Про розкольників і сповідників: що РПЦ відповіла на визнання греками ПЦУ

Патріарх Кирил і архієпископ Ієронім. Фото: СПЖ

Через п'ять днів після того, як Архієрейський Собор Елладської Православної Церкви (ЕПЦ) визнав Православну церкву України (ПЦУ), Священий Синод Руської Православної Церкви (РПЦ) прийняв заяву з цього питання.

Напередодні засідання Синоду РПЦ всі висловлювали припущення: розірве чи ні Руська Церква євхаристійне спілкування з Церквою Елладською, як з Константинопольським патріархатом. Більшість експертів очікували жорсткої реакції і розриву відносин. Але цього не було. Та й виходячи з усієї логіки заяви Синоду не могло виникнути. Перш, ніж пояснити чому, повторимо цю головнуу тезу заяви:

1. Руська Православна Церква не розірвала євхаристійне спілкування з Елладської Церквою

Якби це сталося, вийшло б, що РПЦ розірвала спілкування в тому числі і з грецькими ієрархами, які не згодні з визнанням ПЦУ, вважають представників цієї організації безблагодатними розкольниками і вказують на незаконність як дій Константинопольського патріархату, так і рішення Архієрейського Собору ЕПЦ. Деякі з цих архієреїв виступають проти визнання розкольників досить різко. В цьому і полягає логіка заяви Синоду РПЦ – розірвати спілкування тільки з тими грецькими ієрархами, які підтримали рішення про визнання ПЦУ.

2. РПЦ розірвала спілкування тільки з тими грецькими архієреями, які підтримують визнання ПЦУ

Відповідне місце в заяві Синоду звучить так: «У зв'язку з цим припиняємо молитовне і євхаристійне спілкування з тими архієреями Елладської Церкви, які вступили або вступлять в таке спілкування з представниками українських неканонічних розкольницьких угруповань. Ми також не благословляємо звершення паломницьких поїздок в єпархії, керовані зазначеними архієреями».

Взагалі, такий санксаційний захід, як розрив євхаристійного спілкування, дещо незрозумілий. Що означає цей розрив в сакральному відношенні? Які наслідки для сторін він в собі несе? Як і з яких причин його застосовувати і на підставі чого скасовувати?

Зрозуміло, що міжцерковні стосунки – не корпус міжнародного права з масою підписаних договорів, чітко сформульованих понять і дефініцій. Але все ж хотілося б уявляти, що тягне розрив євхаристійного спілкування в практичному плані.

У заяві сказано лише, що російським паломникам не благословляється відвідувати єпархії, якими керують архієреї, які визнали ПЦУ.

Але з Константинополем РПЦ також розірвала євхаристійне спілкування, в Стамбулі та інших містах Туреччини для окормлення православних віруючих з Росії та інших країн канонічної території РПЦ відкриті храми, природно, без повідомлення Фанару.

Чи будуть такі храми відкривати в грецьких єпархіях, які визнали ПЦУ? А якщо, скажімо, в Болгарській Церкві відбуватимуться якісь урочистості і в богослужінні братимуть участь єпископи ЕПЦ, які визнали ПЦУ, чи зможе духовенство РПЦ брати участь в богослужінні чи ні?

Це питання, на які поки немає відповіді.

Але це не найголовніша проблема. Сьогодні неможливо визначити, хто з архієреїв ЕПЦ визнає ПЦУ, а хто ні. Тому, що при вирішенні такого глобального питання, як визнання ПЦУ (глобального тому, що воно загрожує розколоти все Вселенське Православ'я), на Архієрейському Соборі ЕПЦ не проводили голосування. Ні таємного, ні поіменного, ніякого.

