Захоплення храмів. Як це було: Грибовиця

Захоплений храм УПЦ у с. Грибовиця

Волинське село Грибовиця розташоване між містом обласного значення Нововолинськ та селищем міського типу Іваничі. Під час реформування сільських громад самостійна сільрада Грибовиці була ліквідована; після того, як були розглянуті всі варіанти укрупнення, було вирішено приєднати село до нової об'єднаної територіальної громади районного центру Іваничі. Як пов'язані ці події з релігійним скандалом, що розгорівся в Грибовиці та прогримів на всю Україну?

Конфліктна сільська рада провела останні для себе вибори в жовтні 2015 року. Мешканці Грибовиці, на очах яких була розіграна конфесійна карта, одразу визначили справжню причину парафіяльного демаршу: на хвилі церковного рейдерства в селі відбулася зміна влади, головою сільради в результаті став представник однієї з родин, що активно просували «перехід» місцевої Свято-Покровської громади УПЦ в Київський патріархат. Згодом ці люди безпосередньо брали участь у всіх епізодах цькування священика та поетапного захоплення церковної нерухомості, розпочатого впритул перед виборами.

Старт рейдерських дій

Старт конфлікту припав на свято Різдва Божої Матері 21 вересня 2015 року, коли майбутні загарбники безцеремонно перервали богослужіння громади УПЦ та почали вимагати від священика протоієрея Ігоря Маргіти, щоб він, за їхнім бажанням, оголосив про перехід в Київський патріархат. Перша атака вже була публічною: відео оперативно виклали на одному із місцевих інтернет-ресурсів. Цікаво, що на відео прибічники УПЦ КП виголосили досить важливі фрази – вони не мали претензій до самого священнослужителя, хоча згодом, намагаючись очорнити його перед «громадськістю», ці ж люди малювали зовсім іншу картину.

Підготовка атаки, як випливає з даних реєстру, розпочалася рівно за місяць до цього дня, 21 серпня 2015 року, коли в Грибовиці зареєструвався осередок Київського патріархату. Важливо, що в статутних документах громади була вказана точна, аж до номера будинку, поштова адреса храму громади УПЦ! Хто і як зареєстрував новий прихід за адресою, на якій вже значилася одна церковна парафія, з'ясувати складно. Проте головний об'єкт рейдерів – старовинний Свято-Покровський храм – був переданий двом користувачам: громаді УПЦ спільно з Грибовицькою сільрадою. Просто так забрати собі пам'ятку архітектури де юре не так легко, і законний охоронний договір згодом стане одним із каменів спотикання.

Варто відзначити, що головою громади УПЦ КП у Грибовиці є не священик, а один з місцевих жителів. До драматичних подій ця людина, як і більшість інших активних прихильників зміни конфесії, мало цікавилася церковними справами. За три роки, що минули від початку релігійної епопеї в селі, тут, відповідно, служить вже третій представник Київського патріархату.

«Погана» конфесія

Настоятеля Свято-Покровської громади УПЦ отця Ігоря свого часу перекинули на цей прихід, щоб вирішити конфліктну ситуацію. Священик прослужив тут близько 18 років, відремонтував церковний будинок, перевів богослужіння на українську мову. З початком бойових дій на сході України до Грибовиці прийшла біда: загинув один з мобілізованих в армію місцевих жителів. Ховав хлопця отець Ігор…

До того, як все це почалося, громада УПЦ акуратно вела свою документацію, тримала храм у порядку, дотримуючись вимог закону, що охороняє пам'ятки культури. Завдяки цьому перші атаки на прихід канонічної Церкви були безуспішними, однак потім рейдери пустилися в усі тяжкі.

Храм опечатали відразу після першого «наскоку» на громаду. Вперше за триста років існування парафії в ньому припинилися богослужіння, які не переривали навіть обстріли під час Другої світової війни. З цього моменту, протягом майже двох років, парафіяни УПЦ збиралися в церковному будинку, в якому була прописана сім'я настоятеля. За цей час на території храму і житла священика з подачі рейдерів відбувалися речі, які можна було б демонструвати на цирковій арені. Віднести подібні ініціативи до вшанування пам'яті загиблих у війні українців або до боротьби за віру, на жаль, вкрай складно.

 «Диспозиція сил»

Ділянка під будинком священика та ділянка під самою церквою розташовані в Грибовиці по сусідству. Земля під храмом також була своєчасно передана у законне користування парафії УПЦ, ділянку під будинком отець Ігор оформити на громаду не встиг. Між храмом і новим церковним будинком на цій території перебуває ще одна умовно житлова споруда – колишній будинок священика, старий і мало придатний для використання. Тут вже давно ніхто не жив, газ сюди не підводили; стара споруда перебувала на одній лінії енергопостачання з храмом і в ньому ж був розміщений спільний з храмом лічильник.

З вересня по грудень 2015 року церква залишалася опечатаною. 6 грудня прихильники Київського патріархату, зірвавши печаті, увійшли до храму та оголосили його своїм. Також прихожани «патріотичної» конфесії спокійно користувалися проведеним до приміщення газом та світлом. Договори були оформлені на громаду УПЦ, якій довелося оплатити один рахунок за газ, після чого священик звернувся до газовиків і енергетиків з проханням призупинити постачання газу та електрики.

