Погляд на ПЦУ через сторінки Євангелія

Лідери розкольницьких організацій поводяться точнісінько як фарисеї з Євангелія. Фото: СПЖ

Архієпископ Кентерберійський Роуен Вільямс сказав одного разу, що сучасний проповідник повинен виходити до людей із Біблією в одній руці і сьогоднішньою газетою – в іншій.

Чудові слова! Дійсно, при уважному погляді біблійні рядки оживають у нашому житті. Логіка священних текстів працює і зараз, хоча з моменту їх написання пройшли тисячі років.

Біблія – вічно актуальна книга. У ній представлені тисячі ситуацій, пов'язаних із вірою в Бога і взаєминами з Ним. І всі ці ситуації постійно повторюються в нашому житті, як якісь моделі.

Наприклад, ось переді мною фрагмент розмови Спасителя з первосвящениками про Хрещення Іоаннове. Читаєш – і розумієш, що все в світі повторюється, людина по суті своїй не змінюється, і спокуси диявола нині залишаються такими ж, як і 2 000 років тому.

«І коли прийшов Він у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? і хто Тобі дав таку владу? Іісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне; якщо про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю; Іоаннове хрищення звідки було: із небес, чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо: з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому? А якщо сказати: від людей, то боїмося народу, бо всі мають Іоанна за пророка» (Мф. 21, 23-26).

Біблія – вічно актуальна книга. У ній представлені тисячі ситуацій, пов'язаних з вірою в Бога і взаєминами з Ним. І всі ці ситуації постійно повторюються в нашому житті, як певні моделі.

 

Очевидно, старійшини не відповідають, що думають, а обирають, що відповісти, виходячи з міркувань політичної доцільності. Вони не віддають перевагу істині, але говорять те, що для них може бути більш вигідно. Істина для них взагалі не важлива, істина для них – те, що вони самі для себе представляють.

Чи буває так сьогодні? Звичайно. В тій чи іншій мірі кожен може знайти в собі такі рухи серця – коли ми зраджуємо істину заради особистої безпеки, комфорту, корисливих розрахунків. Помічаючи в собі такі внутрішні гріхи, ми каємося перед Богом, несемо їх на сповідь. Тут у кожного якась своя історія, свої падіння і вставання.

Але одна річ – особиста духовна боротьба, а зовсім інша – коли зречення від істини заради мирських благ стає постійною моделлю поведінки і не для однієї людини, а для цілого угруповання, яке дерзає називати себе Церквою.

Приходять в голову прямі паралелі від біблійного тексту до слів і дій наших розкольників, які назвали себе ПЦУ.

Політика злиття з націоналістичною ідеологією

Святе Письмо (див. Кол. 3,11), та й звичайна логіка кажуть, що політика возвеличення нації – антихристиянська за своєю суттю. І вірянам ПЦУ така риторика очевидно перешкоджає в справі спасіння душі. Чи розуміють це розкольники? Безумовно. Принаймні, «духовенство» точно. Але продовжують обманювати народ просто тому, що ця політика «в струмені» і вигідна їм особисто.

Якщо ПЦУ і набирає бали в тих чи інших селах, то лише тому, що спрацьовує мода на «національну Церкву». Але кому незрозуміло, що спасає людину в Церкві не національна ідеологія (або пародія на неї), а благодать Божа, яка в розколі не діє?

І про лідерів ПЦУ можна сказати те ж саме, що і про євангельських фарисеїв: істина для них взагалі не важлива, істина для них – те, що вони самі для себе представляють.

Сакралізація Томосу і розповіді про здобуття духовної незалежності

З Томосу адепти ПЦУ зробили якийсь предмет поклоніння. Його копії виставляють у храмах на почесному місці поруч із іконами, його текст зачитують парафіянам чи не нарівні з «Апостолом» і Євангелієм. Різного роду спікери постійно нагнітають пафос, розповідаючи про здобуття якоїсь незалежності. Але серйозно міркувати про залежність чи незалежність можна лише в контексті відносин УПЦ з РПЦ. УПЦ КП і УАПЦ якраз були незалежні від усіх до отримання Томосу. Це був їхній єдиний козир. Тепер вони втратили і його.

Якщо ПЦУ і набирає бали в тих чи інших селах, то лише тому, що спрацьовує мода на «національну Церкву».

«Духовенство» ПЦУ не може не розуміти цього. Проте, продовжує свою лінію – бреше усвідомлено. Говорить про звільнення, про самостійність… І знову можна сказати: істина для них взагалі не важлива, істина для них – те, що вони самі для себе представляють.

Еквілібристика з канонами

До Томосу розкольники висміювали строгих прихильників церковних канонів і говорили, що головне у християнстві – любов, людяність, і т. д. Після Томосу раптом виявилося, що канони – це першорядне, причому найканонічнішим із носіїв канонів виявився Константинополь. Православний світ з подивом дізнався, що канони дозволяють Константинопольському патріарху буквально все.

