«Мишей не вбиваємо, а спокушаємо». Життя і подвиг о. Серафима (Романцова)

Фото: radiovera.ru

Преподобний Серафим (Романцов), у хрещенні Іван, народився 28 червня 1885 року. Він рано залишився сиротою і вже в п'ятнадцятирічному віці вступив у Глинську пустинь. З початком Першої світової війни в 1914 році Іван був відправлений на фронт. У 1916 отримав поранення і опинився в госпіталі.

Старець потім розповідав, що серед поранених був гіпнотизер, який своїми пасами міг присипляти людей і взагалі впливати на свідомість солдатів. Єдиний, на кого він не міг вплинути, так це на молодого Івана, який у цей час читав Іісусову молитву.

Після одужання він повертається в рідну обитель, де у 1919 році у віці 34 років приймає постриг з ім'ям Ювеналій. Вже в розпал революційного божевілля в 1920 році він висвячується в ієродиякона, а в 1926 в ієромонаха. У тому ж році приймає постриг у схиму з ім'ям Серафим.

«В Іісусовій молитві полягає вся філософія світу»

Після закриття обителі отець Серафим подвизається в горах Кавказу. Час життя в горах батюшка потім згадував, як кращі роки свого життя. Подвижники розчищали в гірському лісі землю, на якій розбивали невеликі городи, заводили пасіки, читали невпинно Іісусову молитву, а ночі проводили у бдінні. Життя в горах було важким. Городи часто розкрадалися дикими ведмедями. Поруч бродили хижі звірі, а запаси продовольства нерідко з'їдалися мишами. З питання православного ставлення до мишей, зібрали навіть нараду. Обговорювали, чи можна ченцю вбивати мишей. Нарешті вирішили: «Ми мишей не вбиваємо, а спокушаємо: хочеш – іди в мишоловку, а хочеш – ні», – розповідав отець Серафим із добрим гумором.

Радянська влада вистежувала ченців і в найпотаємніших притулках. Так отець Серафим був заарештований у 1930 році і відправлений на будівництво Біломорканала. Відбувши термін, він проживав з 1934 по 1946 рік у Киргизії. Влітку отець Серафим ховався в горах, а до зими перебирався на житло до однієї благочестивої сім'ї. Для нього була обладнана невелика келія, прибудована до курника. У гори їжу для старця приносили діти, намагаючись бути непоміченими. А взимку, ночами, в умовах найсуворішої конспірації до нього збиралися люди для сповіді, причастя, духовної допомоги.

Цей час життя отця Серафима був пов'язаний із посиленим молитовним подвигом і оволодінням невпинною Іісусовою молитвою. Згодом у своїх листах старець буде постійно проводити думку про необхідність для спасіння навчання навичці розумного діяння. Отець Серафим поважав богословські знання, але вважав молитву найвищою з наук. «В Іісусовій молитві полягає вся філософія світу» –говорив він.

У 1947 році отець Серафим повертається в відкриту Глинську пустинь. У важкі повоєнні роки монастир знову став відроджуватися. Люди, які втратили в роки війни близьких і рідних, шукали у старців духовної розради й підтримки. Ієромонах Серафим стає духівником Глинської обителі. В той же час йому потрібно було вирішувати багато адміністративних питань. Вже в цей час зафіксовано безліч випадків прозорливості старця. Люди відчували дієву силу його молитовної допомоги, яка творила чудеса.

Радянська влада готувалася до закриття Глинської пустині, як до серйозної військової спецоперації.

День старця починався з третьої-четвертої години ранку. Щодня вранці і ввечері він був присутній на богослужінні, після чого виконував своє келійне чернече правило. Потім приймав сотні людей, які йшли до нього на сповідь. Ночами відповідав на листи, які приходили до нього з різних кінців країни.

В 1961 році почалися нові гоніння на Церкву і Глинську пустинь знову вирішили закрити. Радянська влада готувалася до її закриття, як до серйозної військової спецоперації. Для цього було задіяно двісті п'ятдесят силовиків, двадцять три машини. Спецгрупи повністю ізолювали територію монастиря, перекрили всі підходи до обителі. Монахів вивезли на найближчу залізничну станцію, заборонивши брати з собою гроші й продукти. Так отець Серафим виявився без грошей і їжі на залізничній станції. Побожні люди допомогли йому зібрати трохи коштів, дали продуктів і відправили батюшку в Сухумі. Ні слова нарікання або невдоволення ніхто і ніколи не чув з вуст преподобного Серафима. Як і інші Глинські старці, все, що відбувається, він сприймав, як з руки Божої.

Старцю в цей час вже було сімдесят шість років. На Кавказі, з благословення митрополита Зиновія (Мажуги), отець Серафим стає духівником гірських подвижників, які стікалися в ці місця після закриття монастирів. Неможливо було стати насельником жодного таємного скиту в горах без благословення отця Серафима. Батюшка ревно і строго стежив за духовним життям пустинножителів, сповідував їх, напоумлював, наставляв.

Міліція намагалася, де тільки можна, вистежити притулки монахів. Їх садили у в'язниці, били за бродяжництво, нацьковували на них кримінальників. Прозорливість старця Серафима тоді врятувала не одне життя. У Дусі Святому він передбачав багато подій, які повинні були відбутися в майбутньому, і заздалегідь попереджав ченців про те, щоб вони йшли зі своїх притулків, тому що на них готується облава.

«Господи, молитвами старця Серафима, помилуй мя!»

Сила молитов старця була така, що люди, які перебували за багато кілометрів від нього, отримували зцілення і допомогу. Чернець Костянтин, гинучи в горах, встиг тільки крикнути Богу: «Господи, молитвами старця Серафима, помилуй мя», як тут же якась невидима сила врятувала його від вірної загибелі. Черниця Марія, духовна дочка отця Серафима, жила в Таганрозі. Її паралізувало і вона, лежачи вдома знерухомлена, подумки просила старця про допомогу. Отець Серафим передав їй через знайомих просфору і сказав, щоб вона приїхала до нього в Сухумі.

Незважаючи на те, що лікарі суворо заборонили матінці рухатися, вона наполягла, щоб її завантажили в потяг і відправили до старця. На інший день після того, як черницю Марію привезли до отця Серафима, вона вже стала ходити. А через тиждень батюшка благословив її взяти дві сумки, по десять кілограм кожна, і віднести в гори ченцям. Матінка виконала послух і при цьому не відчула в своєму тілі навіть слідів хвороби. Таких прикладів вже за життя старця було багато.

До кінця життя отець Серафим все рідше виходив із келії, сили покидали його, останні дні він провів, не встаючи з ліжка. Ближче до смерті благодать, яка так рясно перебувала в його серці, стала проявляти себе з надзвичайною силою.

В останні години перед відходом преподобний сказав своїм учням: «Про що я молився все життя і те, чого шукав, відкрилося зараз в моєму серці. Моя душа здійснилася благодаті настільки, що не можу її навіть вмістити». При цьому оточуючі люди бачили, як старець буквально світився, лежачи на смертному одрі.

Його свята душа пішла до Господа 1 січня 1976 року. Мощі старця були поховані на Михайлівському кладовищі м. Сухумі, а після канонізації в березні 2009 року перенесені в Глинську пустель, де є й понині.

Читайте також