, часто безглуздими чутками. Так, газета «Киевлянин» писала, що в місті рознеслася чутка, ніби винуватцями поширення холери є студенти Університету св. Володимира (КНУ ім. Т. Шевченка). Одного разу стався навіть трагічний випадок, коли розлючений натовп буквально розтерзав двох студентів, які йшли з університетської обсерваторії до навчального корпусу¹.

Роки найбільш значних київських епідемій холери: 1830, 1848, 1854, 1855, 1866, 1907. Спалахи холери, які траплялися в Україні в радянський час, були набагато менш масштабними і купірувалися в короткі терміни.

Неіспанська «іспанка»

Епідемія іспанського грипу в 1918-1919 рр. стала наймасштабнішою пандемією грипу в історії людства. «Іспанкою» заразилося близько третини населення планети, а померло 43 мільйони. Деякі хворі помирали вже на наступний день, так і не встигнувши отримати хоч якесь лікування.

Пік епідемії припав на останній рік Першої світової війни. Лікарі виявилися не готовими до епідемії: не було тестів, вакцин, антибіотиків для боротьби з ускладненнями. Після спалаху іспанського грипу у світі розпочалася глобальна реформа охорони здоров'я. Вперше з'явилися окремі міністерства і міжнародні організації охорони здоров'я, а доступ до безкоштовної медичної допомоги змогли отримати всі гілки населення.

Все починалося як звичайний сезонний вірус грипу в перші місяці 1918 року. Тоді смертність була не вище, ніж зазвичай, а суспільство набагато більше цікавили новини з фронтів Першої світової війни.

Друга хвиля хвороби почалася восени 1918 року і швидко поширювалася по всьому світу. За 13 тижнів, з середини вересня по середину грудня, кількість смертей перевищила втрати на фронтах. Третя хвиля тривала до весни 1919 року.

Вченим так і не вдалося встановити, де саме почалася епідемія. «Іспанкою» цей різновид грипу назвали тому, що іспанський уряд першим публічно оголосив про пандемію в травні 1918 року. Іспанія була нейтральною під час Першої світової. На той час в країні заразилися майже 40 відсотків населення, включаючи короля Альфонсо XIII. В інших країнах-учасницях війни повідомлення про масові захворювання не пропускала цензура, щоб солдати не втрачали бойового духу.

Основними симптомами хвороби були: синій колір особи (ціаноз), пневмонія, кривавий кашель. На пізніх стадіях вірус викликав внутрішню кровотечу, від якого хворий захлинався власною кров'ю. Перебіг хвороби було стрімким, дехто помирав вже на наступний день після зараження. Зазвичай під час подібних епідемій у групі ризику перш за все були діти і люди похилого віку. Але особливістю «іспанки» було те, що більшість загиблих були віком від 20 до 40 років. Їх «убивав» власний імунітет, який виробляв для боротьби з вірусом занадто багато антитіл, від яких, зрештою, руйнувалися легені.

В Україну іспанський грип потрапив, найімовірніше, разом із німецькими окупаційними військами після Брестського мирного договору у березні 1918 року. До серпня-вересня епідемія розійшлася по всіх регіонах. Тільки в Києві та його околицях було зафіксовано близько 700 тисяч хворих, з яких померло більше 10 тисяч. У деяких країнах і містах закривали школи, церкви, театри та інші публічні місця. Продавці магазинів обслуговували клієнтів на вулицях. Хворих відправляли на карантин у спеціальні наметові містечка. Але це не допомагало, тому що хворих виявляли вже на пізніх стадіях.

Масовому поширенню епідемії сприяла світова війна: постійні переміщення військ, антисанітарія в окопах і таборах. Станом на осінь 1918 року втрати солдатів від епідемії були високими з обох сторін. Тому історики називають іспанський грип однією з причин, що вплинули на завершення Першої світової війни.

Хто знає, може Бог попустив коронавірус, щоб ми схаменулися і припинили війну в своїй країні?

Джерело усіх хвороб

Хвороби і смерть увійшли в наш світ разом з гріхопадінням. Покинувши Рай, чоловік втратив благодать, він став хворіти і помирати. Не бажаючи залишати гріх, людство регулярно отримувало напоумлення через хвороби, війни, руйнівні природні катаклізми. Так, для подорожуючого по пустелі ізраїльського народу, що часто впадав у блудні гріхи і брав участь у ритуальних язичницьких містеріях сусідніх народів, покаранням стали венеричні хвороби. Жорстокі війни і епідемії завжди йшли в ногу один з одним. Армія невидимих вбивць стала відповіддю Провидіння на бажання людини грішити, проливати кров ближніх.

Але повернемося в Україну. Не будемо забувати і про інші серйозні проблеми охорони здоров'я в нашій країні. Стрімке поширення туберкульозу та ВІЛ/Сніду зробили Україну лідером з цим захворювань серед європейських країн. Аварія на ЧАЕС досі вистрілює онкологічними захворюваннями в українських громадян. Алкоголізм, наркоманія і смертельні ДТП збирають свій урожай смертей. Я вже мовчу про кількість дітей, загиблих в утробі матері через вільно дозволені в нашій країні аборти.

Здоров'я є Божий дар. Це ті євангельські «таланти», які цар дав своїм слугам, щоб ті пустили їх на потрібну, корисну справу. Ми ж, як боягузливий і лінивий раб, закопуємо цей талант, цей дар у землю. Шкідливі звички, надмірності, занапащена екологія, гріхи і вади – все це чинники, що вбивають здоров'я душевне і тілесне сучасного людства. Ми збожеволіли в цьому обезбоженому і обезлюдненому світі. І тоді Бог посилає, як педагогічну міру, всім нам важке випробування. Залишимося ми християнами, або, хоча б, просто людьми з набором елементарного світського гуманізму?

Кожен може по-справжньому проявитися в час цих випробувань. У звичному плині життя ми живемо, наче смерті немає, метушимося, витрачаємо життя на дрібниці, не думаючи про вічне. І ось перед людиною з'являється привид такої близької, можливої і страшної смерті. На цьому екзистенціальному порозі людина може або боягузливо тремтіти за своє життя, або кинеться на допомогу ближнім.

Що вирветься з грудей: нудне скиглення чи молитва? Страх померти чи страх піти з життя без покаяння і всякого сенсу?

І сьогодні, як і в колишні часи, Церква стає останнім оплотом в цей важкий час. Наша Українська Православна Церква буде до кінця зі своїм народом у дні суворих випробувань. Ми бачили, що деякі Помісні Церкви й інославні деномінації закривали свої храми як раз тоді, коли вони найбільше потрібні були парафіянам. Як тут не згадати євангельський приклад про поведінку пастиря і найманця?

Зміцни, Господи, нас в цей час! Віримо, що коронавірусна Голгофа України зміниться Великоднем – перемогою Христа над хворобами та смертю. А поки ми продовжимо жити, молитися, сходити від сили в силу в любові до Бога і Його творіння.

¹ – Л. Жуковський. З історії епідемії холери в Києві в 1847 році // ж. «Агапіт», №4 2000.

Читайте також