Святитель Лука (Войно-Ясенецький): практичні поради святого лікаря

Святитель Лука (Войно-Ясенецький). Фото: Фонд Андрія Первозванного

Пам'ять святителя Луки, архієпископа Сімферопольського і Кримського, традиційно прийнято святкувати 11 червня, але в дні Великого посту серед інших імен святих ми можемо побачити і його святе ім'я – 18 березня Церква згадує набуття чесних мощей свяителя Луки, яке відбулося в 1996 році.

Про знаменитого святого написано чимало, але ще раз нагадаймо собі про його роздуми на дуже важливу тему, що ніколи не втрачає своєї актуальності.

Багато хто з нас прочитали чимало книг і статей про святителя Луку. Всіх нас, у тому числі мене, захоплює його подвиг, але в цьому захопленні є зворотна сторона. Не буду судити про інших, скажу про себе. Добре хвалити і захоплюватися вимогливістю та принциповістю збоку, сидячи в теплому кріслі і попиваючи гарячу каву з пісними солодощами. Але от коли я уявляю, якби владика Лука був би моїм архієреєм, я розумію, що не зміг би поручитися, що не нарікав би на нього.

Добре хвалити і захоплюватися вимогливістю та принциповістю збоку, сидячи в теплому кріслі і попиваючи гарячу каву з пісними солодощами.

Безкомпромісний тон його слів, немов батіг, швидко протвережує від усякої розслабленості. І розумієш, що він правий, але також розумієш, що якщо переймешся його промовами, то вже не зможеш жити як раніше, а саме цього боїться мій «внутрішній самолюбець». Що ж, дотримуючись «тональності» святителя Луки, давайте звернемося до його роздумів на цікаву для нас сьогодні тему – про виховання дітей.

*   *   *

Основний акцент владика робить на відповідальності перед Богом за виховання своїх чад. Ми повинні зрозуміти, що це не просто слова, не просто якесь абстрактне судження, а непорушна реальність. Крім власних безпосередніх гріхів, питання про «якість» виховання дітей буде внесене до «порядку денного» під час суду над нами.

Постійна необхідність матеріального забезпечення сім'ї непомітно виробляє в нас переорієнтацію акцентів і питання вічності у відносинах з дітьми відходять на другий план. Тут владика Лука наводить страшні слова святителя Іоанна Златоуста: «Батьки, які нехтують виховувати своїх дітей по-християнськи, беззаконніші за дітовбивць, бо дітовбивці тіло від душі розлучили, а вони душу і тіло відправили в геєну вогняну».

У такому разі нас не може врятувати навіть особисте благочестя

Мені, в моєму нетривалому досвіді священичого служіння, вже безліч разів доводилося чути слова нарікання і болю батьків про своїх дітей. Про те, що вони неслухняні, що не ходять в храм, ведуть себе нахабно, не відповідають якимось ідеалам, а також про те, що всі їхні батьківські молитви і відозви до Бога залишаються безплідними і безмовними. Чому так відбувається, відповідає святитель Лука: «Тому що не можна покладати на Бога своїх власних обов'язків, тому що ви самі повинні були піклуватися про ваших дітей і виховувати їх, а не чекати, що за вашим нерадінням за вас зробить це Бог».

Далі він наводить доступний приклад. Припустимо, що у нас є якийсь слуга, який не хоче виконувати своїх обов'язків і чекає, що ви самі все за нього зробите. Яка в такому випадку у нас буде реакція? Очевидно, що гнів. Чого ж тоді ми чекаємо від Бога, коли самі є такими недолугими слугами? «Тяжку, тяжку дасть відповідь перед Богом кожен із тих, хто не піклується про виховання дітей».

Викривально звучить святительське слово.

Владика Лука також підкреслює, що в такому разі нас не може врятувати навіть особисте благочестя. Згадаймо історію зі священиком Ілієм, описану в Першій книзі Царств. Сам він п'ятдесят років служив ізраїльському народу, був благочестивим, при ньому виховувався майбутній пророк Самуїл, і єдиним його недоліком було недбальство у вихованні синів. І ось звучить грізний вирок Господній: «Я покараю дім його навіки за ту провину, що він знав, як сини його нечествують, і не обуздав їх; і тому я домом Ілії клянусь, що вина будинку Ілієва не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними довіку» (1 Цар. 3: 13-14).

«Тяжку, тяжку дасть відповідь перед Богом кожен із тих, хто не піклується про виховання дітей».

Як бачимо, покараними виявилися не тільки сини Ілії, але і він сам. І ось святитель Лука волає до нас: «Подумайте, як це страшно, яку тяжку відповідальність ви несете перед Богом, якщо не виховуєте своїх дітей у звичках християнських. Скажіть, що буде з нещасною дочкою вашою, яка в юності віддається розпусті і потім вийде заміж і народить дітей? Буде благословення Боже на ній і на всій її родині? Ні. Це виросте неблагочестивий богопротивний рід».

