Перший хрестовий похід: з чого все почалося й до чого призвело

Папа Урбан II головує на Клермонському соборі. Мініатюра Жана Коломба з книги Себастьяна Мамро «Походи французів в Утремер» (1474). Фрагмент. Фото: ru.wikipedia.org

18 листопада 1095 свою роботу розпочав Клермонський собор, що був скликаний для розв'язання деяких церковних питань, який відлучив за повторний шлюб короля Франції Філіпа I і, можливо, так і залишився одним з безлічі соборів в історії західного християнства, якби не один нюанс. По закінченні всіх засідань 27 (можливо і 26) листопада папа Урбан II виступив з палкою промовою, яка вважається відправною точкою в історії Першого хрестового походу.

Чому ми взагалі зачіпаємо цю тему? Перше, що спадає на думку, це те, що хрестові походи є одним з факторів постійної критики християнства з боку різного роду скептиків, які прагнуть представити їх в якості історичного прикладу християнського екстремізму й навіть тероризму. Крім того, протилежність інтересів романо-германської і греко-слов'янської культур починають вимальовуватися саме в цей період.

Почати хотілося б із зауваження про те, що всупереч «короткозорій» критиці ненависників християнства, хрестові походи не можна розглядати як виключно релігійне підприємство, бо початкова національна та релігійна ворожнеча до мусульман досить швидко поступилася місцем політичним та економічним мотивам, які опинилися ледь не сильніше релігійних. Більш того, будь-яке серйозне історичне дослідження з даної теми вказує на той факт, що найближчі обставини, що викликали хрестові походи, досі до кінця не з'ясовані.

Якщо ж говорити в контексті протистояння східної й західної цивілізацій, то не можна відкидати прагнення папства до підпорядкування греків владі римського понтифіка. Першим приводом для експансії латинян на схід став тяжкий стан Візантії і звернення в 1094 році імператора Олексія I Комніна до папи з проханням про допомогу в протистоянні туркам-сельджукам.

З часів розгрому в 717 році Левом Ісавром арабських військ, роздроблений на Єгипетський, Багдадський і Омейядський халіфати, мусульманський світ не представляв такої великої загрози всій християнській цивілізації аж до XI століття. Все змінилося з навалою туркменів з боку Каспійського і Аральського морів, що одержали згодом назву турків-сельджуків і об'єднали мусульманський світ у новий і досить сильний «кулак».

Якщо ми перенесемо акцент нашого історичного оповідання на землі Русі, то побачимо, що і тут родинні туркменам племена печенігів і половців не давали спокою візантійській владі. У 1088 році, в битві при Доростолі, нині Болгарське місто Силістра, вони завдали нищівної поразки Олексію Комніну, захопивши велику кількість візантійської знаті й змусили імператора рятуватися ганебною втечею.

Бачачи важкий стан своєї держави, василевс відправляє кілька послань різним європейським володарям із закликом про допомогу. Один з листів був адресований Роберту I, графу Фландрському, що був у досить близьких відносинах з імператором Олексієм. Саме ця людина стала головним глашатаєм Першого хрестового походу у вищих колах Франції. І ось тут відразу вимальовується зовсім нерелігійний мотив цієї кампанії.

Уся справа в тому, що імператорський лист ясно і недвозначно вказувало на вигоду, яку можуть одержати феодальні лицарі – нехай всі багатства імперії і Константинополя будуть вашими, аби вони не дісталися туркам і печенігам. Хоча ми всі прекрасно знаємо, що історія не має умовного способу, проте ж, з великою часткою ймовірності можна говорити, що якби не смерть графа Роберта, що настала у 1093 році, то хрестовий похід міг би відбутися раніше й без полум'яної промови папи Урбана II.

У всьому цьому заході релігійну мотиваційну складову відкидати, звичайно ж, не доводиться, але потрібно чітко розуміти, що вона була використана лише як засіб впливу на уми, що, власне кажучи, анітрохи не принижує християнських ідеалів життя і ясно дає зрозуміти різницю між історичним християнством і справжнім християнством. А от про те, що економічні та політичні цілі хрестового походу зовсім не втратили своєї актуальності, говорить той факт, що в ньому беруть участь син і два племінники графа Роберта Фландрського.

Потрібно пояснити, що тут ми не претендуємо на всебічний і детальний аналіз причин хрестового походу (які, звичайно ж, не можна звести до жадоби влади або наживи), для цього є достатньо фахових досліджень. Наша мета – показати, що, всупереч популярній у мережі думці, не можна «всіх собак повісити» на християнство або релігію в цілому. Як це завжди буває, людська історія досить складна і заплутана, а однобокий погляд на історичні події демонструє лише ангажованість такої позиції.

Додатково хотілося б зауважити, що, не дивлячись на те, що промову папи Урбана II традиційно прийнято вважати певним «спусковим гачком» в організації Першого хрестового походу, сам він про неї так не думав. Він взагалі не приділив їй особливого значення і не вніс ні в один офіційний документ. І це при тому, що хрестові походи стали одними з найважливіших подій історії середньовічної Європи.

