Антицерковний законопроєкт «ЄС» та «Слуги народу»: що буде у разі прийняття

Рада ухвалить законопроекти, які знищать УПЦ? Фото: СПЖ

5 грудня 24 нардепи «ЄС» та «Слуги народу» внесли до Ради законопроект 8262 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності релігійних організацій». Він йде в парі з іншим законопроектом, 8221 «Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій». Обидва законопроекти взаємодіють один з одним за змістом та спрямовані проти УПЦ.

В парі вони й мають бути проголосовані, як заявив агентству «Українські Новини» один із авторів законопроектів М. Потураєв. У тій же заяві народний депутат помилково назвав суть законопроекту 8221: про заборону діяльності Російської Православної Церкви (РПЦ) в Україні. Насправді суть інша: про призначення ПЦУ єдиною православною церквою в Україні. Детальніше про це у статті «Законопроект про заборону в Україні РПЦ: у чому підступ».

Але норма про заборону в Україні РПЦ та всіх організацій, афілійованих з нею, у законопроекті 8221 також є, і на це є посилання у законопроекті 8262. Сам же законопроект 8262 покликаний спростити переходи громад з УПЦ в ПЦУ, чого вже кілька років домагаються прихильники цієї релігійної організації. Тепер, мабуть, їхні зусилля увінчаються успіхом. Але це далеко не єдине положення законопроекту 8262. Тепер про все по порядку.

Спрощення переходів

Не є секретом, що після створення ПЦУ таких очікуваних масових переходів громад УПЦ до цієї релігійної організації не сталося. Перейшли лічені відсотки від загальної кількості громад, але це було компенсовано створенням нових парафій УПЦ. Прихильники ПЦУ чомусь вважають, що вся справа у складній юридичній процедурі переходів, через яку кілька відданих УПЦ віруючих або священник можуть заблокувати волевиявлення «більшості».

На сьогоднішній день, згідно із Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», рішення про перехід «приймається не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади» та «засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які приймали таке рішення».

Норма цілком собі адекватна, хоч і не досконала. Вона не обмежує чиїхось прав, надає членам релігійної громади вільно вирішити питання про свою підпорядкованість і унеможливлює втручання в справи релігійної громади тих людей, які до цієї громади не належать.

Але проблема в тому, що ця норма не дотримується. У переважній кількості випадків рішення про переведення громади в ПЦУ приймає не релігійна, а територіальна громада, тобто мешканці населеного пункту, які можуть до храму приходити лише зрідка або не з'являтися там взагалі. Випадків таких – хоч греблю гати: сільський голова або місцеві активісти збирають збори мешканців та приймають рішення про переведення храму в ПЦУ. А члени власне релігійної громади можуть взагалі при цьому не бути присутніми або ж їхня присутність ні на що не впливає. Сьогодні парафії УПЦ намагаються відстоювати свої права у судах та правоохоронних органах, посилаючись на пункт, що рішення про підпорядкованість громади можуть приймати лише члени релігійної громади. З ухваленням законопроекту 8262 ця ситуація кардинально зміниться.

Так, законопроект передбачає, що «Рішення про зміну підпорядкованості <…> приймається не менш як двома третинами присутніх членів загальних зборів релігійної громади». І хоча слово «релігійна» там є, але ніхто ним не обманюється. У нинішніх умовах рішення про перехід до ПЦУ прийматиметься просто присутніми на зборах людьми, іншими словами – будь-ким.

Ця норма законопроекту 8262 лише узаконить практику переведення громад в ПЦУ рішенням місцевих (або звезених) мешканців, які не є членами релігійної громади або мають до неї дуже умовне відношення.

З прийняттям нового законопроекту по Україні прокотиться хвиля переведень, коли вірян УПЦ просто постфактум повідомлятимуть про те, що вони вже «перейшли» до ПЦУ. А далі вже їхнє рішення: або боротися за свої права, зокрема й майнові, або реєструвати нову громаду, будувати новий храм, купувати нове начиння і таке інше.

Кому можна підпорядковуватись, а кому не можна

Статтю 9 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» пропонується доповнити новим абзацом: «Держава визнає право релігійного управління на його підлеглість у
канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам, крім іноземних релігійних організацій, діяльність яких заборонена на території України відповідно до Закону, і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійного управління. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами органу управління релігійного центру (управління)».

Те саме пропонується внести й до статті 10, тільки замість «релігійного управління» там йдеться про «монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства».

Під релігійними центрами (управліннями) слід розуміти єпархії. Вони можуть підпорядковуватися будь-кому, крім тих іноземних релігійних організацій, діяльність яких заборонена законом. Це посилання на законопроект 8221, яким передбачається заборонити РПЦ. По суті, УПЦ це ніяк не стосується, але проблема в тому, що держава, мабуть, збирається знайти неіснуючий «канонічний зв'язок» УПЦ з РПЦ та призначити УПЦ структурою, підпорядкованою Московському Патріархату.

У цьому ж абзаці ст. 9 та 10 міститься спрощення переходів до ПЦУ для єпархій та монастирів УПЦ, причому спрощення навіть більше, ніж для громад. Якщо для переведення громад потрібно дві третини голосів присутніх на загальних зборах, то для того, щоб перевести єпархію або монастир, потрібна проста більшість голосів «загальних зборів» органу управління або монастиря. При цьому не регламентується склад учасників цих загальних зборів, що залишає широке поле для зловживань.