Я прекрасно розумію, що багато з сучасних християн самі довгий час перебували поза Церквою, а час виховання дітей якраз і випав на цей безбожний період нашого життя. Але зі святителем складно сперечатися, та й безглуздо. Можемо лише сподіватися, що цей, десь незалежний від нашої волі факт стане, свого роду, пом'якшувальною обставиною.

Тим же батькам, яким в силу об'єктивних причин не вдалося посіяти зерно віри у своїх дітей, наведемо слова пророка Єзекіїля:

«А чоловік, коли він справедливий, і робить право та справедливість,... уставами Моїми ходить, а прав Моїх дотримує, щоб чинити правду, справедливий такий конче буде жити… Говорить Господь Бог! А як породить він сина насильника, що кров проливає, і робить хоч тільки одне з того, чого він усього того не робив… Він мусить конче померти, кров його буде на ньому!… А ось породив він сина, і той побачив усі гріхи свого батька, які той робив, і хоч бачив, та не робив, як той: такий не помре за провину свого батька, він конче буде жити!» (Єз. 18: 5, 9-11, 13-14, 17).

Ці слова, звичайно ж, особливо не потішать батьківського серця, що болить за моральне нерадіння свого чада, але хоча б розмежовують особисті гріхи і дають надію, що за наші злочини діти не понесуть відповідальності.

Виховання дітей потрібно починати з виховання себе.

Стосовно ж тих батьків, хто поки ще задіяний у процесі виховання дітей, святитель Лука дає цілком конкретні поради.

1. З самого раннього віку необхідно привчати наших чад до молитви, храму, постів і Таїнств. Але тут дуже важливий фактор поваги до свободи дитини. Привчання до християнського життя не повинно перетворюватися на «примусові». Дуже важливо підштовхнути дитину, направити до того, щоб у храмі, молитві і участі в Таїнствах вони знаходили те, що потрібно їм самим... ні мамі, ні татові, ні ще комусь, а саме їм. В іншому випадку великий ризик, що складеться досить поширена ситуація, коли син або дочка, досягнувши певної самостійності, заявляють щось на кшталт: «Спасибі мамо і тату, я ходив/ходила в храм тому, що це було потрібно вам, а для того, щоб жити добре, Бог не потрібен».

Тут також важливий фактор нашої богословської освіти (або самоосвіти). Християнська віра адже не зводиться до постів і молитов. Якщо ми хочемо пояснити дітям, хто такий наш Бог? який Він? навіщо прийшов на землю? від чого нас усіх врятував? що стоїть за, вибачте, побитим словосполученням «Царство Небесне»? і т. д., то ми самі повинні знати чіткі та ясні відповіді на всі ці запитання. В іншому ж випадку, при збереженні обрядової форми, не буде ніякого внутрішнього смислового наповнення, а тоді і дитячому серцю не буде за що «зачепитися».

2. З викладеною порадою обов'язково повинен бути пов'язаний ще один важливий фактор, без якого всі зусилля будуть просто марні – це особистий приклад. «Всяке словесне повчання, будь-яке педагогічне мистецтво – ніщо, порожнеча, порівняно з тим прикладом, який бачать діти своїх батьків», – додає святитель і продовжує: «Тяжку відповідь дасте ви перед Богом за кожну спокусу, яку бачать у вас діти ваші, за всі сварки, образи, марнослів'я, бійки, які відбуваються на їхніх очах». І дійсно, виховання дітей потрібно починати з виховання себе.

3. Не можна допускати перекосу в бік більшої турботи про матеріальне на шкоду духовному. По слову святителя, у дитини має бути сформоване презирство до таких ідеалів сучасного світу як багатство, слава, високе положення в суспільстві і т. п.: «Все робите, тільки б на будинку стояла дивовижна статуя і покрівля була золота, а щоб дорогоцінніша статуя – душа була золота, про це й подумати не хочете». Природно, що благочестя можна прищепити дитині лише з раннього дитинства, поки душа її м'яка і на ній друкуються як всі наші погані слова, так і християнські приклади.

4. І останнє – це погляди святителя Луки на покарання. З одного боку, він говорить, що неможливо правильно виховати дитину, зовсім її не караючи. Думаю, що це багато батьків і самі прекрасно розуміють. Але з іншого боку, не можна забувати і про помірність покарання і власний внутрішній стан. Владика Лука з цього питання пише наступне: «Не можна карати дітей з роздратуванням, з люттю, з ненавистю. Потрібно карати спокійно, люблячи; тоді діти відчують цю любов, вони відчують, що заслуговують цього покарання, і тоді покарання буде з користю і їх виправить».

Перед кожним з батьків, безумовно, стоїть величезне завдання. Батьківські обов'язки святитель Лука називає святими і дай, Боже, нам всім мудрості і сил зробити так, щоб наші діти в «очах» Божих стали нашою славою, а не нашою ганьбою.

Читайте також