Про що не домовилися Володимир Зеленський і патріарх Варфоломій

Константинопольський патріарх Варфоломій і Президент України Володимир Зеленський. Фото: СПЖ

Візит Президента України Володимира Зеленського до Константинопольського патріарха Варфоломія, швидше за все, планували давно. Правда, про нього стало відомо лише за кілька днів. Але це не применшує його значення і тим більше не може служити виправданням для заяв, що візит був погано підготовленим і його результати неважливі.

На такому високому рівні спонтанних і погано підготовлених зустрічей практично не буває, а будь-який результат може мати вирішальне значення.

Хто чого чекав від зустрічі

Звичайно, очікування від майбутньої зустрічі Зеленського і патріарха Варфоломія були різними. Віруючі канонічної Церкви сподівалися, що Президент продовжить рухатися в напрямку, який обрав ще перед вступом на посаду глави держави, а саме – відокремлення Церкви від держави. Передумови до цього були.

По-перше, Володимир Олександрович жодного разу не дозволив собі висловлюватися в дусі екс-Президента Порошенко про «московську Церкву».

По-друге, він демонстративно дистанціювався від будь-якої релігійної організації, відмовившись брати участь в торжествах з нагоди Хрещення Русі.

По-третє, Зеленський не підтримує радикалів і влади на місцях в захопленнях православних храмів, через що кількість цих самих захоплень істотно знизилася.

З іншого боку, представники українського розколу, хоч і налаштовані проти Президента, м'яко кажучи, скептично, теж мали певні очікування від майбутньої зустрічі.

Оптимізму їм надавав, по-перше, факт, що Зеленський погодився зустрітися з патріархом. Не дарма, значить, глава ПЦУ Епіфаній Думенко ходив на уклін до американського посла в Україні, а спікер його організації Євстратій Зоря кілька разів їздив в США.

По-друге, Володимир Олександрович хоч і не висловився «за» рейдерські дії проти УПЦ, але й мовчить «проти». А, значить, у розкольників є, хоч і слабка, надія, що все рано чи пізно повернеться на круги своя.

Зеленський не підтримує радикалів і влади на місцях в захопленнях православних храмів, через що кількість цих самих захоплень істотно знизилася.

Певні сподівання від візиту Президента України на Фанар були і у представників Константинопольського патріархату.

По-перше, вони розуміли, що провал Порошенка на виборах однозначно позначиться на ставленні українців до Томосу і всьому, що з ним пов'язано. Без підтримки державної влади прийняття розколу всередині України практично неможливо. Не секрет, що навіть під сильним тиском на УПЦ з боку влади – і інформаційним, і силовим – домогтися якихось відчутних результатів не вдалося.

Перехід двох архієреїв з майже сотні і декількох десятків парафій з 13 000 – це ніщо, повний нуль. Особливо в світлі запевнень як Філарета Денисенка, так і Епіфанія Думенка, що після отримання Томосу віруючі переходитимуть з канонічної Церкви в ПЦУ цілими єпархіями. Не переходять. Більш того, чинять сильний опір. Так що на Фанарі розуміють – без підтримки влади процес не тільки повністю зупиниться, але, швидше за все, буде рухатися у зворотному напрямку.

Друге, на що, мабуть, розраховували в Константинопольському патріархаті, – підтвердження домовленостей між Порошенком і патріархом Варфоломієм перед врученням Томосу. Вони стосувалися в першу чергу ставропігій і нерухомості, яка повинна була перейти у відання Фанара. Невідомо, чи збирався Порошенко виконати свої обіцянки в повному обсязі, оскільки фанаріоти отримали поки тільки Андріївську церкву в Києві, яка належала УАПЦ. Цілком ймовірно, що були плани і щодо інших будівель не тільки Києва, а й України (наприклад, ходили чутки, що фанаріотам можуть віддати один з храмів УАПЦ Львова).

Однак неважко здогадатися, що робити подарунки Фанару рішуче відмовився Філарет, а за ним і глава УАПЦ Макарій Малетич. З урахуванням такого стану речей екс-Президент міг пообіцяти Константинопольському патріархату віддати храми і монастирі, які зараз належать УПЦ. Але на другий термін Порошенка не обрали, а з цим майже канула в Лету і константинопольська перспектива на володіння, наприклад, Києво-Печерською лаврою.

Тому фанаріотам потрібні були гарантії, що співпраця продовжиться, а обіцянки будуть виконані. В іншому випадку вручення Томосу – повний провал, тому що Фанар і з православними в усьому світі примудрився посваритися, і ніяких дивідендів з України не отримав. У цьому сенсі зустріч з новим Президентом України повинна була поставити всі крапки над «і» і дати Фанару відповідь на питання, що їх чекає далі.