«Зозулині» технології при реєстрації громад

З ухваленням законопроекту 8262 можна буде зареєструвати громаду, образно кажучи, за «зозулиною» технологією, підклавши її до чужого «гнізда». Якщо на сьогоднішній день для реєстрації громади необхідно подати засвідчену копію «документу на право власності чи користування приміщенням, або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеної у статуті (положенні) релігійної громади», то з прийняттям законопроекту 8262 ця норма зникне. Тобто стане можливим реєструвати громади ПЦУ на адресу діючих громад УПЦ, у їхніх храмах, монастирях чи інших приміщеннях. Наприклад, навіть якщо УПЦ не виженуть із Києво-Печерської лаври, ніщо вже не завадить ПЦУ зареєструвати свою «Києво-Печерську Лавру» за тією ж адресою.

Реєстрація змін статуту громад

У законопроекті 8262 спрощується й цей момент. Якщо сьогодні для реєстрації статуту у новій редакції необхідно подавати засвідчену копію «рішення (витягу) уповноваженого органу релігійної організації про внесення змін до статуту (положення), яке прийнято відповідно до порядку, визначеного у статуті (положенні) релігійної організації, до статутних документів якої вносяться зміни», то в законопроекті 8262 ця норма звучить так: «До статуту релігійної організації у новій редакції додається відповідним чином засвідчена копія рішення (витягу) уповноваженого органу релігійної організації про внесення змін до статуту (положення)».

Тобто з прийняттям законопроекту 8262 можна буде наплювати на порядок ухвалення рішень, який передбачений у статуті релігійної громади. Наприклад, якщо в статуті монастиря прописано, що загальні збори (рада старців або ще якийсь керівний орган) можуть бути зібрані лише з ініціативи настоятеля, то законопроект 8262 дозволяє зібрати цей орган будь-кому. Також, якщо, наприклад, передбачено відкрите голосування, можна влаштувати таємне та інше в тому ж дусі.

Це зроблено для того, щоб громади УПЦ не могли б у своїх статутах прописувати такий порядок прийняття рішень, за яким не можна було з легкістю перевести громаду до ПЦУ, ігноруючи думку членів громади. А якщо такий порядок прийняття рішень уже прописаний у статуті – щоб він не діяв.

Заборона передавати УПЦ (?) державне та комунальне майно

Статтю 9 Закону «Про оренду державного та комунального майна» пропонується доповнити такою нормою: «Забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку, або оренду релігійній організації, яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

При цьому іншим релігійним організаціям така передача майна дозволяється.

УПЦ не має центрів управління за кордоном і не входить до структури РПЦ, і, по суті, це положення її не стосується. Однак існує небезпека (і дуже велика), що УПЦ можуть на державному рівні визнати такою, що має центр управління в РФ.

Першим кроком до цього можна вважати звільнення Олени Богдан з посади голови Держетнополітики. 1 грудня Зеленський доручив Держетнополітики провести експертизу Статуту УПЦ «на наявність церковно-канонічного зв'язку з РПЦ та за необхідності вжити передбачених законом заходів».

Риторика О. Богдан давала зрозуміти, що такий зв'язок вона навряд чи виявить (оскільки його немає). Очікується, що новим головою ДЕСС стане людина, яка цей зв'язок точно виявить.

Хто не перейшов – той втратив храм

У «Прикінцевих та перехідних положеннях» сказано, що буде з тими, хто не захоче переходити до «правильної» конфесії:

«Договори оренди, безоплатного користування чи позички державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, з релігійною організацією, яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання), входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, втрачають чинність з дня набрання чинності цим Законом».

Тобто всі храми, монастирі та інші об'єкти, які перебувають у державній чи комунальній власності, будуть в УПЦ відібрані. Насамперед це загрожує Києво-Печерській та Почаївській лаврам, оскільки саме вони перебувають у зоні особливої уваги.

Висновки

По-перше, прийняття законопроекту 8262 у тому вигляді, в якому він існує, вельми і вельми ймовірне. Це означає, що Україну чекає масове переведення громад до ПЦУ рішенням місцевої влади разом із місцевими жителями, а не рішенням самих членів релігійної громади. Можливостей оскаржити такі рішення у судових чи правоохоронних органах буде дуже мало.

По-друге, зміна порядку зміни приналежності для єпархій, монастирів, братств та місій створить умови для нехитрої комбінації: серед насельників шукатимуть «слабку ланку» (тих, кого можна буде схилити до переходу), влаштовувати фіктивні загальні збори керівного органу і рішенням цього органу переводити єпархію або монастир в ПЦУ.

По-третє, навіть якщо громадам вдасться якимось чином уберегти себе від переведення в ПЦУ, вони можуть незабаром виявити, що на їхню адресу зареєстровано громаду ПЦУ, а далі на обидві громади чекає боротьба за храм та іншу церковну власність.

По-четверте, розрив договорів оренди державної та комунальної власності з релігійними організаціями, «пов'язаними із РФ», створить умови для виселення всіх чернечих та просто громад УПЦ з приміщень, які у цій власності перебувають.

При цьому дуже багато залежатиме від того, чи наважиться влада визнати УПЦ структурою, афілійованою з РПЦ. Повторимо: жодних підстав для цього немає, але влада може їх знайти (як зараз СБУ знаходить компромат) або придумати. Незабаром стане ясно, чи справді влада хоче покарати «симпатиків російської агресії в рясах», чи це лише ширма, за якою криється прагнення знищити Церкву Христову в Україні.

Але в будь-якому випадку тиск на УПЦ триватиме, а це означає, що на нас чекають випробування, які зміцнять нашу віру, якщо ми тільки не віддамося малодушності.

«Ні в чому не боячися противників; це їм доказ загибелі, вам же спасіння. А це від Бога, бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього» (Фил 1:28, 29).

Читайте також