Виходить, канони потрібні розкольникам і їхнім адептам тільки тоді, коли з допомогою церковних правил можна виправдати власні беззаконня. Це як Конституція – все залежить від трактування. Від того, як повернути той чи інший закон.

Чи дозволено подібним чином чинити з переданням Церкви? Очевидно, розколовчителі вже давно дали собі відповідь на це запитання. І знову можна помітити: або істина для них взагалі не важлива, або істина для них – те, що вони самі для себе придумали.

Зліт і падіння «почесного патріарха»

Донедавна для Епіфанія Думенка, Євстратія Зорі та інших лідерів розколу «патріарх» Філарет Денисенко був святим за життя. Тепер він для них – божевільний старий. А все через те, що Філарет оголосив, як Порошенко і Епіфаній його обдурили. Як тільки він дав задній хід в темі автокефалії, він відразу втратив свою «святість».

Ті, хто ще вчора звеличував Філарета як національного героя і великого церковного діяча, сьогодні відкрито сміються над ним. Виявляється, любов автокефалістів до свого наставника прямо залежала від чисто мирських речей: державної підтримки націоналістичної ідеології, майнових питань, політичного тренду. За якихось пару місяців «почесний патріарх» для свого оточення перетворився на посміховисько, у відпрацьований елемент.

Як же легко, виявляється, можна підносити людину до рівня святого борця за свободу, і тут же понижувати його до ворога України і посібника Москви (саме в такому дусі висловилися лідери ПЦУ, обговорюючи недавній мітинг на підтримку Філарета). І мова ж про духовний статус людини, а не про якісь мирські регалії. То святий, то «зрадник» – як легко все може змінитися…

Канони потрібні розкольникам і їхнім адептам тільки тоді, коли за допомогою церковних правил можна виправдати власні беззаконня.

По суті, Зоря і Думенко б'ють Філарета його ж зброєю – подвійними стандартами, підміною понять, брехнею і перекручуваннями. Так, як він їх і навчив. Адже нинішні лідери ПЦУ – вигодовані «Київським патріархом»;.

І знову доречні слова: істина для всіх них взагалі не важлива, істина для них – те, що вони самі для себе придумали.

Розкольники не прагнуть до істини

Приклади можна множити. Суть така: подібно до первосвящеників у Євангельській історії, наші розкольники не прагнуть до істини. Вони перш за все – політики, тому і міркують, і діють саме в цьому ключі. І ті, хто їм вірить, обманюються, як обманювалися ті, хто повірили фарисеям.

Доречно згадати, чому первосвященики, фарисеї, саддукеї і книжники не прийняли Іісуса з Назарету як Месію, хоча прекрасно знали біблійні пророцтва про нього. Швидше за все, вони дійсно не впізнали Його, тому що чекали іншого. Вони спроектували на образ Месії свої пристрасті.

Самі були сріблолюбні – і Месію представляли багатієм. Любили владу – і Месію бачили знатним і владним. Зневажали язичників – і хотіли, щоб Месія прийшов тільки до Ізраїлю, а інші народи поневолив євреям. Хизувалися своєю начитаністю в законі – і хотіли, щоб і Христос був законником.

Подібно до первосвящеників у Євангельській історії, наші розкольники не прагнуть до істини. Вони перш за все – політики, тому і міркують і діють саме в цьому руслі.

Коли Іісус не виправдав їхніх надій, вони виставили Його обманщиком і богохульником. Оголосили істину поза істиною, тому що справжня істина не відповідала їхнім уявленням про неї.

Не те ж відбувається і зараз? Націоналістів не влаштовує канонічна УПЦ, бо вони проектують на образ Церкви свої думки про неї, свої пристрасті та омани. Їм не потрібна Церква Христова, їм потрібна «Українська Церква». Як якийсь придаток до незалежної держави.

І скільки б вони не говорили про спасіння душі, любові до Бога і ближнього, мир з усіма – їм важко повірити, бо все це для них стоїть після національної ідеології. Перевірено не раз в тисячах особистих і мережевих баталій.

Хто має очі та побачить

Світ, про який ми читаємо у стрічці новин, і світ Біблії – це один світ. Просто газети та інтернет розповідають про зовнішнє вираження тих процесів, духовна суть яких описана в книгах Старого і Нового Завітів. Якщо регулярно читати Писання і більш-менш стежити за новинами, зв'язок біблійних рядків із сучасними подіями, що відбуваються на наших очах, буде безсумнівною.

Все – в Євангелії. Там є не тільки вічні смисли, що стосуються буття Божого і спасіння людства, але якісь ключі до подій світової та церковної історії. І ці ключі не заіржавіли досі. Вони відкривають і тему ПЦУ, і багато інших питань і актуальних проблем нашого життя.

Хто має очі хай побачить ці ключі. А побачивши, візьме і відкриє.

Читайте також