Рухи на підтримку початку хрестового походу були сильні і в народному середовищі. Яскравим діячем тут виступає блискучий оратор і аскет Петро Пустельник, що зібрав навколо себе велику кількість прихильників, які вважали його мало не пророком. Однак розповідь про його подорож в Єрусалим, зустріч із Патріархом Симеоном II, який просив захисту у латинян, і бачення Христа в Храмі Гробу Господнього, що наказав йому проповідувати звільнення Святої Землі від невірних, сьогодні спростована й вважається не більше ніж середньовічною легендою.

Власне кажучи, ці народні маси і стали першими хрестоносцями, що рушили в путь. Вони представляли собою досить дикий натовп з примкнулих до них розбійників, втікачами селянами і не звиклими до монастирів ченцями. Проходячи навесні 1096 року через німецькі землі, це «військо» займалося лише грабунком сільських жителів, а в таких містах як Шпейєр, Майнц, Трір та Вормс навіть влаштували єврейські погроми з масовими вбивствами.

Прибувши в Константинополь, ця юрба зустріла досить прихильне ставлення з боку імператора Олексія Комніна, який відразу розпізнав у Петрі Пустельнику мрійника, що абсолютно не дає собі звіту у своїх діях. Після ряду подій все це «військо» було жорстоко розбите турками в гористій місцевості недалеко від міста Нікеї.

Народне ополчення Петра Пустельника, однак, все ж спровокувало рух на підтримку хрестового походу серед дворянства. Докладний розбір всіх тогочасних подій не представляється можливим, тому, дотримуючись зазначених мотивів написання даної статті, давайте подивимося на головних лідерів і причини їх вступу в цю кампанію.

Готфрід Бульйонський, герцог Нижньолотарингський – завдяки участі у хрестовому поході прагне компенсувати матеріальні втрати, які він поніс у власних володіннях. Гуго Великий, граф Вермандуа і Валуа, брат короля Філіпа I – гордий, пихатий і порожній, за свідченням Анни Комніної, людина, що прагне за допомогою походу до досягнення слави і набуття нових володінь. Роберт, герцог Нормандії, син Вільгельма Завойовника і брат тодішнього англійського короля Вільгельма Рудого – володів малими доходами і обмеженою владою, барони відмовляли йому в підпорядкуванні і хрестовий похід став для нього практично єдиною можливістю поправити своє тяжке становище.

Граф Раймонд Тулузький – досить серйозний воєначальник, що вже прославився у війнах з арабами, однак, з якихось причин абсолютно інертний у хрестовому поході, який віддав ініціативу іншим ватажкам. Боємунд, князь Торентський – володар маленького князівства, абсолютно не задовольняв його честолюбних амбіцій, увійшов в переговори з залишеними на зимівлю 1097 року в Південній Італії хрестоносцями і переконав їх примкнути до себе під його началом.

Старша дочка імператора, візантійська принцеса Анна Комніна весь цей рух описала наступними словами: «Рознеслася звістка про нашестя незліченних франкських ополчень. Імператор злякався, бо знав, який був цей народ – нестримний у поривах, невірний даному слову, мінливий. Не без підстави передбачаючи важливі труднощі, він вжив своїх заходів, щоб бути готовим зустріти вождів хрестоносного ополчення».

Цілком очікувано, що характер і цілі вождів Першого хрестового походу проявилися в подальших подіях. Так, наприклад, після захоплення Антіохії 2 червня 1098 вони цілий рік проводять у чварах і суперечках за володіння містом, абсолютно забувши про звільнення Гробу Господнього.

Після великого ряду різних подій, слабкі й виснажені постійними поневіряннями, битвами, відсутністю нормального постачання продовольством хрестоносці, нарешті, досягли Єрусалиму. Сталося це навесні 1099-го. Однак тут їм на допомогу наспіли генуезці й пізанці, які доставили все необхідне для облоги і ось, нарешті, 15 липня місто було взято.

Тут ми знову стикаємося з тим фактом, що поведінка хрестоносців не має нічого спільного з християнськими ідеалами життя. З мусульманським населенням завойовники обійшлися надзвичайно жорстоко. Вони помстилися їм за всі свої позбавлення і страждання, і Єрусалим просто потонув у крові магометан, по якій, без докорів сумління, ходили «воїни» Христові.

Однак все-таки не можна не сказати, що коли постало питання про новий адміністративний устрій міста, пролунав заклик зробити з нього церковну республіку, очолювану патріархом. Але світський принцип володіння взяв верх, і влада була делегована Готфріду Бульйонському.

Подальші події говорять нам про те, що посилення заснованих хрестоносцями князівств стало суперечити політиці Візантії й грецькі імператори, для протистояння латинянам, увійшли в союз зі своїми вчорашніми ворогами. Європейські ж князі, відповідно, також стали вважати Візантію головним своїм ворогом, яка тепер представляла для них більшу загрозу, ніж мусульманський світ і вони роблять те ж саме, тобто намагаються об'єднатися з турками, щоб позбутися неспокійного грецького елемента.

У наступному XII столітті василевс оголошує війну хрестоносцям, в якій також були замішані гроші й політика, пролито чимало крові й все це приправлено релігійними мотивами. Але це вже трохи інша історія.

Читайте також