Священномученик Ілля Четверухін - духовне чадо старця Олексія Зосимовського

Священномученик Ілля Четверухін. Фото: hramvtolmachah.ru

Народився Ілля в сім'ї вчителя у 1886 році. Закінчивши із золотою медаллю чоловічу гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. Тут до нього прийшов глибокий інтерес до духовного життя. Читаючи книги Святих Отців, Ілля бачив величезну різницю між тим, як живуть його сучасники, і тим, чого навчають Священні книги. Безвір'я, цинізм, революційні ідеї почали проростати в усі пори життя тодішнього російського суспільства. Ілля відчував, що наближається страшна розв'язка цієї трагедії, але він не міг собі навіть уявити те, що йому самому доведеться пережити.

У 1906 році Ілля стає духовним чадом старця Олексія Зосимовського. У 1907 році, закінчивши екстерном духовну семінарію, молодий чоловік вступає до Московської духовної академії. Через рік у 1908 році він вінчається з Євгенією Грандмезон, яка стане його вірним другом і супутником до самої мученицької кончини.

Преподобний Олексій Зосимовський. Фото: pravoslavnaya-biblioteka.ru

Благословляючи Іллю і Євгенію на життєву дорогу, старець Олексій сказав: «Я вам не бажаю ні багатства, ні слави, ні успіху, ні навіть здоров'я, а миру душевного. Це найголовніше".

Після закінчення МДА у 1911 році Ілля був висвячений у сан священика. Настають роки революційного терору.

Колись багатий Ніколо-Толмачевский храм, у якому служив отець Ілля перебував в дуже тяжкому стані. Ні дров, ні муки, ні свічок, ні масла для лампад, ні церковного вина – нічого не було. Буквально чудесним чином вдавалося добувати все необхідне для богослужіння. Незважаючи на всі труднощі, отець Ілля вирішив служити кожен день.

Завдяки його молитовності і особистій духовній привабливості в храмі почало з'являтися все більше прихожан. Практика Ісусової молитви, часті сповідь і причастя стали основним ядром духовної практики прихожан Ніколо-Толмачевского храму.

Вид на храм у 20-і роки ХХ ст. Фото: hramvtolmachah.ru

У той час, коли в храмі йшло глибоке духовне життя, навпроти церкви в колишній будівлі церковно-приходської школи, перетвореної в атеїстичний клуб ім. Карла Маркса, йшла активна антирелігійна пропаганда. У великі церковні свята біля храму збирався хід з блюзнірськими транспарантами, на адресу тих, хто молиться лунали матюки, а під час хресних ходів летіло каміння.

Перший арешт отця Іллі стався у 1923 році, коли священика протримали у в'язниці три місяці. Вперше в житті він зіткнувся зі шпаною, з кримінальниками, але побачив також і сповідників віри Христової. Особливо сильно його вразила зустріч з єпископом Лукою (Войно-Ясенецьким). Батюшка побачив світ, про існування якого він раніше навіть не здогадувався, живучи своїм відособленим життям.

Після виходу з в'язниці, незважаючи на голод і крайню бідність (в родині у нього тоді було вже шестеро дітей), отець Ілля продовжував служити кожен день. Матушка через нестачу взуття часто ходила на службу в обмотках з ганчірок на ногах. Вона щодня вранці і ввечері була в храмі. Отримавши музичну освіту і володіючи хорошими здібностями, матінка і читала, і співала, і регентовала. Часто, перехрестившись, вона вимовляла з благоговінням: «Слава Богу за все!». Всі біди, всі випробування вона приймала, як з рук Божих.

Священномученик Ілля Четверухін в храмі Ніколи в Толмачах, 1929 рік. Фото: s-t-o-l.com

У 1929 році храм закрили і розібрали, а через рік заарештували і священика.

В одному з інститутів, де працювали духовні чада отця Іллі, проводили збори, присвячені боротьбі з шкідниками. Після зборів було запропоновано прийняти резолюцію з вимогою смертної кари для політичних ворогів. Віруючі люди відмовилися голосувати. За це їх не тільки звільнили, але і заарештували. Слідство встановило у якого священика вони опікуються, і створило справу про організовану антиреволюційну банду на чолі зі священнослужителем.