Результати – за і проти

З точки зору православних УПЦ, результати поїздки Володимира Зеленського в Стамбул виявилися кращими, ніж можна було припустити.

Він не взяв з собою жодного представника ПЦУ (той же Порошенко їздив до Стамбула з цілою свитою людей в рясах). А, значить, їхав до патріарха Варфоломія з уже сформованим планом дій, який не включав в себе беззастережну підтримку українських розкольників.

Крім того, відсутність в команді Зеленського українських розкольників каже, що і сам Президент, і його оточення прекрасно розуміють: ПЦУ – це інший політичний табір, в якому Зеленський ніколи не буде «своїм». Для ілюстрації ставлення представників українського розколу до нового Президента країни досить згадати висловлювання Олександра Дедюхіна і Богдана Кулика.

Друге і найголовніше: Зеленський не підписав текст спільної з патріархом Варфоломієм заяви. Чому вони не змогли домовитися?

На відміну від Порошенка, Зеленський не взяв на Фанар жодного представника ПЦУ. А значить, їхав з планом дій, який не включав в себе підтримку розкольників.

Це говорить, що сторони не змогли домовитися щодо ключових питань. У Міністерстві закордонних справ України стверджують, що текст заяви був присвячений екології. В Офісі Президента коментувати щось відмовилися, тим самим прозоро натякнувши, що мова в заяві йшла далеко не про екологію.

Потрібно розуміти, що подібні документи не пишуть «на коліні», а готують заздалегідь. Всі спірні питання обговорюють попередньо і по ним намагаються знайти компромісні рішення. І якщо Зеленський не підписав заздалегідь підготовлений документ, це означає тільки одне – компромісних рішень не знайшли.

І вони не могли стосуватися нічого не значущих заяв про екологію. Тим більше, що Зеленський навряд чи їздив на Фанар обговорити з патріархом Варфоломієм екологічні проблеми України. Для цього є інші люди і інші структури.

Звідси з усією очевидністю можна зробити висновок: Київ і Фанар не змогли домовитися щодо подальших перспектив розвитку ПЦУ.

Ми не можемо знати, що насправді відбувалося в Стамбулі. Але наскільки емоційними були переговори, можна судити по фото, яке виклав на своїй сторінці в Facebook один з членів команди Президента.

На суть і зміст розмови між Президентом і патріархом вказує і комюніке, опубліковане на сайті Константинопольського патріархату за підсумками зустрічі. У ньому, крім нічого не значущих фраз, є акцент на тому, що «Константинопольський патріархат не має наміру втручатися у внутрішні справи української Церкви» і що ПЦУ – це «незалежна і автокефальна Церква».

Мабуть, саме питання реальної, а не віртуальної незалежності і обговорювали найбільш гаряче на Фанарі. І швидше за все, саме з цього питання сторони не змогли прийти до якої-небудь угоди.

Навіщо Зеленському незалежність ПЦУ

Можна припустити, що у Зеленського було кілька причин домагатися справжньої незалежності для ПЦУ.