У тексті заяви сказано: «Комюніке позачергового Собору ієрархії повідомило про рішення, прийняте за підсумками обговорення даної доповіді. Але хто саме прийняв це рішення і в якій формі – залишається неясним. <...> Рішення Собору ієрархії в Елладській Церкві приймаються голосуванням всіх учасників. Однак ні з питання про визнання українських неканонічних угруповань, ні з питання про затвердження рішень Постійного Священного Синоду Елладської Православної Церкви по Україні голосування єпископату не проводилось. Про це, зокрема, заявив митрополит Кіфірський Серафим: "Як відомо, рішення в нашій Церкві приймаються голосуванням: або підняттям руки, або відкритим, або таємним, або шляхом опитування всіх учасників зборів. Може, на користь автокефалії було б подано достатню кількість голосів, але чимало було б і тих, хто дотримується протилежної точки зору, а також тих, хто своїм мовчанням приєдналися б до других"».

У зв'язку з тим, що «у відкритому доступі відсутній офіційний документ за підписом грецьких архіпастирів, який можна було б вважати свідченням єдиного соборної рішення Помісної Церкви» (із заяви Синоду РПЦ), Руська Православна Церква не вважає, що Елладська Церква визнала ПЦУ.

3. РПЦ не вважає рішення Архієрейського Собору ЕПЦ повноцінним визнанням ПЦУ

І це не просто наївні надії, що не все ще втрачено і можна відіграти назад. Адже в комюніке Архієрейського Собору ЕПЦ немає прямого визнання ПЦУ.

«Більш того, дуже швидко було поширено повідомлення про те, ніби Елладська Православна Церква визнала українську автокефалію, що не відповідає ні тексту комюніке, ні позиції багатьох учасників Собору. Виникають серйозні побоювання, що соборний спосіб прийняття рішень, освячений словами святих апостолів: "Угодно Святому Духу і нам" (Діян. 15, 28), – і тисячолітньою історією Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, в даному випадку був порушений» ( із заяви Синоду РПЦ).

Те, як проводили Архієрейський Собор ЕПЦ і як на ньому приймали рішення про ПЦУ, викликає безліч питань.

• Чому не провели голосування?
• Чому грецьким ієрархам не надали можливість вивчити висновки двох Синодальних комітетів, яким доручили вивчити «українське питання»?
• Чому досі не опублікували оригінал прийнятого на Соборі документа з підписами архієреїв?
• Чому не звернули увагу на заклики багатьох шанованих ієрархів відкласти вирішення питання?

Синод РПЦ всі ці недоладності описує досить дипломатично: «Комюніке позачергового Собору ієрархії повідомило про рішення, прийняте за підсумками обговорення даної доповіді. Але хто саме прийняв це рішення і в якій формі – залишається неясним. <...> Ні з питання про визнання українських неканонічних угруповань, ні з питання про затвердження рішень Постійного Священного Синоду Елладської Православної Церкви по Україні голосування єпископату не проводилося. <...> У відкритому доступі відсутній офіційний документ за підписом грецьких архіпастирів, який можна було б вважати свідченням єдиного соборного рішення Помісної Церкви».

А ось колишній представник ЕПЦ в Євросоюзі протопресвітер Миколай Саввопулос в інтерв'ю грецькому виданню «Ромфея» назвав те, що відбувалося на Соборі більш прямолінійно – трюком і Синодальним переворотом: «Я не знаю, чи розумієте ви трюк. Архієреям було запропоновано прийняти рішення з питання, яке розділяє все Православ'я, а вони не змогли вивчити висновки компетентних комітетів, яким вони самі довірили роботу по внесенню пропозицій. Дійсно, який "світлий" церковний розум придумав щось подібне. <...> Навіть найостанніший грек, що стежить за українським питанням, зрозумів, що мова йде про синодальний переворот. І безсумнівно, що за це велике "історичне рішення" Церква дорого заплатить руйнуванням своєї єдності».

Сьогодні неможливо визначити, хто з архієреїв ЕПЦ визнає ПЦУ, а хто ні. Тому, що при вирішенні питання про визнання ПЦУ на Архієрейському Соборі ЕПЦ не проводили голосування. Ні таємного, ні поіменного, ніякого.

Дійсно, коли читаєш свідчення учасників грецького Собору, не перестаєш дивуватися, як греки влаштовують з Архієрейського Собору незрозуміло що і намагаються всіх перехитрити. Але очевидно, вони врешті перехитрили самих себе.