За отцем Іллею прийшли пізно вночі. Він став збиратися з молитвою. Матушка запитала батюшку:

– Що ти зараз відчуваєш?

– Глибокий мир, – відповів він.

У в'язниці отець Ілля був поміщений в невелику загальну камеру, де було стільки людей, що на підлозі між нар лягти було ніде, і він спав на запльованій, брудній підлозі під нарами. У 1930 році отця Іллю засудили до трьох років ув'язнення у ВТТ. Страшні умови, холод, голод, знущання не зломили дух священика. «Я тут не сумую, і ти не сумуй», – писав він своїй матінці. Були ситуації, коли від страшного болю в усьому тілі він не міг навіть поворухнутися. Гіркі сльози лилися з його очей. Але батюшка згадував про страждання Христа і говорив собі: «Ні, Господи, хоча б я вмирав в моїх стражданнях, я ніколи не перестану молитися і вірити Тобі».

Ілля Четверухін з сім’єю. Сидять: матушка Євгенія с Машенькою і отець Ілля з Колею. Стоять: (зліва направо): Серафим, Сергій, няня Клавдія, 1926 рік. Фото: s-t-o-l.com

Одному Богу відомо, що відбувалося в його душі в ці роки. У січні 1932 року отця Іллю обмовили і посадили в ізолятор на двадцять днів. Приміщення було не опалювальне, вікна вибиті, навколо бігали пацюки. І раптом в цьому пекельному місці, на межі повного відчаю, безнадії і неминучої смерті, його відвідує Бог, і отець Ілля знаходить мир душі. «Знайдуть спокій тільки ті, хто навчився лагідності і смиренню», – записав він у своєму щоденнику.

Отець Ілля відчував, що вийти з табору живим йому не судилося. Він писав своїй матінці:

«З твоїх листів видно, що ти часто займаєшся абсолютно марним заняттям: рахуєш дні, скільки минуло ід дня нашої розлуки і скільки ще залишилося до дня мого повернення додому. Я цього не чекаю. Я впевнений, що у вічності ми будемо з тобою разом, а на землі ні. Тут я проходжу другу духовну академію, без якої мене не пустили б в Царство Небесне. Кожен день я чекаю смерті і готуюся до неї».

Протоієрей Ілля Четверухін в таборі. Фото: s-t-o-l.com

З одного боку священика оточувала шпана, насильство, нелюдське ставлення, голод, побої; з іншого він бачив навколо себе чимало людей, які через страждання очистили і освятили свою душу. Богословська освіта розуму в таборі переплавлялось в духовну освіту серця. Саме тут, в таборі, отець Ілля всією душею полюбив Христа. «Немає Його краще, немає Його миліше», – говорив він своїм побратимам.

Сам табір отець почав сприймати як монастир, у якому його душа очищується від усякої скверни. Незадовго до своєї загибелі батюшка сказав такі знаменні слова: «Я тут отримав мир душі. Я багато чого позбувся в житті, я вже не боюся ніяких втрат, я готовий щодня на смерть, я люблю Господа і за Нього я готовий хоч живий на вогнище».

А наступного дня отець Ілля заживо згорів під час пожежі.

Матушка Євгенія побачила після його смерті сон, в якому отець Ілля і преподобний Олексій Зосимовский разом молилися біля престолу Божого в Його Небесному Царстві. Духівник і його улюблене чадо знову зустрілися для того, щоб ніколи більше не розлучатися. Матушка написала книгу про старця Олексія Зосимовського і прожила, за словами очевидців, преподобне життя, про яке потрібно писати окрему розповідь. Вона знайшла спокій в Небесних оселях у 1974 році. Тепер разом зі своїм чоловіком вона насолоджується вічним світлом Пресвятої Трійці.

Все сталося так, як і обіцяв їй отець Ілля. Замість тимчасового, земного щастя вони знайшли вічне небесне.

Читайте також

Притча: Так було вгодно Богу

Притча про те, що будь-яку ситуацію можна подивитися з іншого боку.

Розум у пеклі, а серце в Раю

Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.

Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський

Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.

Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці

Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.

Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде

Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?

«Пікасо́»: спокуса, здатна похитнути віру

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 19.