1. ПЦУ – це політичний проект колишнього Президента Порошенка, який продовжує бути залежним від нього. До ПЦУ зараз намагаються приклеїтися і політичні невдахи з табору так званих «патріотів» України. Наприклад, не так давно Олег Ляшко, який заявив про свою опозиційність до нової влади, молився у вівтарі на богослужінні ПЦУ і отримав нагороду з рук Епіфанія. Порошенко, про що неважко здогадатися, перебуває в досить непоганих стосунках з патріархом Варфоломієм та іншими вищими ієрархами Константинопольського патріархату. Саме через них (а також через деяких українських політиків) він може здійснювати тиск на керівництво ПЦУ. Таким чином, відрив новоствореної Церкви від Фанара – це стратегічне завдання, яке повинно допомогти Зеленському деполітизувати цю структуру, якщо це взагалі можливо.
2. Повна і реальна автокефалія Православної церкви України повною мірою допоможе новому Президенту перетягнути на свою сторону тих «патріотів», які виступають за незалежність ПЦУ від Фанара. Зробити це можна досить просто – достатньо внести в текст Томосу зміни про те, що ПЦУ має право варити миро, мати свої парафії за кордоном і самостійно вирішувати свої внутрішні питання.
   Схоже, патріарх Варфоломій погодився тільки з третьою тезою, оскільки розуміє, що поки реально впливати на те, що відбувається всередині новоствореної структури він не може. У перспективі, звичайно, це може змінитися. Саме для цього фанаріоти висвятили для ПЦУ першого грецького єпископа. Цілком ймовірно, що з'являться і інші греки. В Україні почнуть призначати представників Константинопольського Патріахату (так званих екзархів, перший з яких вже осів в Андріївській церкві Києва). Вони, а також молоді, добре підготовлені в Греції кадри з України і будуть відстоювати інтереси Константинопольського патріархату всередині ПЦУ.
   Так, це питання часу, але на Фанарі вже звикли мислити на кілька років вперед. Саме тому Константинопольському патріархату так важливо зараз зберегти залежний статус ПЦУ. З церковної точки зору, це можливо як раз за допомогою мироваріння і контролю зовнішньої діяльності. Зеленський, мабуть, вимагав перегляду цих пунктів. Патріарх Варфоломій не погодився.
3. Блогер Олександр Вознесенський передбачає, що відмова Зеленського підписати документ є сигналом, що нова влада буде підтримувати Філарета Денисенка. На його думку, така позиція Президента могла бути продиктована бажанням відплатити Денисенку за підтримку на виборах. Складно сказати, наскільки ця думка справедлива, але можна припустити, що коли щось подібне і було, то швидше за все, диктувалося бажанням Зеленського покласти край скандалу між ПЦУ і УПЦ КП. Наприклад, той же Філарет неодноразово заявляв, що готовий помиритися з Епіфанієм, якщо останній піде на його умови, озвучені ще перед «об'єднавчим Собором».
   Навіщо це Зеленському? Підтримуючи Філарета, який може повернутися в ПЦУ як «патріарх», Президент отримає всередині цієї релігійної структури своїх прихильників, що в світлі протистояння старої і нової влади дуже важливо.
4. Звичайно, залишається ще одна причина, за якою Зеленський відмовився підписувати спільну заяву з Константинопольським патріархом. Це дійсне небажання Президента втручатися у справи Церкви. Зеленський з самого початку своєї передвиборчої кампанії дав зрозуміти, що не має наміру включати релігійну складову в політичну діяльність. За його словами, віра в Бога – справа інтимна, і втручатися в неї ніхто не має ніякого права. Принаймні, до сьогоднішнього дня жоден вчинок Зеленського, жодне його слово не дало приводу думати, що він змінив позицію з цього питання. Він підкреслено дистанціюється від всіх Церков і не бере участі ні в яких церковних заходах.
   Для ПЦУ і УГКЦ це дуже тривожний і неприємний сигнал. Особливо в світлі того, що і Порошенко, і інші українські політики всіляко висловлюються на підтримку цих релігійних структур. Більш того, і самі розкольники і уніати існували всі роки незалежності України тільки в тісній співпраці з державною владою. Все своє вчення і ідеологію вони будують не на Христі і Євангелії, а виключно на політичних факторах – націоналізмі, державній незалежності України та національному характері Церкви. Досить згадати, що УПЦ КП виникла під гаслом «незалежній державі – незалежну Церкву».
   Що будуть робити ПЦУ і УГКЦ, якщо опиняться без державної підтримки, абсолютно незрозуміло. Про що вони будуть говорити, коли відпаде необхідність говорити про політику – теж незрозуміло. Вони існують тільки тому, що з боку держави був запит на релігійну підтримку ідей націоналізму. І коли цей запит пропаде, то пропадуть і самі розкольники.

Якщо це дійсно так і Зеленський не підписав заяву з небажання втручатися у справи Церкви і підтримувати розкольників, то прав журналіст Юрій Молчанов, який сказав, що таким чином Президент серйозно наблизився до Царства Небесного.

Як би там не було, після візиту Зеленського на Фанар у нас є більше причин для радості, ніж для смутку. Він не зробив ніяких заяв на підтримку Томосу і розкольників, не сказав нічого, що кинуло б тінь на канонічну Церкву, і нарешті, спробував поставити на місце патріарха Варфоломія.

З іншого боку, ми не малюємо райдужних перспектив і не намагаємося мати нездійсненні надії, що УПЦ в подальшому буде існувати в найсприятливіших для себе умовах. Ні, ми пам'ятаємо слова Христа: «в світі гнані будете», і «якщо Мене гнали, то й вас гнатимуть». Тому гоніння – це те, з чим Церква стикається постійно. Саме тому ми не чекаємо від держави раю на землі. Ми просто сподіваємося, що вона не допустить тут пекла.

Читайте також