Власне, перед Синодом РПЦ стояло дуже непросте завдання – відреагувати на те, чого немає. Голосування – немає, виразного рішення – немає, офіційного тексту – немає. Через це на самому початку заяви Синод послався як на джерело інформації не на офіційні документи, на ЗМІ: «Члени Священного Синоду Руської Православної Церкви ознайомилися з опублікованими в засобах масової інформації документами позачергового Собору ієрархії Елладської Православної Церкви...».

Тому питання, хто з архієреїв ЕПЦ, враховуючи предстоятеля архієпископа Ієроніма, визнає, а хто не визнає ПЦУ, визначатимуть за їх конкретними діями: «Якщо український розкол буде дійсно визнаний Елладською Православною Церквою або її предстоятелем – у формі спільного служіння, літургійного поминання лідера розколу або направлення йому офіційних грамот, – це стане сумним свідченням поглиблення поділу в сім'ї Помісних Православних Церков». Звідси випливає:

4. Синод РПЦ буде вважати визнанням ПЦУ співслужіння з представниками ПЦУ, їх поминання на богослужінні або направленням їм офіційних грамот

Сьогодні нічого цього немає, проте всі обставини, заяви та інтерв'ю грецьких ієрархів кажуть, що незабаром це станеться. І це буде поглибленням розколу в Православ'ї, який створив патріарх Варфоломій.

Також в заяві Синоду РПЦ міститься твердження, що й за діями патріарха Варфоломія, і за рішенням Елладського Собору стоять якісь геополітичні сили, які діють у своїх інтересах, використовуючи ці Помісні Церкви як інструмент геополітичної боротьби: «Повнота відповідальності за цей поділ ляже, перш за все , на патріарха Константинопольського Варфоломія і на ті зовнішні політичні сили, в інтересах яких був "легалізований" український розкол. <...> Сумно, що таким чином історичні заслуги грецького народу в поширенні Православ'я розмінюються на поточні політичні вигоди і підтримку чужих Церкви геополітичних інтересів».

Що це за геополітичні сили, пояснювати не потрібно. З останніх новин: «Напередодні візиту патріарха Варфоломія на Афон відправився генконсул США». Тобто Константинопольський патріарх вже і на Афон не може з'їздити без того, щоб американські дипломати попередньо не провели б там підготовку.

Перед Синодом РПЦ стояло дуже непросте завдання – відреагувати на те, чого немає. Голосування – немає, виразного рішення – немає, офіційного тексту – немає.

Але незважаючи на те, що Елладська Церква пішла на повідку Фанару і найближчим часом з великою ймовірністю відбудеться співслужіння з представниками ПЦУ або їх поминання на літургії, РПЦ висловлює надію, що все це не зможе створити непереборної прірви між Елладською і Руською Церквами, а також між нашими народами:

«Спекуляції на національних почуттях не матимуть успіху. Вони не зможуть підірвати єдність нашої віри, купленою кров'ю новомучеників і сповідників наших Церков. Вони не перервуть єдність нашої аскетичної традиції, створеної подвигами багатьох преподобних отців і подвижників. Вони не знищать вікову дружбу грецького і слов'янського народів, оплаченою кров'ю руських воїнів і загартовану в спільній боротьбі за свободу братнього грецького народу.

Ми дорожимо молитовним спілкуванням з нашими побратимами в Елладській Православній Церкві і будемо зберігати з нею живий молитовний, канонічний і євхаристійний зв'язок – через усіх тих архіпастирів і пастирів, хто вже виступив або в подальшому виступить проти визнання українського розколу, хто не заплямує себе співслужінням із розкольницькими псевдо-ієрархами, але явить приклад християнської мужності і твердого стояння за істину Христову».

Звідси найважливіша теза заяви:

5. Сповідники, мученики і преподобні – ось хто є основою того, що ми залишимося Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою

Навіть якщо хтось від Неї і відпаде: чи в Україні, Греції, Туреччини або ще десь...

Читайте також