Очевидно, такий хід подій був передбачений рейдерами перед захопленням храму. Наприкінці листопада сільрада, яка фактично перейшла в поле впливу УПЦ КП, вирішила підселити у згаданий вище старий будинок священика родину переселенців зі Сходу. Ці люди перед підселенням до неугодного настоятеля встигли здобути досить неоднозначну репутацію, проте житло та умови сусідства їх цілком влаштовували.

Якщо газопостачання в храм було перекрито відразу, то електрика поставлялася сюди по одній лінії зі старим будинком – тепер житловим. Відключити церкву і залишити на лінії енергопостачання будинок спочатку чомусь не вдалося, та й хід заяві дали більше ніж через два місяці – наприкінці лютого 2016 року, коли енергетики перед вихідними просто прийшли до села і на два дні відключили лінію, стверджуючи, що «так попросив піп».

Цей театралізований скандал охоче підхопили столичні ЗМІ. У репортажах про Грибовицю послужливі журналісти зібрали всі плітки та чвари, якими ділилися з ними місцеві «активісти» УПЦ КП, презентуючи публіці сагу про те, як «піп вимкнув світло переселенцям». Нудна документація по справі, як і слід було очікувати, майстрів слова не зацікавила. До речі, скандальне сімейство через деякий час, коли «справу» вже було зроблено, і взагалі переїхало зі старого приміщення до іншого будинку.

«Культурний шок» і дрібний вандалізм

Протягом усього конфлікту громаду УПЦ методично, із завидною регулярністю, допомагали прибрати з храму представники відділу культури Іваничівської РДА. Чиновники несподівано угледіли в проведених незадовго до цих подій ремонтних роботах в храмі кричущі порушення. Наявність офіційних документів, у яких фіксувалися всі узгодження і затвердження проведених робіт, чиновників не збентежила.

Отець Ігор поспіль отримав одразу кілька приписів від відділу культури РДА з вимогою «усунути порушення у вигляді храму» або… розірвати охоронний договір. Документ з громадою УПЦ та Грибовицькою сільрадою був укладений строком до серпня 2018 року, що на той момент, мабуть, здавалося нетерплячим рейдерам занадто віддаленою датою.

Богослужіння в будинку тривали. На вимоги виписатися та звільнити приміщення законно зареєстрована родина настоятеля не реагувала; люди продовжували приходити на щотижневі служби. В якості дрібної помсти хтось одного разу облив стіну будинку брудом та забив сміттям поштову скриньку.

Несподіваний подарунок від одновірців

Патова ситуація здавалася безнадійною. Однак, незважаючи на все, незажурена громада на чолі з настоятелем взяла участь у проекті благодійного фонду «Фавор», який займається відновленням потерпілих від рейдерства парафій УПЦ. Землю під майбутній храм вирішив віддати сам священик, якому незадовго до цих подій заповіла свою ділянку односельчанка.

Новий храм приїхав до Грибовиці несподівано швидко. Одна з громад Київської області, збудувавши для себе храм, пожертвувала одновірцям тимчасову конструкцію, в якій молилися, поки будувалося постійне приміщення. Подарунок привезли до села та зібрали на ділянці священика, оформивши документацію на об'єкт як на господарську споруду: перепрофілювати ділянку Ігорю Маргіті не дозволили в сільраді.

Вже 6 серпня 2017 року в Грибовиці пройшла перша літургія у новому приміщенні. Біля будівлі облагодили територію, встановили дзвіницю, пізніше на даху змонтували невеликий купол.

Більше того: священик зі згоди своєї громади спробував оформити право власності на церковне житло та навіть виграв першу судову справу проти місцевої влади, що теж почала процес приватизації «нічийного» будинку та відмовила надати йому, як жителю села, потрібні довідки.

Виявляється, можна й так!

Не ставши чекати, чим закінчиться судовий розгляд позову за будинок, активісти Київського патріархату пішли ва-банк. 26 жовтня 2017 року, зламавши бічні двері, група жителів села проникла до будинку священика, розсілася в залі і заявила, що нікуди не піде, поки той не вибереться та не випишеться з приміщення. «Гості» відчували себе невимушено та навіть стали виносити у двір речі, які, втім, самі занесли назад, коли почався дощ.

Поліція, прибувши на місце, не вжила жодних заходів, щоб припинити правопорушення. На вмовляння поліцейських, самого голови сільради, як і на присутність представників громади УПЦ ці діячі не звертали ніякої уваги, повторно заявивши, що сидітимуть в хаті, поки не доб'ються свого.

Не бажаючи йти на черговий етап конфлікту, настоятель громади УПЦ погодився залишити житло і виписати свою сім'ю, за умови, що опоненти пообіцяють залишити в спокої його парафіян і не чіпати новий храм.

Крім того, отець Ігор забрав із судів усі позови і заяви, за винятком одного – у справі про скасування штрафу за нібито незаконний початок будівництва нового молитовного приміщення, який був оперативно накладений на священика представниками Державної архітектурно-будівельної інспекції, що раптово заявилися в Грибовицю.

Суд скасував штраф. Виграш у цій справі став завершальною крапкою в епічній історії нібито «церковного» конфлікту, який насправді від початку був частиною містечкової боротьби за владу, вплив та ресурси. Свято-Покровська громада УПЦ, яка відновила свої сили,  потроху збирає прихожан, що було пішли в розкол, та як і раніше молиться зі своїм настоятелем.

Читайте також